ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 910/25929/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.суддівДанилової Т.Б., Корсака В.А.за участю представників:позивача Трохлюк Н.В. (дов. від 30.09.2015 р.) Корнєєв Р.К. (дов. від 20.11.2015 р.)відповідачаКозелько Є.А. (дов. від 24.04.2014 р.) Губарева О.М. (дов. від 27.01.2016 р. №04/2016)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМіністерства внутрішніх справ Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 р.у справі № 910/25929/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СДТ-Пілот"доМіністерства внутрішніх справ Українипростягнення 217012, 77 грн.В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "СДТ-ПІЛОТ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення 217012,77 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2015 р. (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г.), позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СДТ-Пілот" 217012,77 грн. 3% річних та 3255,19 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Міністерство внутрішніх справ України звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.03.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду, зупинено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 р. по справі №910/25929/15 до закінчення її перегляду в порядку касації.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "СДТ-Пілот" надає додаткові пояснення та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 06.04.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СДТ-Пілот" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту тилового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України, просило суд стягнути з відповідача на користь позивача 12602906,16 грн., з яких 5242471,62 грн. - сума основного боргу, 6550992,54 грн. - інфляційні втрати та 809442,00 грн. - 3% річних (з урахуванням заяви б/н від 15.10.2012 р. про збільшення розміру позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2015 р. у справі №21/35 стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СДТ-Пілот" 9707066,18 грн. основного боргу, 2719042,32 грн. 3% річних, 25500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

У вказаному рішенні місцевим судом встановлено, що 23.01.1998 р. між Головним управлінням військового та матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України, яке в подальшому було реорганізовано в Департамент ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України (покупець) та Фірмою "CDT TRADING INTERNATIONAL Co." (продавець) було укладено контракт №KEV/98/CDT/0002, за змістом пункту 1 якого продавець продав, а покупець придбав на умовах DAF (кордон України) автомобілі спеціальні для міліції відповідно до додатків до цього контракту, які є невід'ємною частиною даного контракту.

30.06.2000 р. Фірмою "CDT TRADING INTERNATIONAL Co." та Фірмою "Jamat-Invest" було підписано протокол про повний викуп і передачу зобов'язань згідно з контрактом №KEV/98/CDT/0002 від 23.01.1998 р., за змістом якого сторони дійшли згоди про викуп і передачу фірмі "Jamat-Invest" зобов'язань Головного управління військового та матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України на суму 1276165,00 доларів США.

15.09.2003 р. між Компанією "Jamat-Invest" та Компанією "RELIABLE BUSINESS INTERNATIONAL" LLC було укладено угоду про повну переуступку прав та зобов'язань щодо вказаного контракту, в якій сторони домовились про повну переуступку зобов'язань Головного управління військового та матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України в сумі 725000,00 доларів США на користь Компанії "RELIABLE BUSINESS INTERNATIONAL" LLC.

20.12.2004 р. між Фірмою "RELIABLE BUSINESS INTERNATIONAL" LLC (цедент) та Закритим акціонерним товариством "Компанія "ПІЛОТ", правонаступником прав і обов'язків якого є позивач (цесіонарій) було підписано договір про передачу права вимоги, за змістом пункту 1 якого третя особа 3 передає, а позивач приймає на себе право вимоги першого і стає кредитором за контрактом №KEV/98/CDT/0002 від 23.01.1998 р. між Фірмою "CDT TRADING INTERNATIONAL Co." та Департаментом ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України (боржник).

07.02.2007 р. наказом Міністерства внутрішніх справ України №33 було прийнято рішення, яким станом на 01.05.2007 р. здійснено реорганізацію, у тому числі, Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України шляхом приєднання до Міністерства внутрішніх справ України як юридичної особи. Міністерство внутрішніх справ України визначено правонаступником зазначеного Департаменту. Таким чином, Міністерство внутрішніх справ України є правонаступником прав і обов'язків Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України.

З урахуванням викладеного, при вирішенні спору №21/35 місцевим господарським судом встановлено факт наявності боргу у Міністерства внутрішніх справ України за контрактом від 23.01.1998 р. №/98/CDT/0002 у сумі 655882,85 доларів США, що за курсом Національного банку станом на 10.11.2014 р. складає 9707066,18 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2015 р. у справі №21/35 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2015 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2015 р. у справі №21/35 залишено без змін.

З огляду на матеріали справи, спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням Міністерством внутрішніх справ України умов контракту від 23.01.1998 р. №/98/CDT/0002, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 217012,77 грн. - 3% річних за період з 11.11.2014 р. по 09.08.2015 р.

Приймаючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в іншому рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини).

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що висновок господарського суду міста Києва у справі №21/35 щодо прострочення виконання грошового зобов'язання Міністерством внутрішніх справ України за контрактом від 23.01.1998 р. №/98/CDT/0002 у сумі 9707066,18 грн., відповідає принципу правової певності, регламентованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практиці Європейського суду з прав людини, які в якості джерел права мають застосовуватися судами при розгляді справ.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 598, 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 р. №5011-32/5219-2012).

Крім того, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного Кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність (Аналіз Верховного суду України практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві).

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Таким чином, в даній статті Закону йдеться про компенсацію стягувачу у разі невиконання будь-якого рішення суду про стягнення коштів у 3-місячний строк, і це є гарантією держави щодо виконання судового рішення.

Частиною 1 статті 6 вказаного Закону визначено, що кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету. Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.

З аналізу наведених норм слідує, що у ст. 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" йдеться про компенсацію у разі невиконання судового рішення у 3 місячний строк. В той же час, у ст. 625 Цивільного кодексу України йдеться про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, яке відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вказує, що той факт, що у Законі України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачена компенсація з боку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів на користь стягувача, не звільняє від відповідальності боржника за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє права стягнення 3% річних в якості відповідальності боржника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2015 р. у справі №21/35, Міністерство внутрішніх справ України 10.08.2015 р. сплатило 12451726,50 грн., з яких: 9707066,18 грн. основного боргу, 2719042,32 грн. 3% річних (за період з 13.07.2005 р. по 10.11.2014 р. включно), 25500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що свідчить звіт про кредитні операції по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю " СДТ-Пілот".

Відповідач у повному обсязі виконав грошове зобов'язання за контрактом №/98/CDT/0002 від 23.01.1998 р. лише 10.08.2015 р., тобто з порушенням строку.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про стягнення 3% річних в сумі 217012,77 грн. за період з 11.11.2014 р. по 09.08.2015 р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Статтею 167 вказаного кодексу визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

В статті 13 Конституції України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Враховуючи один з принципів права, а саме юридичну рівність учасників цивільних відносин, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що посилання Міністерства внутрішніх справ України на відсутність підстав щодо сплати 3% річних є неправомірним.

З огляду на викладене вище, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні судів попередніх інстанцій повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Таким чином, у колегії суддів касаційної інстанції відсутні підстави для їх скасування.

Стаття 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Статтею 11110 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Міністерства внутрішніх справ України задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110,11111 Господарського процесуального кодексу України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 р. у справі № 910/25929/15 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 16.03.2016 р. про зупинення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2016 р. по справі №910/25929/15 вважати такою, що втратила чинність.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

В. Корсак