ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 922/3974/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Ностро", м. Харківна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 рокуу справі господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Еладаполіграф", м. ХарківдоПриватного підприємства "Ностро", м. Харківпростягнення 42 608, 64 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еладаполіграф" (далі за текстом - ТОВ "Еладаполіграф") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до приватного підприємства "Ностро" (далі за текстом - ПП "Ностро") про стягнення 42 608, 64 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.08.2015 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 року позовні вимоги задоволено повністю: присуджено до стягнення з ПП "Ностро" на користь ТОВ "Еладаполіграф" 42 608, 64 грн. заборгованості та судовий збір.

Вищезазначені судові акти мотивовані доведеністю матеріалами справи факту поставки ПП "Ностро" товару за видатковою накладною від 28.11.2014 року № 261, яка є підтвердженням факту укладення договору у спрощеній формі, та наявністю у відповідача заборгованості за отриманий товар.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПП "Ностро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.08.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 року і прийняти нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ТОВ "Еладаполіграф" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Еладаполіграф" передано, а ПП "Ностро" прийнято у власність товар (картон НМ330*105 та хр-єрН300*100) з урахуванням податку на додану вартість на суму 42 608, 64 грн., що підтверджується видатковою накладною від 28.11.2014 року № 261.

Факт отримання вказаного товару підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Позивач зазначав, що відповідач оплату за одержаний товар не здійснив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 42 608, 64 грн., що стало підставою звернення ТОВ "Еладаполіграф" з даним позовом до господарського суду. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ним поставлено ПП "Ностро" товар на суму 42 608, 64 грн., що підтверджується видатковою накладною від 28.11.2014 року № 261, який оплачено не було, у зв'язку з чим 09.02.2015 року позивачем було направлено претензію відповідачу з вимогою оплатити поставлений товар, яка залишились без відповідного реагування.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за отриманий товар, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 640, ч. 1 ст. 641, ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що вищевказана видаткова накладна від 28.11.2014 року № 261 є підтвердженням того, що сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощеній формі в порядку ст. ст. 640 - 642 Цивільного кодексу України, а також свідчить про факт отримання відповідачем товару на загальну суму 42 608, 64 грн., що підтверджується видатковою накладною № 261.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.11.2014 року ТОВ "Еладаполіграф" передало, а ПП "Ностро" отримало товар (картон) на загальну суму 42 608, 64 грн., що підтверджується видатковою накладною № 261, яка зі сторони продавця підписана начальником комерційного відділу ОСОБА_4 та скріплена печаткою товариства, а зі сторони отримувача підписана невстановленою особою та скріплена печаткою підприємства.

ПП "Ностро" в підтвердження факту оплати поставленого товару за накладною від 28.11.2014 року № 261 надано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 28.11.2014 року № 000269, яка містить наступні відомості: прийнято від - ПП "Ностра"; підстави - "видаткова накладна № 261 від 28.11.2014 р."; сума - "сорок дві тисячі шістсот вісім грн. 64 коп."; головний бухгалтер - підпис та скріплена печаткою підприємства отримувача коштів (ТОВ "Еладаполіграф").

Проте, судами встановлено, що квитанція не містить прізвища особи, яка його підписала від імені головного бухгалтера, а отже ідентифікувати особу не видається за можливе.

ПП "Ностро" зазначало, що квитанція до прибуткового касового ордеру підписана ОСОБА_5

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з зокрема наказом № 4-к 08.12.2010 року ОСОБА_5 прийнятий на посаду начальника комерційного відділу ТОВ "Еладаполіграф". Розпорядженням директора ТОВ "Еладаполіграф" від 01.08.2014 року доручено ОСОБА_5 підписувати первинні документи на відгрузку товару (накладні, податкові накладні).

Однак, матеріали справи не містять будь-яких належних доказів, які б свідчили про наділення ОСОБА_5 правом на проведення касових операцій, зокрема, отримання грошових коштів від юридичних осіб за поставлений товар.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що квитанція до прибуткового касового ордеру від 28.11.2014 року не є належним доказом, який підтверджує факт оплати ПП "Ностра" товару, отриманого на підставі видаткової накладної від 28.11.2014 року № 261, оскільки вона підписана особою, прізвище та посадове становище якої не зазначено, а, відповідно, особою, ідентифікувати яку не видається за можливе.

Крім того, судами попередніх інстанцій з'ясовано, що ОСОБА_5, який, як стверджував відповідач, отримав кошти згідно покладених на нього посадових обов'язків, не був уповноважений їх отримувати і такі кошти не оприбутковані в касі ТОВ "Еладаполіграф", про що свідчить копія касової книги ТОВ "Еладаполіграф".

Також суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розписка ОСОБА_5, у якій зазначено, що він отримав завдаток за матеріали по рахунку фактури від 28.11.2014 року № 252 в сумі 42 608 грн. від ОСОБА_6 згідно вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є документом первинного бухгалтерського обліку, який підтверджує факт здійснення касової операції щодо отримання готівкових коштів, та складена між фізичними особами, а не від імені сторін спору, що виключає можливість вважати її належним доказом в підтвердження факту оплати поставленого товару.

Відтак, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Еладаполіграф" доведено належними та допустимими доказами факт наявності у відповідача заборгованості за поставлений товар на підставі видаткової накладної від 28.11.2014 року № 261.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновків про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджено факт отримання ПП "Ностро" товару за видатковою накладною від 28.11.2014 року № 261, яка є підтвердженням факту укладення договору у спрощеній формі, та наявність у відповідача заборгованості за отриманий товар.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ПП "Ностро", викладені у касаційній скарзі, зводяться до вільного тлумачення правових норм, переоцінки наявних у справі доказів, не спростовують сам факт отримання відповідачем товару і законних та обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 року у справі № 922/3974/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок Г.М. Мачульський