ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року Справа № 918/360/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А., Владимиренко С.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016у справі№918/360/16 Господарського суду Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз"доПублічного акціонерного товариства "Рівнеазот"простягнення заборгованості в сумі 30 601 042,92 грн. (враховуючи заяву про збільшення позовних вимог)за участю представників:від позивача:Василенко А.О.,від відповідача:Бруль А.С.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.08.2016 у справі №918/360/16 (суддя Політика Н.А.) позов Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" до Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення заборгованості в сумі 30 601 042,92 грн., враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" 27 199 453,85 грн. основного боргу, 200 000,00 грн. пені, 3% річних у розмірі 158 725,58 грн., а також 186 146,56 грн. судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у справі №918/360/16 (колегія суддів у складі: Павлюк І.Ю., Демидюк О.О., Савченко Г.І.) рішення місцевого господарського суду змінено в частині стягнення пені та судових витрат; резолютивну частину рішення викладено у редакції, відповідно до якої позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Рівнеазот" на користь ПАТ "Укртрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" 27 199 453,85 грн. основного боргу, 1 941 862,64 грн. пені, 3% річних у розмірі 158 725,58 грн., а також 196 561,23 грн. судового збору, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Рівнеазот" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

ПАТ "Укртрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому акті, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.12.2011 між ПАТ "Рівнеазот" (замовник) та ДК "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (газотранспортне підприємство), правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №Р-02-ПР/12 згідно з п. 1.1 якого, газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.

У відповідності до п. 1.2 договору річний плановий обсяг транспортування природного газу замовника складає 592 000,00 тис. куб.м у тому числі по місяцях: січень - 53 000; лютий - 50 000; березень - 54 000; квітень - 51 000; травень - 50 000; червень - 34 000; липень - 37 000; серпень - 51 000; вересень - 51 000; жовтень - 54 000; листопад - 53 000; грудень - 54 000.

Відповідно до п. 3.1 договору послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами. У випадку, якщо замовник та/або його споживачі безпосередньо підключені до магістрального трубопроводу газотранспортного підприємства, кількість протранспортованого газотранспортним підприємством газу замовнику та/або його споживачам визначається за даними комерційних вузлів та приладів обліку газу, установлених на ГРС. Якщо замовник та/або його споживачі отримують газ з мережі газорозподільного підприємства, даними для складання актів наданих послуг є дані газорозподільного підприємства про обсяги протранспортованого ним газу замовнику та/або його споживачам.

Газотранспортне підприємство до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства (п. 3.2 договору).

Пунктом 3.3 договору встановлено, що замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються відповідно до даних газотранспортного підприємства.

Згідно п. 3.4 договору, акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.

Розрахунковий період за договором становить один місяць з 9:00 години першого дня місяця до 9:00 години першого дня наступного місяця включно (п.5.3 договору).

У відповідності до п. 5.4 договору вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

За приписами п. 5.5 договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсоткової попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

У платіжних дорученнях замовник повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання та звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата, У випадках, якщо в платіжних дорученнях замовника не зазначено номер договору, дати його підписання, звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата, газотранспортне підприємство зараховує кошти, що надійшли від замовника, у першу чергу як погашення заборгованості за надані послуги з транспортування газу, що виникла перша за часом у попередніх періодах.

В силу п. 7.3 договору, у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та укладається на строк до 31.12.2012. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше, ніж за місяць до закінчення строку дії цієї угоди жодною із сторін не буде заявлено про припинення її дії або перегляд її умов (п. 11.1 договору).

Судами встановлено, що на виконання умов договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 20.12.2011 №Р-02-ПР/12 ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" у березні 2016 року протранспортувало ПАТ "Рівнеазот" передбачені вказаним договором послуги на загальну суму 35 019 453,85 грн. (з ПДВ), про що свідчить підписаним між сторонами акт прийому-передачі наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.03.2016 на зазначену суму.

Однак всупереч умовам договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 20.12.2011 №Р-02-ПР/12 ПАТ "Рівнеазот" обов'язок по оплаті послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу, наданих йому в березні 2016 року, виконав лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 27 199 453,85 грн.

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані відповідачу в березні 2016 послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що: сума основного боргу відповідача за договором транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 20.12.2011 №Р-02-ПР/12 підтверджена належними доказами; при цьому, врахувавши умови договору, суд здійснив перерахунок сум пені, та дійшов висновку про помилковість розрахунку позивача, а також вказав про наявність підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, до 200 000,00 грн.; врахувавши кінцевий строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати за договором, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог про стягнення 3% річних та повністю відмовив у стягненні інфляційних втрат.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, щодо інших позовних вимог - апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду, враховуючи наступне.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено надання позивачем послуг за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 20.12.2011 №Р-02-ПР/12, а також встановлено несвоєчасне та не в повному обсязі виконання відповідачем здійснення оплати наданих йому в березні 2016 року послуг за договором, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за отримані послуги, у заявленій позивачем сумі.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено зобов'язання учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема, у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань, а також 3% річних та інфляційних втрат є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши умови п. 5.5. договору про те що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг, дійшли правомірного висновку, що кінцевий строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг по акту від 31.03.2016 спливає 20.04.2016.

Водночас позивач, посилаючись на умови договору про те, що оплата вартості послуг здійснюється на умовах 100 відсоткової попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу, здійснив розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму необхідного авансового платежу за період з 22.02.2016 по 30.06.2016.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлено виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання; при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

У відповідності до ч.3 ст.538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Приписи ст. 538 ЦК України регулюють будь-які зобов'язальні правовідносини, які відповідають наведеним у ній ознакам.

Водночас, здійснення попередньої оплати є не окремим зобов'язанням сторони договору, а строком здійснення платежу.

При цьому, попередня оплата за своїм змістом може бути здійснена лише до початку виконання свого зустрічного зобов'язання іншою стороною; виконання зобов'язання стороною, яка не скористалася правом, наданим їй ч. 3 ст.538 ЦК України не спричиняє фактичної зміни умов договору, в тому числі щодо порядку розрахунків, оскільки кредитор використовує своє право у зустрічному зобов'язанні.

Однак в такому разі підлягають застосуванню положення ч.4 наведеної вище статті, за якими якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією стороною, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Визначення обсягу фактичного виконаного зобов'язання однією зі сторін та, відповідно, змісту зобов'язання іншої сторони, строки здійснення платежів у такому випадку визначаються згідно з умовами укладеного сторонами договору.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо безпідставності нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат за період 22.02.2016 по 20.04.2016 на суму авансового платежу.

Таким чином, перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, апеляційний господарський суд правомірно погодився з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 158 725,58 грн., що нараховані на суму основного боргу у період з 21.04.2016 по 30.06.2016.

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для стягнення інфляційних втрат у період з 21.04.2016 по 30.06.2016, оскільки показник інфляції у цей період був від'ємним.

Перевіривши розрахунок пені, нарахованої на суму основного боргу у період з 21.04.2016 по 30.06.2016, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 1 941 862,64 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення пені до 200 000,00 грн.

Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд при прийнятті рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення судом розміру нарахованої позивачем пені, відповідач посилався, зокрема, на скрутне матеріальне становище підприємства та повну зупинку процесу виробництва його підприємства з 08.04.2016.

Однак, апеляційним судом встановлено, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що у нього взагалі були відсутні кошти на рахунках у банківських установах у період прострочення платежів, що дало б змогу вчасно розрахуватись із заборгованістю, яка виникла на виконання умов договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 20.12.2011 №Р-02-ПР/12.

Крім того, апеляційним судом враховано співрозмірність суми основної заборгованості до нарахованого розміру пені, розрахованої на час прийняття судом першої інстанції рішення у справі, яка підлягає до стягнення з відповідача та становить 7,14% від суми основної заборгованості відповідача, встановленої судом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції повинен був припинити провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення основної суми заборгованості в розмірі 27 199 453,85 грн. у зв'язку з погашенням відповідачем заборгованості, є безпідставними, оскільки надане відповідачем платіжне доручення №15267 від 31.08.2016 на суму 29 090 408,05 грн. свідчить про сплату відповідних коштів після прийняття місцевим судом рішення по суті, а тому вказане платіжне доручення може бути враховано на стадії виконання наказу суду у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження".

Інші доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваного судового акта не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскарженому судовому акті, колегія суддів дійшла висновку, що судом у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у справі №918/360/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді С. Владимиренко

О. Євсіков