ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 923/1559/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Зоря Плюс" на рішення господарського суду Херсонської області від 10 листопада 2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 року у справі №923/1559/15 за позовом прокурора Чаплинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Зоря Плюс" про стягнення суми,-

Встановив:

У вересні 2015 року прокурор Чаплинського району Херсонської області звернувся до господарського суду Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Зоря-Плюс" 282 047,26 грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10 листопада 2015 року у справі №923/1559/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 року, позов задоволено повністю. Стягнуто відповідача на користь позивача 233 380 грн. штрафу, 48 667,26 грн. - 24% річних. Стягнуто з відповідача в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 5 640,95 грн. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Аграрний фонд", вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення прокурора, представників ПАТ "Аграрний фонд" та Міністерства аграрної політики та продовольства України, які висловились проти доводів касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 9 квітня 2014 року між ПАТ "Аграрний фонд", як покупцем, і ТОВ "Торговий дім "Зоря Плюс", як постачальником, укладений біржовий договір поставки зерна врожаю 2014 року №618Ф, умовами якого передбачено, що постачальник передає покупцю у власність товар: ячмінь 3 класу в кількості 400 000 т., що відповідає показникам якості товару згідно ДСТУ 3769:98., а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (п.п. 1.1., 1.1.1.); поставка товару має бути проведена до 1 жовтня 2014 року включно і вважається здійсненою в момент підписання акта(ів) передавання-приймання на всю кількість товару на базисі поставки відповідно умов договору (п.п. 1.2.-1.3.); сума попередньої оплати складає 70% вартості всього обсягу товару, виходячи з мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення договору і становить 466 760 грн. у тому числі ПДВ 77 793,33 грн., і здійснюється покупцем згідно підпункту 4.1. договору (протягом п'яти робочих днів з дня надходження на адресу покупця документів, визначених підпунктом 2.5. договору, - перераховується перша частина попередньої оплати у розмірі 50% вартості всього обсягу товару, що становить 333 400 грн. у тому числі ПДВ 55 566,67 грн., а друга частина передоплати у розмірі 20% вартості всього товару, що складає 133 360 грн. у тому числі ПДВ 22 226,67 грн. - після надання постачальником актів огляду посівів сільськогосподарських культур, які підтверджують прийняття страхування посівів після початку вегетації) (п. 4.1); у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно цього договору та/або законодавства України (п. 7.1); якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати повернення суми передоплати, яку постачальник має повернути протягом 5 робочих днів після отримання вимоги разом із процентами у розмірі 24% річних на суму попередньої оплати за кожен день користування коштами, обраховуючи від дня одержання цієї суми від покупця, а також із штрафом у розмірі 50% від суми попередньої оплати.

Покупець, на виконання умов договору за платіжними квитанціями від 17 квітня та 16 травня 2015 року перерахував постачальнику 333 400 грн. першої частини передоплати, однак постачальник свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав та 29 вересня 2014 року повернув суму передоплати покупцю.

13 жовтня 2014 року та 8 липня 2015 року позивач звертався до відповідача з листами про сплату 282 047,26 грн. штрафу і 24% річних, передбачених умовами договору, однак відповідач залишив ці вимоги без виконання.

Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених умовами біржового договору поставки зерна, укладеного сторонами у справі та процентів за користування грошовими коштами.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов та посилаючись на положення ст.ст. 11, 16, 509, 525, 526, 530, 599, 627, 655, 663, 712 Цивільного кодексу України, п.п. 1, 2 ст. 193, ст.ст. 216, 230 Господарського кодексу України, виходив із того, що порядок повернення суми попередньої оплати в разі непоставки зерна, сплати штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами було погоджено сторонами при укладені біржового договору, який був укладений за їх вільним волевиявленням і у визначеній ними формі.

Встановивши факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару, попередні судові інстанції дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно ст. 11 ЦК України, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Принцип свободи договору є одним із загальних принципів цивільного законодавства. Водночас, укладаючи договір і визнаючи його умови, сторони мають враховувати чинне законодавство, звичаї ділового обороту, а також вимоги розумності та справедливості.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі біржового договору поставки зерна, до якого, згідно вимог законодавства, слід застосовувати загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу (ч. 1). Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2). На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3) і вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

З встановлених обставин вбачається, що зміст укладеного сторонами договору, зокрема, і в частині умов здійснення поставки товару, а також прав та обов'язків сторін у випадку не виконання відповідачем обов'язку поставити товар, не суперечить вимогам чинного законодавства, правомірність укладання договору сторонами не оспорюється, у встановленому законом порядку він не змінювався, не розривався та недійсним не визнавався, тому свої зобов'язання сторони мали виконувати відповідно до умов встановлених цим договором, про що правильно було вказано попередніми інстанціями в оскаржуваних судових рішеннях.

Зобов'язання, згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановивши, що відповідач не виконав умови договору, поставку товару не здійснив, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про правомірність заявлених позивачем вимог стосовно стягнення з відповідача 48 667,26 грн. - 24% річних на суму попередньої оплати за кожен день користування коштами, обрахованих від дня одержання цієї суми від покупця, та 233 380 грн. штрафу у розмірі 50% від суми попередньої оплати, стягнення яких сторони визначили умовами договору як відповідальність за порушення постачальником зобов'язання щодо виконання поставки.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди визнаючи правомірною вимогу позивача про стягнення штрафних санкцій, не врахували положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, якою передбачено право покупця у разі не передання продавцем товару, витребувати повернення попередньої оплати або поставки товару покупцю, а не право вимагати такі штрафні санкції після повернення постачальником передоплати.

Вказане твердження відповідача є безпідставним, оскільки зазначеною нормою матеріального права, як і умовами укладеного сторонами договору, у разі не передання продавцем товару, право обирати, як саме в подальшому має вчинити продавець (повернути аванс або поставити товар) надається покупцю, а те, що відповідач без відповідної вимоги позивача до закінчення строку наданого для здійснення поставки повернув суму передоплати, не позбавляє позивача права вимагати від нього сплати ще й штрафних санкцій.

Доводи відповідача стосовно того, що суди не врахували майнового стану відповідача, а також того, що сума штрафних санкцій є неспіврозмірною із сумою авансу, і не зменшили їх розмір, також є безпідставними, оскільки розмір штрафних санкцій сторони погодили в укладеному ними договорі, який є дійсним, а п. 3 ст. 83 ГПК України визначає можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій як право, а не як обов'язок.

Висновки попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для визнання заявлених позовних вимог правомірними та їх задоволення є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами вказаних норм матеріального права ґрунтуються на неправильному їх розумінні та тлумаченні скаржником, а інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, зводяться до оцінки наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, зазначене скаржником не може бути підставою для зміни або скасування постановлених у справі оскаржуваних судових рішень.

З огляду на викладене, прийняті у справі рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Зоря Плюс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 10 листопада 2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 січня 2016 року у справі №923/1559/15 - без змін.

Головуючий:П.А.ГончарукСудді:І.Д.Кондратова Л.В.Стратієнко