ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 910/25371/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.01.2016у справі № 910/25371/15 Господарського суду м. Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд"до Київської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провизнання недійсним пункту угоди в судовому засіданні взяли участь представники :- позивачаГончар О.М.- відповідачаДорошенко О.С.- третьої особиКобзіна Т.В.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради, в якій просило суд визнати недійсним пункт 4 Угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012, зареєстрованої 26.04.2012 у книзі записів державної реєстрації договорів за № 91-6-00958, з моменту її укладання.

Позов мотивований невідповідністю встановленого в угоді розміру орендної плати за земельну ділянку рішенню Київської міської ради від 29.12.2011 № 1100/7336 "Про бюджет міста Києва на 2012 рік".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у справі, на стороні відповідача залучено Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 (у складі головуючого Тищенко О.В., суддів: Зубець Л.П., Іоннікової І.А.) в позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані недоведеністю та необґрунтованістю позову.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 08.12.2005 між Київською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд", як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 17.03.2005 за № 159/2735, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, яка розташована по проспекту Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва, розмір - 707 (сімсот сім) кв. м. кадастровий номер 8000000000:88:168:0001, цільове призначення для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку (а.с.13-18).

Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26 січня 2006 року за № 91-6-00528 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Рішенням Київської міської ради VIII сесії VI скликання № 811/7047 від 01.12.2011, серед іншого, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" вказаний договір оренди земельної ділянки на 15 років. Встановлено, що розмір річної орендної плати, визначеної в договорі підлягає приведенню у відповідність до норм законодавства (а.с.48-49).

На виконання цього рішення, 19.04.2012 між Київською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд", як орендарем, укладено угоду про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, якою поновлено на 15 років договір оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем та орендарем, що посвідчений Щербаковим В.З., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08.12.2005 року за реєстровим № 892 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.01.2006 за № 91-6-00528.

Вказану Угоду посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26 квітня 2012 року за № 91-6-00958 у книзі записів державної реєстрації договорів.

У пункті 4 угоди зазначено, що підпункт 4.2 договору оренди викласти в редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 11,25 (одинадцяти цілих двадцяти п'яти сотих) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством".

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" про визнання частково недійсною угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельною ділянки заявлений з тієї підстави, що ця угода в частині встановлення річної орендної плати за земельну ділянку в розмірі 11,25 % від її нормативної грошової оцінки перевищує встановлений рішенням Київської міської ради розмір, що, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для визнання частково недійсним договору відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив статтю 144 Конституції України, статті 203, 215, 217 ЦК України.

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій виходили того, що розмір орендної плати за земельну ділянку - 11, 25 %, встановлений у підпункті 4.2 договору оренди від 08.12.2005 (у редакції угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012) не перевищує максимально допустимого розміру орендної плати у відповідності до положень пункту 288.5.2. Податкового кодексу України та відповідає критеріям визначення розміру орендної плати згідно норм чинного земельного законодавства. Суди дійшли висновків, що спірним пунктом угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 сторони врегулювали свої відносини на свій розсуд, що відповідає принципу свободи договору та не суперечить нормам чинного законодавства.

Колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі прийняті при неповному дослідженні усіх обставин справи, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій всупереч положенням ст.ст. 43, 38, 43 ГПК України не встановили обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, не з'ясували та в рішеннях не зазначили правовий статус і приналежність земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні позивача, її цільове призначення, наявності на земельній ділянці пам'яток істрико-культурної спадщини тощо. Натомість, суди обмежились лише поясненнями Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) про віднесення орендованої позивачем земельної ділянки за основним цільовим призначенням до земель історико-культурного призначення. При цьому, жодних даних з Державного земельного кадастру, як єдиної державної геоінформаційної системи відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, до матеріалів справи не залучено.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх обставин справи, тоді як відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Для з'ясування питання належності орендованої земельної ділянки до тієї чи іншої категорії за основним цільовим призначенням, а також з'ясування обґрунтованості встановленого угодою розміру орендної плати за земельну ділянку, судам слід було витребувати та дослідити відповідні витяг Державного земельного кадастру та технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Києва з відповідним рішенням про її затвердження, яке було чинним на момент укладення угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди землі.

Крім того, у своїй позовній заяві позивач послався на те, що встановлений в угоді розмір річної орендної плати за земельну ділянку (11, 25 % від її нормативної грошової оцінки) суперечить рішенню Київської міської ради від 29.12.2011 № 1100/7336 "Про бюджет міста Києва на 2012 рік", яким ставка орендної плати для операцій з нерухомим майном встановлена у розмірі 10 %, тобто є нижчою від визначеної в угоді ставки.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції з цього приводу не містять мотивів відхилення доводів та аргументів позивача щодо суті спору. Ці доводи не перевірені: не прийняті, але і не спростовані.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.2014 у справі № 64/366-10.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

В пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ст.42 ГПК України, ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 у справі № 910/25371/15 скасувати. Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова