ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 910/11569/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"на постановаКиївського апеляційного господарського суду від 22.12.2015у справі № 910/11569/13 Господарського суду міста Києва за позовомКомунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва"до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"простягнення 96 658 633, 75 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаМустіпан О.О.- - відповідачаКорінна О.В.

В С Т А Н О В И В:

В червні 2013 року Комунальне підприємство "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь суму сплачених, але не використаних авансів в розмірі 96 658 633,75 грн. та стягнути судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов контракту № 26 від 23.04.2004 в частині строків відпрацювання наданих авансових платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2013 (головуючий Борисенко І.І., судді: Літвінова М.Є., Трофименко Т.Ю.) у справі № 910/11569/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 (головуючий Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.) у даній справі вказане рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Мостобуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

30.03.2016 Публічним акціонерним товариством "Мостобуд" надані додаткові пояснення до касаційної скарги, які залучені до справи та враховані судом.

У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.04.2004 між Комунальним підприємством „Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва", як замовником, (позивачем у справі) та Відкритим акціонерним товариством „Мостобуд" (Публічним акціонерним товариством "Мостобуд"), як підрядником, (відповідачем у справі) укладено контракт № 26 на будівництво Подільського мостового переходу через р. Дніпро в м. Києві.

За умовами цього контракту, замовник доручає, а підрядник виконує власними та залученими силами та засобами будівництво Подільського мостового переходу через р. Дніпро в м. Києві, передбачені проектно-кошторисною документацією та договірною ціною, у відповідності з вимогами Державних будівельних норм України, у встановлений цим контрактом термін. Строк дії контракту продовжено до 2017 року.

Відповідно до пункту 4.2 контракту до початку робіт відповідного технологічного етапу замовник перераховує підряднику аванс в розмірі 30 % від вартості робіт етапу. Аванси відпрацьовуються протягом 90 днів з дати виплати авансу.

В період з 01.11.2004 по 31.03.2013 сторонами вносилися зміни до контракту, про що свідчать подані до матеріалів справи копії додаткових угод (т.1., а.с.38-78).

Додатковою угодою № 39 від 03.10.2011 до контракту сторони визначили, що термін відпрацювання сплачених за контрактом авансів складає 18 місяців. Якщо аванси використано неповністю з вини підрядника, невикористана сума, повертається замовнику.

Додатковою угодою № 53 від 12.11.2012 до контракту визначено, що вартість робіт не змінюється і становить 2 572 949 390,00 грн.

У пункті 3 вказаної додаткової угоди зазначено, що сторони погодились передбачити можливість здійснення попередньої оплати (авансу) у розмірі, що не може перевищувати 60% від вартості річного обсягу робіт за умови належним чином оформленого рішення головного розпорядника бюджетних коштів. Термін відпрацювання авансу не може перевищувати 18 місяців з дати перерахування коштів замовником та закривається актами виконаних робіт за формою КБ-2в та КБ-3. Якщо наданий аванс використано неповністю з вини підрядника, невикористана сума негайно повертається замовнику.

Судами встановлено, що на виконання умов контракту позивач перерахував відповідачу 117 847 728 грн. авансів (16.08.2011 - 5 000 000 грн., 19.08.2011 - 22 847 728 грн., 20.10.2011 - 45 000 000 грн. та 04.11.2011 - 45 000 000 грн.).

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, як підрядник за контрактом, несвоєчасно виконав свої зобов'язання в частині відпрацювання наданих авансових платежів, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення сплачених, але не використаних авансів в розмірі 96 658 633,75 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що перераховані відповідачу аванси відпрацьовані та використані останнім з дотриманням умов контракту. До такого висновку суд дійшов на підставі поданих до матеріалів справи копій: актів приймання-передачі виконаних будівельних робіт та довідок про їх вартість, акту звіряння авансів, звіту про використання підрядником авансів, отриманих від замовника та платіжних доручень про перерахування коштів на придбання матеріалів.

Постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано зазначене рішення суду, мотивована тим, що обов'язок з повернення невідпрацьованих у вісімнадцятимісячний термін авансів у відповідача станом на момент звернення з позовом до суду настав. Судовими експертами була встановлена сума невикористаних авансів у розмірі 113 523 866 грн. 15 коп. За висновком суду, кошти, які були використані відповідачем поза межами сум узгоджених актами виконаних робіт мали б бути повернуті ним позивачу відповідно до положень ст. 840 ЦК України та п. 3 додаткової угоди № 39 від 03.10.2011 до контракту № 26 від 23.04.2004. Оскільки позивач не подавав клопотання про вихід за межі позовних вимог, позов задоволено в межах заявленої до стягнення суми (96 658 633,75 грн.)

Колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі прийняті при неповному дослідженні усіх обставин справи, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

Відповідно до умов контракту № 26 від 23.04.2004 (в редакції додаткової угоди № 53 від 12.11.2012) термін відпрацювання авансу не може перевищувати 18 місяців з дати перерахування коштів замовником та закривається актами виконаних робіт за формою КБ-2в та КБ-3. Якщо наданий аванс використано неповністю з вини підрядника, невикористана сума негайно повертається замовнику.

В своїх поясненнях відповідач посилався на відсутність його вини щодо несвоєчасного відпрацювання спірних авансів. Свої заперечення він обґрунтовував тим, що виконання кожного технологічного етапу робіт за умовами пункту 3.2. контракту неможливе без проектно-кошторисної документації, яка є необхідною умовою для початку робіт і має своєчасно надаватися замовником (позивачем у справі). Натомість, неодноразові звернення відповідача до позивача надати проектно-кошторисну документацію в період відпрацювання спірних авансів останнім проігноровані. Відповідач посилається на те, що ця обставина перешкоджала йому, як підряднику за контрактом, вчасно виконати підрядні роботи (т.11, а.с.1-2, 11).

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції з цього приводу не містять мотивів відхилення доводів та аргументів відповідача щодо суті спору. Ці доводи не перевірені: не прийняті, але і не спростовані.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.2014 у справі № 64/366-10.

В пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Судами встановлено, що аванси надавалися відповідачу з відповідним цільовим призначенням - для придбання матеріалів.

В своїх рішеннях суди визнали встановленим факт того, що відповідачем були придбані матеріали, які відповідають проекту будівництва Подільського мостового переходу через р. Дніпро в м. Києві. До таких висновків суди обох інстанцій дійшли, виходячи із звіту про використання авансів за період з серпня 2011 року по квітень 2013 року, який надано відповідачем (т.7, а.с.95, т.12, а.с.47).

Однак, суди не врахували, що з'ясування вказаних питань, з урахуванням правил оцінки належності та допустимості доказів, потребує спеціальних знань, а висновок судової експертизі не містить ніяких даних щодо дослідження зазначеного питання.

Суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано поставив на вирішення судової будівельно-економічної експертизи питання про те, чи в повному обсязі були використані підрядником аванси перераховані на придбання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів.

В той же час висновок судової експертизи не містить повної відповіді на це питання. В тексті висновку експертизи не зазначено ніякої інформації про те, на яку суму авансу, перерахованого у спірний період, підрядником було придбано необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів. Суд апеляційної інстанції на це уваги не звернув.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до вимог статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

На час розгляду справи апеляційною інстанцією відповідачем були подані три клопотання про залучення документів до матеріалів справи з обґрунтуванням неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (т.9, 10, 11).

Відхиляючи відповідні клопотання суд апеляційної інстанції у своїй постанові не навів доводів відповідача щодо неможливості подання цих доказів суду першої інстанції. В той же час, відповідач посилається на те, що за додатковою угодою № 73 від 31.12.2014, строк дії договору було продовжено до 31 грудня 2017 року, а тому відпрацювання авансів відбувалось після подачі позову.

Зазначеним доводам правової оцінки не надано.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати постанову суду апеляційної інстанції такою, що повністю відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2013 у справі № 910/11569/13 скасувати. Справу № 910/11569/13 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова