Постанова ВГСУ від 06.04.2016 року у справі №908/4887/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 908/4887/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.,за участі представників сторін від позивачаМастерова О.В.від відповідачаНадельнюка Р.О.розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року у справі№ 908/4887/14 Господарського суду Запорізької областіза позовомДержавного підприємства "Бердянський морський торговий порт" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт"простягнення 183 227,54 грн ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромекспорт» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 183 227,54 (з ПДВ) грн, з яких:

- плата за вивантаження вантажу з вагонів на склад - 6 279,96 грн безПДВ;

- розстановка вагонів силами та засобами порту - 2 156,00 грн без ПДВ;

- зачищення вагонів після вивантаження забруднюючого вантажу - 1 270,08 грн без ПДВ;

- зберігання 690,105 тон вантажу з моменту прибуття - 137 291,33 грн без ПДВ;

- зачищення складських площ - 607,29 грн без ПДВ;

- переміщення вантажу - 5 084,98 грн без ПДВ;

- ПДВ - 30537,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням зобов'язань за договорами від 04.04.2013 року № 6К та від 02.01.2014 року № 26К, укладеними між позивачем і відповідачем, в частині оплати рахунку № 1404128000 від 15.08.2014 року на здійснення платежів за надані послуги з вивантаження вантажу на суму 183 227,54 грн.

Відповідач проти позову заперечував з підстав недоведеності.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.10.2015 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.04.2015р. у справі 908/4887/14 у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.07.2015 р. у зазначеній справі згадані судові акти були скасовані, а справа № 908/4887/14 направлена на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.10.2015 р. (суддя Топчій О.А.) у справі № 908/4887/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 р. (головуючий суддя: Татенко В.М. судді Ломовцева Н.В., Колядко Т.М.) у справі № 908/4887/14 рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2015 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості - 176 023,07 грн, судовий збір у сумі 3520,46 грн за розгляд позовних вимог та 2 904,38 грн на відшкодування судового збору за розгляд апеляційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення і неправильне застосування норм ч. 2 ст. 936, ст. 950 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст. 43 ГПК України та Декрету Кабінету Міністрів України від 08.04.1993 р. № 33-93 та на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.12.2015 року в частині стягнення з відповідача плати за зберігання 690,105 тон вантажу в сумі 164749,60 грн з ПДВ.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти касаційної скарги та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 р. у справі № 908/4887/14 - без змін.

Вищий господарський суд України, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 04.04.2013 року між сторонами був укладений договір № 6К (далі - договір перевалки № 6К), предметом якого є організація та виконання операцій з перевалки і транспортно-експедиторського обслуговування портом експортного вугілля, що надходить для фірм, з якими експедитор (відповідач) має договори, строком дії до 31.12.2013 року, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання (а.с. 9- 21 т. 1).

02.01.2014 року сторони уклали новий договір № 26К (далі - договір перевалки № 26К), предметом якого є надання послуг портовим оператором (позивачем) послуг з перевалки експортного та транзитного вугілля, що надходить для фірм, з якими експедитор (відповідач) має договори, строком дії з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, а в частині зобов'язань - до остаточного їх виконання сторонами (а.с. 121- 136 т. 1).

Листом № 12-3-25/1-234 від 15.05.2014 року на адресу відповідача був направлений рахунок на оплату послуг порту з перевалки та зберігання вантажу у кількості 690,105 т, виставлений у зв'язку із закінченням граничних строків зберігання, передбачених Митним кодексом України (а.с. 31 т. 1).

22.05.2014 року вантаж у кількості 690,105 т за актом приймання-передавання № 7 (а.с. 35 т. 1) був переданий на склад Запорізької митниці.

В подальшому, позивач листом № 14/164 від 15.08.2014 року направив відповідачу рахунок № 1404012800 від 15.08.2014 року із зазначенням суми платежу в розмірі 183227,54 року, в т.ч. ПДВ, та вказівкою, що підставою для видачі цього рахунку є договір № 26К від 02.01.2014 року (а.с. 32 т. 1).

Листом № 14/186 від 17.09.2014 року (а.с. 36 т. 1) позивач повідомив відповідача про відкликання всіх раніше виставлених рахунків і відповідних актів виконаних робіт та направив новий рахунок № 1404012800 від 15.08.2014 року та два примірника акту виконаних робіт (наданих послуг), які відповідачем не підписані. Новий рахунок № 1404012800 від 15.08.2014 року (а.с. 24 т. 1) також був виставлений на суму 183227,54 року, як і попередній рахунок, але містив вказівку, що підставою для видачі цього рахунку є як договір № 6К від 04.04.2013 року, так і договір № 26К від 02.01.2014 року.

Ухвалюючи первісне рішення про відмову в позові, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності правових підстав для здійснення відповідачем плати за послуги з вивантаження вантажу з вагонів на склад в розмірі 6279,96 грн без ПДВ (690,105 тон за ставкою 9,10 грн за 1 тону), оскільки відповідно до п. 2.6 договору перевалки № 6К оплата в такому разі мала здійснюється на підставі затвердженою портом калькуляції та акта виконаних робіт, підписаного обома сторонами, проте позивачем суду не надано жодних калькуляцій та актів, які б підтверджували правомірність застосування ставки у розмірі 9,10 грн за вивантаження 1 тони вугілля з вагонів на склад у листопаді 2013 року. У стягненні вартості послуг за розстановку вагонів силами та засобами порту (2156,00 грн без ПДВ (11 вагонів за ставкою 196,00 грн за 1 вагон)), зачищення вагонів після забруднюючого вантажу (1270,06 грн без ПДВ (11 вагонів за ставкою 115,46 грн за 1 вагон) за тарифом 115,46 грн, зберігання вантажу (на суму 137291,33 грн. без ПДВ) та зачищення складських площ (690,105 тон за ставкою 0,88 грн за 1 тону, що складає 690,29 грн. без ПДВ) суд відмовив, оскільки дійшов висновку, що послуги, які є предметом спору, крім послуг зі зберігання вантажу після 01.01.2014 року, мають розраховуються за тарифами і ставками, визначеними у договорі перевалки № 6К, проте позивач безпідставно застосовував інші тарифи та ставки. Крім того, суд зауважив, що при визначенні вартості послуг за зберігання вантажу позивачем застосовується граничний термін зберігання вантажу під митним контролем у 180 діб, встановлений в договорі перевалки № 26К від 02.01.2014 року, а не 90 діб, як передбачено договором перевалки № 6К. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції, який залишив рішення без змін.

Вищий господарський суд України не погодився з такими висновками судів та постановою від 22.07.2015 р. скасував прийняті у справі судові рішення та направив справу на новий розгляд, зазначивши при цьому, що суди обох інстанцій не оцінили підписаний сторонами акт від 15.08.2014 р., в якому зазначені зміст та обсяг наданих відповідачу послуг, помилковість чи неправильність розрахунку заявленої до стягнення певної суми грошових коштів не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки в такому випадку суд, виходячи з вимог ст.ст. 1, 47, 43, 84 ГПК України повинен перевірити обґрунтованість та правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і якщо при розгляді справи буде встановлено, що права позивача порушені, проте він неправильно здійснив розрахунок заявлених до стягнення сум, суд зобов'язаний самостійно здійснити перерахунок згідно з визначеними у договорі тарифами та ставками, при цьому, якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали (зокрема, калькуляції на послуги порту, які діяла на момент надання цих послуг), суд з огляду на вимоги ч. 3 ст. 43 ГПК України має запропонувати позивачеві подати додаткові докази, і залежно від установленого ухвалити рішення про часткове задоволення майнових вимог.

Відповідно до ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, виходив з відсутності правових підстав для здійснення відповідачем плати за послуги з вивантаження вантажу з вагонів на склад в розмірі 6279,96 грн без ПДВ (690,105 тон за ставкою 9,10 грн за 1 тону), оскільки відповідно до п. 2.6 договору перевалки № 6К оплата в такому разі мала здійснюється на підставі затвердженою портом калькуляції та акта виконаних робіт, підписаного обома сторонами, проте позивачем суду не надано калькуляцій та актів, які б підтверджували правомірність застосування ставки у розмірі 9,10 грн за вивантаження 1 тони вугілля з вагонів на склад у листопаді 2013 року; у стягненні вартості послуг за розстановку вагонів силами та засобами порту (2156,00 грн без ПДВ (11 вагонів за ставкою 196,00 грн за 1 вагон)), зачищення вагонів після забруднюючого вантажу (1270,06 грн без ПДВ (11 вагонів за ставкою 115,46 грн за 1 вагон) за тарифом 115,46 грн, зберігання вантажу (на суму 137 291,33 грн. без ПДВ) та зачищення складських площ (690,105 тон за ставкою 0,88 грн за 1 тону, що складає 690,29 грн. без ПДВ) суд відмовив, оскільки дійшов висновку, що послуги, які є предметом спору, крім послуг зі зберігання вантажу після 01.01.2014 року, мають розраховуються за тарифами і ставками, визначеними у договорі перевалки № 6К, проте позивач безпідставно застосовував інші тарифи та ставки. Крім того, суд зауважив, що при визначенні вартості послуг за зберігання вантажу позивачем застосовується граничний термін зберігання вантажу під митним контролем у 180 діб, встановлений в договорі перевалки № 26К від 02.01.2014 року, а не 90 діб, як передбачено договором перевалки № 6К.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2015 р. та приймаючи у справі № 908/4887/14 нове рішення, встановив ігнорування місцевим судом вказівок суду касаційної інстанції при направленні справи на новий розгляд всупереч вимогам ст. 11112 ГПК України та мотивував своє рішення про часткове задоволення позовних вимог у сумі 176 023,07 грн з ПДВ наступним:

- щодо плати за вивантаження вантажу з вагонів на склад у сумі 6 279,96 грн без ПДВ та за зберігання вантажу на суму 137 291,33 грн, то, оскільки 15.08.2014 року сторонами погоджено вартість плати за вивантаження вантажу за ставкою 9,1 за 1 т та за послуги зберігання, що підтверджується підписаним обома сторонами акту здачі-прийняття виконаних робіт від 15.08.2015 р. (а.с. 108 т. 1), то враховуючи кількість вантажу (690,105 т) плата за вивантаження вантажу та його зберігання розрахована вірно та складає 6279,96 грн та 137 291,33 грн без ПДВ відповідно;

- щодо плати за розстановку вагонів силами та засобами порту на суму 2 156,00 грн без ПДВ та за зачищення вагонів після вивантаження забруднюючого вантажу у сумі 1 270,08 грн без ПДВ, то враховуючи погодженість актом здачі-прийняття робіт від 15.08.2014 р. вартості послуг за розстановку та зачищення вагонів після забруднюючого вантажу, суд встановив вартість зазначених робіт у сумі 1960,00 грн без ПДВ за розстановку вагонів та у сумі 1154,60 грн без ПДВ за їх зачищення, виходячи з встановленої судами можливості розміщення вантажу у 10 вагонах, а не 11, як зазначає позивач;

- щодо плати послуг за зачищення складських приміщень на суму 607,29 грн та за переміщення вантажу на суму 5084,98 грн, то апеляційний суд погодився в цій частині з судом першої інстанції стосовно необґрунтованості цих вимог, виходячи з відсутності фактичного переміщення вантажу та належних доказів на підтвердження вивозу спірного вантажу з території порту.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Повнота оцінки доказів означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими. Результат оцінки доказів, який наводиться в судовому рішенні, полягає в мотивації прийняття чи відмови у прийнятті доказів, що подані особами, які беруть участь у справі, з метою обґрунтування своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищевикладене, а також те, що апеляційним судом виправлено недоліки, допущені місцевим судом, враховано вказівки Вищого господарського суду України при направленні справи на новий розгляд у відповідності до вимог ст. 11112 ГПК України, надано належну оцінку підписаному сторонами акту здачі-прийняття виконаних робіт від 15.08.2014 року та вірно встановлено обсяг наданих відповідачу послуг, обґрунтувавши їх наданими сторонами доказами та поясненнями, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, враховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції та використовуючи надане йому ч. 2 ст. 103 ГПК України право скасувати рішення суду першої інстанції, обґрунтовано взяв до уваги підписаний обома сторонами акт здачі-прийняття виконаних робіт від 15.08.2015 р., об'єктивно оцінив надані сторонами докази та обставини справі в їх сукупності та дійшов правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо посилань скаржника на втрату вантажу внаслідок дій позивача, то зазначене не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення вартості за надані послуг, а є, в свою чергу, підставою для звернення з відповідними позовними вимогами в іншому позовному провадженні.

Твердженню скаржника про те, що можливість вилучення та реалізації вантажів, що зберігаються у порту понад встановлені терміни є обов'язком, а не правом позивача та відсутність умов щодо оплати товару понад 90 днів, то зазначеним доводам вже надана правова оцінка судом апеляційної інстанції з посиланням на зміст п. 4.2.4 договору № 6К та п. 5.2.4 договору № 26К (а.с.185 т. 2).

Стосовно посилань скаржника на ненадання правової оцінки Акту здачі-прийняття виконаних робіт від 15.08.2015 р., то зазначене спростовується змістом мотивувальної частини постанови апеляційного суду, якою встановлено, що зазначений акт містить погодження вартості робіт та обсягу наданих послуг та мотивовано підстави, відповідно до яких судом здійснено перерахунок у відповідній частині наданих послуг.

Таким чином, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного суду у даній справі, оскільки скаржником не доведено порушення або неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих висновків Донецького апеляційного господарського суду.

Судові витрати, пов'язані з оплатою касаційної скарги судовим збором, у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України