ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 903/1067/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Сибіги О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуРівненського апеляційного господарського судувід21.12.2015у справі№903/1067/15Господарського судуВолинської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5до1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6простягнення суми,

за участю

відповідача-1:ОСОБА_7 (довіреність від 19.05.2015),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач) просив з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (далі - відповідач-2) 195 835,71 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 не розрахувався за надані позивачем послуги за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, та тим, що між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель (відповідач-2) поручився перед кредитором (позивачем) за виконання боржником (відповідачем-1) зобов'язань по оплаті, що виникли із договору перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №21.11.2014 від 21.11.2014.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10.11.2015 (суддя Дем'як В.М.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мельник О.В., судді Розізнана І.В., Грязнов В.В.), позов задоволено повністю, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач-1 просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування та порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.11.2014 між відповідачем-1 (експедитор) та фірмою "Arkadia Food International" (замовник) укладено договір №18/11 на організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні (далі - договір транспортного експедирування), за умовами якого замовник, зокрема, забезпечує завантаження та митне оформлення транспортних засобів експедитора на території Європи, підготовку, упакування відправленого вантажу, що гарантує його збереження в процесі транспортування, оформлення товарно-транспортних накладних, вантажних митних декларацій, іншої необхідної документації на вантаж, а експедитор за дорученням замовника і на підставі його заявки організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом перевізника, з яким має підписаний договір на перевезення вантажів в міжнародному сполученні.

21.11.2014 між позивачем (перевізник) та відповідачем-1 (експедитор) було укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №21/11/2014 (далі - договір перевезення).

Відповідно п.п. 1.1, 1.2 вказаного договору експедитор замовляє, а перевізник надає послуги з перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях згідно заявок експедитора. Перевізник зобов'язується доставити зазначений в заявках експедитором вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а експедитор зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену в заявках плату.

Заявка є невід'ємною частиною договору, у якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики; найменування та місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача; пункти відправлення та призначення платежу; маршрут перевезення; державні номери транспортного засобу; прізвище, ім'я, по батькові та інші особисті дані водія транспортного засобу; вимоги щодо технічного та санітарного стану транспортного засобу; особливі вказівки експедитора; дата і час завантаження та розвантаження або строк виконання перевезення; розмір провізної плати, інші вимоги перевезення вантажу.

Згідно пункту 2.1.1 договору перевезення, перевізник зобов'язаний надавати послуги з організації і виконання перевезень ввірених йому вантажів автомобільним транспортом безпосередньо з пункту відправлення вантажу до пункту призначення, вказаних у заявці.

Пунктом 2.2.9 договору передбачено, що експедитор зобов'язаний вчасно та у терміни, обумовлені в кожному конкретному випадку у заявці, здійснювати розрахунки з перевізником.

Відповідно до п.2.1.18 договору перевізник зобов'язався не пізніше 10 днів з моменту розвантаження надати експедитору оригінали наступних документів: CMR з відмітками про одержання вантажу, податкові накладні, рахунки-фактури, акти виконаних робіт та інші документи, що підтверджують виконання перевезення.

Згідно п.3.3 договору перевезення оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника з грошових коштів, що надійшли від замовника експедитора, після отримання та на підставі належним чином оформлених оригіналів документів, зазначених в п. 2.1.18 даного договору.

На виконання вищевказаного договору, відповідачем-1 та позивачем складено дві заявки №21/11 від 21.11.2014 та №28/11 від 28.11.2014, якими деталізовано умови поставки товару (визначено маршрут міжнародного перевезення, найменування вантажу, розмір та строки оплати, строки поставки, тощо).

В забезпечення договору перевезення 10.04.2015 між кредитором (позивачем) та поручителем (відповідачем-2) був укладений договір поруки, відповідно до п.1.1 якого поручитель поручився перед кредитором за виконання відповідачем-1 зобов'язань по оплаті, що виникли із договору перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №21/11/2014 від 21.11.2014, в тому числі: згідно заявки №21/11 від 21.11.2014 (маршрут: м.Мурсія (Іспанія) - м.Київ (Україна); дата завантаження - 27.11.2014, дата вивантаження - 02.12.2014); згідно заявки №28/11 від 28.11.2014 (маршрут: м.Мурсія (Іспанія) - м.Київ (Україна); дата завантаження - 04.12.2014, дата вивантаження - 09.12.2014).

За заявкою №21/11 від 21.11.2014 розмір оплати за міжнародне перевезення вантажу визначено в сумі - 96 788,00 грн. Доставку вантажу здійснено відповідачем 05.12.2014, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR).

За заявкою №28/11 від 28.11.2014 розмір оплати за міжнародне перевезення вантажу визначено в сумі - 5 100,00 євро. Доставку вантажу здійснено відповідачем 11.12.2014, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR), в якій зазначено, що товар прийнято умовно, температура не відповідає вимогам перевезень.

Судами встановлено, що на виконання зобов'язань, визначених в п.2.1.18 договору перевезення 13.03.2015 перевізник надіслав на адресу експедитора документи у підтвердження наданих послуг, в тому числі рахунки-фактури на суму 96 788,00 грн. та 99 578,82 грн. Також факт отримання відповідачем CMR встановлено судом з його ж претензії №12/12/2014 від 12.12.20014, а тому з урахуванням положень п.2.2.9 договору перевезення, а також змісту заявок № 21/11 від 21.11.2014 та №28/11 від 28.11.2014, за якими оплата за надані послуги повинна бути проведена протягом 14 банківських днів за курсом НБУ на день вивантаження після отримання оригінала CMR, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про настання строку виконання зобов'язання у відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг.

Проте відповідачем-1 акти виконаних робіт позивачу не підписано та не повернуто, оплату згідно умов договору не здійснено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, своє рішення мотивував тим, що позивач надав послуги з перевезення в повному об'ємі, посилання відповідача-1 на псуванням вантажу через недотримання позивачем температурного режиму перевезення не підтверджені, що також зазначено в рішенні Рівненського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 у справі №903/598/15; враховуючи укладення між позивачем та відповідачем-2 договору поруки, відповідачі повинні відповідати перед позивачем солідарно. Апеляційний господарський суд також додав, що прострочення доставки ватажу може бути підставою для стягнення з позивача штрафу, проте не може ставати підставою для звільнення відповідача-1 від оплати наданих послуг; порушення температурного режиму при перевезенні товару позивачем не входить до предмету доказування в даній справі і відповідач-1 має право захищати свої інтереси шляхом стягнення з позивача збитків, проте не має права відмовляти в оплаті наданих послуг.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до того, що підставою для скасування судових рішень та для відмови у позові є неналежним чином виконане зобов'язання із перевезення вантажу, оскільки позивачем порушено термін перевезення вантажу, а також здійснено доставку пошкодженого вантажу.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 919 цього кодексу визначено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Згідно статті 920 вказаного кодексу, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Положеннями статті 923 наведеного кодексу визначено, що у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до приписів статті 924 зазначеного кодексу перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч.1). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ч.2).

Статтею 543 цього кодексу передбачено солідарний обов'язок боржників, та визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Судами встановлено, що в постанові Рівненського апеляційного господарського суду у справі №903/598/15 від 15.10.2015 за позовом ФОП ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_5 про припинення господарських відносин встановлені обставини щодо дати доставки перевізником вантажу, а саме:

- за заявкою №28/11 від 28.11.2014 термін перевезення склав з 04.12.2014. до 09.12.2014., однак, відповідно до CMR доставку вантажу здійснено відповідачем 11.12.2014;

- за заявкою №21/11 від 21.11.2014 термін перевезення складав з 27.11.2014 по 02.12.2014р., однак відповідно до CMR доставку вантажу здійснено відповідачем 05.12.2014.

При цьому, як встановлено судами, у п.5.5 договору перевезення сторони погодили, що прострочення доставки вантажу є підставою для стягнення штрафу з перевізника.

Пошкодження товару шляхом недотримання температурного режиму перевезення, який був вказаний в заявках, на що посилався відповідач-1, з вини перевізника згідно із п.5.10 та 5.11 договору перевезення дозволяє експедитору вимагати відшкодування перевізником всіх завданих таким пошкодженням збитків.

Тобто умовами договору, як і нормами Цивільного кодексу України передбачена відповідальність перевізника за пошкодження вантажу та прострочення його доставки, і така відповідальність не кореспондується з обов'язком експедитора оплатити надані послуги, що виник у зв'язку з підтвердженням факту їх надання, отримання товару вантажоодержувачем та передачею перевізником експедитору відповідних документів.

При цьому, у разі пошкодження вантажу з вини перевізника, експедитор має право лише затримувати оплату за виконання послуги у перевізника (п.5.9 договору перевезення), а не відмовлятись від її оплати чи зменшувати її розмір.

Отже висновки судів про те, що прострочення доставки вантажу та його пошкодження не звільняє від оплати за договором перевезення, не суперечать наведеним нормам права, тому є правильними.

Крім того, у касаційній скарзі як на підставу для її задоволення відповідач-1 посилається на положення п.3.3 договору перевезення, згідно яких оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника з грошових коштів, що надійшли від замовника експедитора, після отримання та на підставі належним чином оформлених оригіналів документів, зазначених в п. 2.1.18 даного договору. Вказуючи що кошти від замовника не надійшли, ці умови договору відповідач-1 вважає такими, що не дають правових підстав для стягнення з нього коштів.

Однак з такими доводами не можна погодитись виходячи із наступного.

Як вже зазначалось, договір перевезення є оплатним. Тобто обов'язок відповідача як замовника по договору перевезення оплатити прийняті роботи виникає згідно з положеннями закону та наведеним вище п. 2.2.9 договору перевезення.

Відповідно до приписів статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

Вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Позивач та відповідач-1 у п.3.3 договору перевезення визначили, що виконання відповідачем-1 зобов'язання із оплати настає після надходження коштів від замовника за рахунок останніх. Проте така подія не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки замовника, який, як вбачається із встановлених судами обставин справи, не перебуває у договірному зобов'язанні із позивачем у спірних правовідносинах, і його поведінка не може залежати від волевиявлення позивача.

Отже, як вбачається із наведених обставин справи та зазначених норм права, така умова договору не може бути підставою для звільнення відповідача-1 від оплати наданих послуг, та для відмови у солідарній відповідальність відповідачів.

Крім того, відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Враховуючи вище наведене, відмова судом першої інстанції у клопотанні про залучення до участі у справі у якості третьої особи ТОВ "Фіно Верде" та не відкладення у зв'язку із цим розгляду справи, не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки не вбачається, що спір не міг бути вирішений в даному засіданні.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 у справі Господарського суду Волинської області №903/1067/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

О.М. Сибіга