ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 року Справа № 910/7495/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівДемидової А.М., Кролевець О.А.,розглядаючи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 (головуючий суддя Власов Ю.Л., судді Яковлєв М.Л., Агрикова О.В.)на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2016 (суддя Андреїшина І.О.)у справі№ 910/7495/16 Господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6доПублічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"простягнення 267.753,16 грн., виселення та зобов'язання вчинити дії,за участю представників: позивачівОСОБА_7,відповідачаРуденко Д.А.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2016 у справі №910/7495/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016, позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача-1 суму заборгованості за договором оренди (найму) від 19.06.2014 в розмірі 132.443,53 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача-2 суму заборгованості за договором оренди (найму) від 19.06.2014 в розмірі 135.309,63 грн.; виселено відповідача з нежитлового приміщення, що розташоване на 1-му поверсі у житловому будинку літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 145 кв. м; зобов'язано відповідача передати позивачам ключі від вказаного нежитлового приміщення.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, чим порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 762 ЦК України, си.ст. 35, 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що відповідач не міг використовувати орендоване ним приміщення через обставини, за які він не відповідає, а тому на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України відповідач підлягає звільненню від орендної плати за весь час, протягом якого майно не могло бути ним використане.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, 19.06.2014 між позивачами - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 та відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" був укладений договір оренди (найму), за умовами якого позивачі надають, а відповідач приймає у платне строкове користування (в оренду) нежитлове приміщення, що розташоване на 1-му поверсі у житловому будинку літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 145 кв. м.

Відповідно до п. 1.6 договору приміщення надається в оренду з метою розташування в ньому структурного підрозділу банку, через який здійснюватимуться банківські та інші операції (послуги) згідно зі статутом банку та наявними у нього ліцензіями, дозволами тощо.

Згідно з п. 2.2 договору у момент підписання акта прийому-передачі приміщення позивачі передають відповідачеві ключі від приміщення та необхідну технічну документацію до нього, після чого відповідач одержує безперешкодний доступ до приміщення.

Відповідно до п. 2.4 договору відповідач зобов'язаний повернути приміщення Позивача за актом прийому-передачі не пізніше останнього дня строку оренди.

Згідно з п. 2.10 договору нарахування орендної плати здійснюється щомісячно в розмірі відповідно до розділу 3 договору "Орендна плата та інші платежі".

За змістом п. 3.3 договору відповідач зобов'язався відшкодовувати позивачам витрати на оплату комунальних послуг та експлуатаційні витрати, пов'язані з забезпечення діяльності відповідача, тобто здійснювати компенсаційні виплати.

01.07.2014 між позивачами та відповідачем був підписаний акт прийому-передачі приміщення.

Позивачами надсилались відповідачу в установленому порядку рахунки на оплату, проте зобов'язання з орендної плати були виконані відповідачем лише за липень і серпень 2014 року. Починаючи з вересня 2014 року відповідач не сплачував орендної плату.

Зобов'язання зі сплати компенсаційних виплат відповідач виконав за липень, серпень і вересень 2014 року своєчасно і в повному обсязі. Компенсаційні виплати за жовтень та листопад 2014 року були сплачені відповідачем в листопаді 2014 року. Починаючи з грудня 2014 року відповідач не сплачував компенсаційних виплат.

11.08.2014 до Державного реєстру банків внесений запис про тимчасове призупинення діяльності переліку відділень відповідача з 24.07.2014, в тому числі відділення відповідача, яке розміщувалося у спірному приміщенні, що підтверджується листом Національного Банку України "Щодо внесення записів до Державного реєстру банків" від 13.08.2014 № 41-114/44175.

10.02.2015 до Державного реєстру банків внесено запис про виключення з даного реєстру відділення "Донецьке № 6", що розміщувалось відповідачем в орендованому приміщенні, що підтверджується електронним повідомленням Національного Банку України від 16.02.2015 № 41-114/9392 "Щодо внесення записів до Державного реєстру банків".

05.03.2015 позивачі направили відповідачу звернення від 02.03.2015 з вимогою надати доступ до приміщення з метою його огляду в порядку, передбаченому п. 5.1.1 договору, та погасити заборгованість з орендної плати та компенсаційних виплат згідно з отриманими рахунками. Лист був отриманий відповідачем 06.03.2015, проте відповіді на нього відповідач позивачам не направив.

03.04.2015 позивачі направили відповідачеві повідомлення від 02.04.2015 про розірвання договору оренди від 19.06.2014, а також про необхідність повернення приміщення і ключів від нього за актом приймання-передачі у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання щодо внесення плати за оренду приміщення більше трьох місяців підряд. Вказане повідомлення отримане відповідачем 06.04.2015.

17.08.2015 позивачі направили відповідачеві повторну вимогу від 03.08.2015, в якій пропонували передати орендоване приміщення за актом приймання-передачі у зручні для банка дату та час. Вказана вимога була отримана відповідачем 18.08.2015, проте залишена ним без відповіді.

15.09.2015 позивачі направили відповідачеві претензію-вимогу від 10.09.2015 на суму 389.988,58 грн. з розрахунком та документами, що обґрунтовують розмір заборгованості. Зазначена претензія-вимога була отримана відповідачем 25.09.2015, проте залишена без відповіді.

У зв'язку з наведеним позивачі звернулися до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати 3% річних та пені, нарахованих на суми прострочення відповідача за договором оренди, та заборгованості з компенсаційних виплат (компенсація вартості електроенергії), а також про виселення відповідача з орендованого приміщення та зобов'язання відповідача передати позивачам ключі від вказаного вище нежитлового приміщення.

Як встановлено судами, постановою правління Національного Банку України "Про створення робочої групи Національного банку України" від 23.07.2014 № 436 починаючи з 24.07.2014 запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи в Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим.

Постановою Правління Національного банку України "Про призупинення здійснення фінансових операцій" від 06.08.2014 № 466 банки України зобов'язано призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою; банкам України після переходу району/міста обласного значення Донецької та/або Луганської областей під контроль української влади вжити невідкладних заходів для відновлення фінансових операцій, призупинених відповідно до пункту 1 цієї постанови.

Посилаючись на наведені обставини, відповідач стверджує, що починаючи з 06.08.2014 він не міг використовувати орендоване ним приміщення за призначенням (здійснення банківських операцій) через обставини, за які він не відповідає (заборона Національного банку України на здійснення усіх видів фінансових операцій), а тому на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України відповідач підлягає звільненню від орендної плати за весь час, протягом якого майно не могло бути ним використане.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що, дотримуючись принципів свободи договору, свободи підприємницької діяльності, справедливості, добросовісності та розумності, будучи обізнаним з обставинами проведення антитерористичної операції, відповідачу слід було звернутися до позивачів для врегулювання спірних питань, як то запропонувати зменшення розміру орендної плати до 0,00 грн. на певний період, в який приміщення не буде використовуватися, за наявності бажання його подальшого використання; ініціювати розірвання договору або ж, принаймі, сповістити про наявність обставин, за які він не відповідає, для погодження умов і строків звільнення від плати згідно з ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України. Проте відповідач не вчинив жодних дій задля повернення позивачам спірного приміщення, яке ним більше не використовувалося.

При цьому суди відзначили, що Державне підприємство "Укрпошта" лише з 27.11.2014 зупинило приймання і доставку поштових відправлень на територіях Донецької та Луганської областей, які не контролюються українською владою, а тому відповідач мав можливість до листопада місяця повідомити позивачів про вказані обставини.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права з огляду на таке.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 726 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як встановлено судами вище, позивачами надсилались відповідачу в установленому порядку рахунки на оплату, проте зобов'язання з орендної плати були виконані відповідачем лише за липень і серпень 2014 року. Починаючи з вересня 2014 року відповідач не сплачував орендної плату. Зобов'язання зі сплати компенсаційних виплат відповідач виконав за липень, серпень і вересень 2014 року своєчасно і в повному обсязі. Компенсаційні виплати за жовтень та листопад 2014 року були сплачені відповідачем в листопаді 2014 року. Починаючи з грудня 2014 року відповідач не сплачував компенсаційних виплат.

Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана. Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Разом з тим частиною 6 ст. 762 ЦК України, на яку посилається відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення на позов, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до п. 1.6 договору приміщення надається в оренду з метою розташування в ньому структурного підрозділу банку, через який здійснюватимуться банківські та інші операції (послуги) згідно зі статутом банку та наявних у нього ліцензій, дозволів тощо.

Як зазначав відповідач, починаючи з 06.08.2014 він не міг використовувати орендоване ним приміщення за призначенням (здійснення банківських операцій) через обставини, за які він не відповідає (заборона Національного банку України на здійснення усіх видів фінансових операцій).

Колегія суддів, аналізуючи договір оренди як матеріальну і правову підставу позову, відзначає, що згідно з п. 9.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання викликане форс-мажорними обставинами, в т.ч. оголошену або фактичну війну.

Згідно з п. п. 9.3, 9.4 договору сторона, для якої склалась неможливість виконання зобов'язань за цим договором, зобов'язана сповістити в письмовій формі іншу сторону про настання вищевказаних обставин не пізніше п'яти днів з моменту їх настання. Якщо такі обставини діють протягом трьох місяців підряд і не виявляють ознак припинення, даний договір може бути розірваний орендарем чи орендодавцем шляхом направлення повідомлення іншій стороні.

Згідно з п. п. 1.1 та 1.6 позивачі поклали на себе обов'язок надати в оренду відповідачу приміщення з метою розташування в ньому структурного підрозділу банку, через який здійснюватимуться банківські операції.

У зв'язку з прийняттям Правлінням Національного Банку України постанови "Про призупинення здійснення фінансових операцій" від 06.08.2014 № 466 для позивачів починаючи з 06.08.2014 склалась неможливість виконання зобов'язань, передбачених п.п. 1.1 та 1.6 договору, тобто надання в оренду відповідачу приміщення саме з метою розташування в ньому структурного підрозділу банку, через який здійснюватимуться банківські операції.

У свою чергу для відповідача, починаючи з 06.08.2014, склалась неможливість виконання зустрічних зобов'язань, передбачених п. п. 4.2.1, п. 1.6 договору, а саме використання приміщення за обумовленим призначенням.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Всупереч наведеним вимогам суди жодним чином не дослідили того, чи сторони в порядку п. 9.3 договору сповіщували одна одну про неможливість виконання зобов'язань за цим договором у передбачений термін.

При цьому, встановивши, що спірне приміщення знаходиться на тимчасово окупованій території, беручи до уваги проведення на відповідній території антитерористичної операції, суди не з'ясували хронологічного розвитку подій, пов'язаних з можливістю/неможливістю використання орендованого приміщення, а також того, де на час виникнення відповідних обставин (в т. ч. введення Національним банком України заборони на здійснення усіх видів фінансових операцій на певних територіях) фактично знаходились сторони, чи були вони обізнані про місцезнаходження одна одної та чи могли вони в порядку п. 9.3 договору сповістити одна одну про неможливість виконання зобов'язань за цим договором у передбачений термін та спосіб, дотриматись правил, визначених п. 8.7 договору для впорядкування їх правовідносин.

Невстановлення судами вищевказаних обставин а також термінів фактичного користування відповідачем спірним приміщенням унеможливлює з'ясування того, чи дотримались сторони порядку дострокового розірвання договору, передбаченого зокрема п. 8.7 договору, та чи наявні підстави для виселення відповідача з орендованого приміщення і здійснення спірних нарахувань.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач обґрунтовував свої заперечення на позов в т. ч. й тим, що він засобами електронного зв'язку повідомляв позивачів про готовність повернути орендоване приміщення з огляду на обставини, що склались. На підтвердження зокрема і вказаних обставин відповідач надав суду апеляційної інстанції паперові копії листування засобами електронного зв'язку від 23.04.2014, від 11.06.2014, від 03.04.2015, від 14.04.2015, від 16.04.2015, від 17.04.2015, від 19.04.2015, 20.04.2015, від 24.12.2015, від 30.01.2015, від 31.12.2015.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак суди вказаним доводам відповідача жодної оцінки не надали, а докази листування засобами електронного зв'язку апеляційним судом взагалі не досліджувались, як і не були відхилені ним в порядку ст. 101 ГПК України.

Таким чином суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Як визначено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Неповне встановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у справі № 910/7495/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіА.М. Демидова О.А. Кролевець