ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 910/6896/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Данилова Т.Б. (доповідач)

судді: Данилова М.В., Яценко О.В.

розглянувши матеріали касаційної скаргикомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.01.2016р. у справі господарського суду№910/6896/15-г міста Києваза позовомкомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Артсінемагруп"треті особи 1) Київська міська рада 2) Київська міська державна адміністраціяпро за участю представників сторін: позивача - відповідача - третіх осіб -визнання недійсним договору купівлі-продажу кінообладнання №14/03/03 від 03.03.2014р. Мороз В.В. дов.№12 від 25.02.2015 Донченко К.Ю. дов. б/н від 27.05.2015 1)Телецька В.А. дов.№225-КМГ-785 від 14.03.2016 2) не з'явився У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Фролової Г.М. розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України було призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі №910/6896/15-г; відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.04.2016 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Данилова Т.Б.(доповідач), судді Данилова М.В., Яценко О.В.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артсінемагруп", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація, про визнання недійсним договору купівлі-продажу кінообладнання №14/03/03 від 03.03.2014.

Позовні вимоги з урахуванням додаткових обґрунтувань були вмотивовані перевищенням повноважень директором КП "Київкінофільм" на укладання договору купівлі-продажу кінообладнання, витрати на який не були затверджені фінансовим планом комунального підприємства, а також тим, що спірне майно було комунальною власністю і використовувалось кінотеатром "Київська Русь" з 2003 року, а оспорюваний договір купівлі-продажу укладено внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора КП "Київкінофільм" із ТОВ "Артсинемагруп" без реального передавання майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2015 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 (суддів Смирнової Л.Г., Чорної Л.В., Кропивної Л.В.) в задоволені позовних вимог КП "Київкінофільм" відмовлено повністю.

Судові рішення вмотивовані відсутністю доказів належності спірного майна до комунальної власності, відсутністю підстав, передбачених ст.ст.203, 215 ЦК України, для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати і справу направити на новий розгляд.

Порушенням норм матеріального права КП "Київкінофільм" вважає порушення ст.658 ЦК України, згідно з якою право продажу товару належить власнику, а ТОВ "Артсинемагруп" не є власником кінообладнання, на яке укладено договір купівлі-продажу. Всупереч приписам ст.203 ЦК України договір купівлі-продажу укладений директором з перевищенням повноважень і по незатвердженому фінансовому плану на 2014 рік.

Порушенням норм процесуального права касатор КП "Київкінофільм" вважає відхилення клопотань про призначення судової бухгалтерської експертизи, про залучення третьої особи - комунального підприємства "Кінотеатр"Київська Русь", про витребування додаткових документів та інформації у банків.

На вимогу Вищого господарського суду України КП "Київкінофільм" надав належні докази повноважень В.О. директора ОСОБА_5

Заслухавши присутніх представників сторін та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

КП "Київкінофільм" в суді апеляційної інстанції заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення по суті справи №910/6720/15-г відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України, яке було відхилено, оскільки суд не встановив неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи №910/6720/15-г.

КП "Київкінофільм" в суді апеляційної інстанції заявлено клопотання про залучення Комунального підприємства виконавчого органу київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Кінотеатр "Київська Русь" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача відповідно до ст.27 ГПК України, оскільки рішення з господарського спору може вплинути на його права або обов'язки щодо спірного майна. Суд апеляційної інстанції відхилив дане клопотання з огляду на те, що рішення у даній справі не може вплинути на права або обов'язки КП "Кінотеатр "Київська Русь" щодо однієї зі сторін.

КП "Київкінофільм" в суді апеляційної інстанції заявлено клопотання про призначення судової бухгалтерської економічної експертизи відповідно до ст.41 ГПК України, яке було відхилено апеляційним судом, оскільки для встановлення фактичних даних по даній справі, що входять до предмету доказування, не потрібні спеціальні знання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 03.03.2014 між ТОВ "Артсінемагруп" (продавець) та комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" (покупець) укладено договір №14/03/03 купівлі-продажу кінообладнання, за умовами якого продавець зобов'язується поставити обладнання покупцю, а покупець зобов'язується прийняти обладнання і своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Згідно п.1.2 Договору предметом договору є постачання обладнання всього на 3021150,00грн., а покупець зобов'язується прийняти обладнання і своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору (п. 1.3 договору).

За актом приймання-передавання обладнання від 01.04.2014 відповідно до Договору купівлі-продажу кінообладнання №14/03/03 від 03.03.2014 продавець передав, а покупець прийняв обладнання, згідно переліку п.1.2 договору.

Відповідно банківських виписок, позивач КП"Київкінофільм" перерахував відповідачу ТОВ "Артсінемагруп" грошові кошти у розмірі 480000,00грн. на виконання своїх зобов'язань за договором від 03.03.2014 №14/03/03.

15.01.2015 сторони уклали Договір про розірвання Договору купівлі-продажу кінообладнання від 03.03.2014 №14/03/03, за умовами якого продавець та покупець дійшли згоди розірвати Договір (п.1 договору про розірвання).

Пунктом 2 договору про розірвання передбачено, що суми коштів, які надійшли від покупця до продавця до моменту підписання договору про розірвання, зараховуються в рахунок погашення штрафів та пені відповідно до пунктів 7.2, 7.3 та 8.4 договору.

Згідно п.п.3 і 4 договору про розірвання покупець передає продавцю обладнання у строк 5 (п'ять) робочих днів з моменту підписання договору. Договір про розірвання набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Позивач протягом п'яти днів з моменту підписання договору про розірвання обладнання відповідачу не повернув.

КП "Київкінофільм", звертаючись до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Артсінемагруп" за участю третіх осіб, про визнання недійсним договору купівлі-продажу кінообладнання №14/03/03 від 03.03.2014, посилалося на перевищення повноважень директором КП "Київкінофільм" на укладання договору купівлі-продажу кінообладнання, витрати на який не були затверджені фінансовим планом комунального підприємства, а також тим, що спірне майно було комунальною власністю і використовувалось кінотеатром "Київська Русь" з 2003 року, а оспорюваний договір купівлі-продажу укладено внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора КП "Київкінофільм" із ТОВ "Артсинемагруп" без реального передавання майна.

Судами попередніх інстанцій досліджені повноваження колишнього директора КП "Київкінофільм" ОСОБА_7 на укладання договору купівлі-продажу №14/03/03 від 03.03.2014, і встановлено, що він діяв на підставі Статуту комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм", затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 №450/1111 (в редакції рішення Київської міської ради від 12.07.2012 №691/8028).

Згідно з п.1.3 Статуту підприємство є юридичною особою, діє на принципах повного господарського розрахунку, набуває майнові та особисті немайнові права, несе відповідні обов'язки, укладає договори, виступає в суді, господарському та адміністративних судах від свого імені, має відокремлене майно, поточний, валютні та інші рахунки в установах банків, печатку з власним найменуванням, штампи, затверджені у встановленому порядку товарний, фірмовий знак чи знак обслуговування, бланки з власними реквізитами та інші атрибути.

Відповідно до п.3.3, пп.3.4.2 п.3.4 Статуту, майно підприємства складають фонди та оборотні кошти, а також інші матеріальні та фінансові ресурси, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: доходи, одержані від надання послуг та реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності.

Згідно з пп.4.1.6 п.4.1 Статуту, для виконання статутних завдань підприємство має право: придбавати необхідне підприємству майно у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Відповідно до п.5.1, пп.5.3.1, 5.3.2, 5.3.4 п.5.3 Статуту управління підприємством здійснює директор, який без доручення представляє підприємство у відносинах з юридичними особами будь-яких форм власності та фізичними особами, в тому числі нерезидентами, в суді та господарському суді. Самостійно вирішує питання діяльності підприємства відповідно до законодавства України, укладеного контракту та цього Статуту, за винятком тих, що віднесені до компетенції власника та інших органів управління підприємством. Розпоряджається майном підприємства; укладає від імені підприємства будь-які угоди, в тому числі зовнішньоекономічні; визначає вартість товарів робіт та послуг, які реалізуються, надаються підприємством; приймає рішення про подання претензій і позовів до юридичних осіб усіх форм власності та фізичних осіб, в тому числі нерезидентів.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу №14/03/03 від 03.03.2014 директор ОСОБА_7 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки був уповноважений на підписання договорів від імені підприємства Статутом.

Крім того, пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Доказами такого схвалення можуть бути, в тому числі, вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

На цих підставах суди дійшли висновку, що схвалення Договору полягає в тому, що позивач прийняв обладнання, користувався ним та перерахував на виконання умов договору 480000,00грн., доказів протилежного позивач не подав.

Відповідно до ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно із ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суди виходили з того, що усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання договору купівлі-продажу №14/03/03 від 03.03.2014.

Що ж до посилань на недійсність Договору на підставі статті 232 ЦК України, то суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ч.1 ст.232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Таким чином, застосування статті 232 ЦК України у дані справі неможливо, оскільки правочин зі сторони покупця вчиняв директор.

Також судами попередніх інстанцій не визнано преюдиційності обставин, встановлених у справі №910/13873/13 за позовом ТОВ "Культурний центр "Київська Русь" до комунального підприємства "Кінотеатр "Київська Русь", за участю третіх осіб - Київської міської ради і Департаменту комунальної власності м.Києва про визнання права власності, оскільки ухвалою від 25.11.2013 зі справи №910/13873/13 позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Рішення у справі №11/224 від 10.12.2012 за позовом головного управління комунальної власності в місті Києві виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) до ТОВ "Культурний центр "Київська Русь", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Київська міська рада про виселення з займаних приміщень, також не є преюдиційним для даної справи, оскільки не встановлювало право власності на спірне майно.

З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не надано будь-яких допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, а натомість відповідачем надано документи що їх спростовують, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу №14/03/03 від 03.03.2014, укладеного між ТОВ "Артсінемагруп" та КП "Київкінофільм".

Проте, з таким висновком не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом всіх належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу №14/03/03 від 03.03.2014 колишній директор ОСОБА_7 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки був уповноважений на підписання договорів від імені підприємства Статутом, однак, судами не враховані приписи п.3.1 Статуту, згідно з яким майно підприємства належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на праві господарського відання.

Судами не враховано приписи п.7.1 Статуту, яким визначено, що планування фінансово-господарської діяльності здійснюється підприємством шляхом укладання у порядку та формою, що визначаються виконавчим органом Київської міської ради (КМДА), річних фінансових планів, які затверджуються Головним управлінням комунальної власності м. Києва, відтак, судами не досліджено, чи укладався та затверджувався у встановленому порядку річний фінансовий план на 2014 рік та чи передбачалися в ньому витрати і в якій сумі на придбання кінообладнання.

В касаційній скарзі КП "Київкінофільм" посилається на порушення судами приписів ст.658 ЦК України, згідно якої право продажу товару належить власнику товару.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що в матеріалах справи (т.1 а.с.125-131) міститься Договір №040712 від 18.07.2012, за яким ТОВ " Кіносвіт Діджитал" зобов'язалось поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь" комплект цифрового кінообладнання та здійснити монтажні та налагоджувальні роботи на загальну суму 553744,20грн., однак, судами попередніх інстанцій цьому Договору не надано ніякої правової оцінки.

В матеріалах справи (т.2 а.с.33-46) містяться Договір купівлі-продажу кінообладнання №01/10/13 від 01.10.2013 з додатком, і акт прийому-передачі від 03.10.2013, яким ТОВ "Культурний центр "Київська Русь" продав і передав Товариству з обмеженою відповідальністю "Меблева мануфактура" кінообладнання, включаючи 1145 крісел кінотеатру "Київська Русь" загальною ціною 760000,00 грн., однак судами попередніх інстанцій цьому Договору також не надано ніякої правової оцінки.

В подальшому за Договором №23/10/13 від 23.10.2013 це кінообладнання ТОВ "Меблева мануфактура" зобов'язалось поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Артсинемагруп" на загальну суму 786000,00грн., і яке було продано ТОВ "Артсинемагруп" комунальному підприємству "Київкінофільм" за оспорюваним Договором купівлі-продажу кінообладнання №14/03/03 від 03.03.2014 за ціною 3021150,00грн.

Судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки зазначеним договорам, не встановлені обставини продажу ТОВ "Культурний центр "Київська Русь" кінообладнання комунального підприємства "Кінотеатр "Київська Русь", наступної поставки зазначеного обладнання від ТОВ "Меблева мануфактура" Товариству "Артсинемагруп" і, відтак, не встановлено реальності Договору купівлі-продажу кінообладнання №14/03/03 від 03.03.2014 ТОВ "Артсінемагруп" комунальному підприємству "Київкінофільм".

Згідно із ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що повинно ґрунтуватись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, суди попередніх інстанцій не навели правового аналізу Висновку експертного економічного дослідження від 28.08.2015 №28/08/15 (т.2 а.с.170), Аудиторського звіту від 07.04.2015 №070-5-07/14 (т.1 а.с.62-115), і обмежились лише зазначенням, що вони не доводять позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу кінообладнання №14/03/03 від 03.03.2014 недійсним.

Крім того, суд апеляційної інстанції, відхиляючи посилання позивача на придбання обладнання товариством з обмеженою відповідальністю "Культурний центр "Київська Русь" у ТОВ "Кіносвіт Діджитал" за договором на поставку обладнання та виконання робіт від 18.07.2012 №040712, не розглянув можливість залучення ТОВ "Культурний центр "Київська Русь" до участі у справі в якості третьої особи в порядку ст.27 ГПК України.

Також суд апеляційної інстанції відхилив клопотання КП "Київкінофільм" про залучення Комунального підприємства виконавчого органу київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Кінотеатр "Київська Русь" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача відповідно до ст.27 ГПК України, оскільки на думку апеляційного суду рішення з господарського спору не може вплинути на права або обов'язки КП "Кінотеатр "Київська Русь" щодо однієї зі сторін.

Проте, користувачем вказаного обладнання є Комунальне підприємство "Кінотеатр "Київська Русь", тому прийняття судового рішення щодо вказаного майна зачіпає права та обов'язки КП "Київська Русь".

Відтак, судами попередніх інстанцій не було повно і всебічно встановлено всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не всім доводам і доказам сторін надано правову оцінку, а прийняті рішення і постанова є передчасними, винесеними по неповно встановленим обставинам справи.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм", оскільки судами попередніх інстанцій не було повно і всебічно встановлено всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак, прийняті рішення і постанова є передчасними, та такими, що підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення всіх обставин справи, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016р. у справі №910/6896/15-г господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2015р. скасувати.

Справу №910/6896/15-г направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т. Данилова

Судді М. Данилова

О. Яценко