ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року Справа № 925/1005/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кочерової Н.О.,суддівІванової Л.Б., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 у справі№ 925/1005/15 господарського суду Черкаської області за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4доУманської міської радипростягнення 61 070,86 грн за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_5, дов. від 01.09.2015

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом до Уманської міської ради про стягнення 61 070,86 грн, з яких: 54 545,52 грн - сума інфляційних втрат та 6 525,34 грн. - сума трьох відсотків річних, як компенсація за користування утримуваними грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення господарського суду Черкаської області від 16.02.2011 у справі № 05/1160, за яким відповідач зобов'язаний сплатити позивачу 72 437,61 грн, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, відповідач відповідно до ст. 625 ЦК України зобов'язаний сплатити за прострочення виконання грошового зобов'язання три відсотки річних та інфляційні втрати за період з 01.06.2012 по 01.06.2015.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 14.07.2015 (суддя Пащенко А.Д.) у позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване відсутністю підстав для нарахування та стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних за невиконання рішення суду, оскільки стягнута за вказаним судовим рішенням вартість ремонтних робіт в сумі 67 080,00 грн була стягнута не як договірна заборгованість, а як відшкодування вартості безпідставно набутого майна відповідно до ст. 1213 ЦК України, що виключає обов'язок боржника сплачувати інфляційні втрати та три відсотки річних, нараховані на таку суму боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 (склад колегії суддів: Чорна Л.В. - головуючий, Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г.) апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 14.07.2015 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, рішенням господарського суду Черкаської області від 16.02.2011 у справі № 05/1160 стягнуто з Уманської міської ради на користь ФОП ОСОБА_4 68 080,80 грн вартості здійснених ремонтних робіт, 3 440,00 грн відшкодування вартості незалежної оцінки, 680,81 грн державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання зазначеного рішення суду господарським судом Черкаської області 20.06.2011 видано наказ про примусове виконання рішення суду, а ухвалою господарського суду Черкаської області від 16.09.2014 поновлено строк для пред'явлення наказу від 20.06.2011 до виконання до 03.09.2015.

Однак, Уманська міська рада рішення господарського суду Черкаської області від 16.02.2011 у справі № 05/1160 не виконала, у зв'язку з чим позивач з огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі вказаного судового рішення, звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних за період з 01.06.2012 по 01.06.2015 у розмірі 61 070,86 грн.

Проте, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що зобов'язання з відшкодування вартості здійснених ремонтних робіт, призначене до стягнення за вказаним судовим рішення, не є грошовим зобов'язанням, на яке можливо нараховувати інфляційні втрати та три відсотки річних відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки таке зобов'язання виникло у міськради не із договору, а в результаті безпідставного набуття майна, яке підприємцю неможливо повернути в натурі.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками господарських судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до визначень, які містяться в ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Грошовим за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної плати.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Черкаської області від 16.02.2011 у справі № 05/1160 стягнуто з Уманської міської ради на користь ФОП ОСОБА_4 68 080,80 грн вартості здійснених позивачем ремонтних робіт за відсутності договору на їх виконання. Вказана сума була стягнута в якості компенсації за безпідставне набуття майна, яке неможливо повернути підприємцю в натурі, тобто стягнуті грошові кошти є компенсацією за проведений ремонт.

Таким чином, зобов'язання відповідача відшкодувати вартість здійснених позивачем ремонтних робіт, призначене до стягнення за вказаним судовим рішення, є грошовим зобов'язанням, що виникло на підставі судового рішення.

З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій суперечить наведеним вище положенням закону, зокрема ч. 5 ст. 11 ЦК України, яка прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення.

Рішення господарського суду Черкаської області від 16.02.2011 у справі № 05/1160 набуло законної сили, однак Уманська міська рада ні в добровільному, ні в примусовому порядку обов'язок зі сплати грошової суми, покладений на неї в судовому порядку, не виконала, що зумовлює настання для боржника, який прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правова позиція щодо можливості застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до зобов'язань, що виникли на підставі судового рішення, наведена в постанові Верховного Суду України від 05.12.2011 у справі № 16/164(2010).

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Крім того, відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судами необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Однак, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у даній справі не врахували викладеного вище, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 519, 612, 625 ЦК України).

Відповідно до п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Однак, суди попередніх інстанцій, обмежившись висновком про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України, не перевірили правильність проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних та правильність визначення періоду нарахування вказаних сум.

Встановлення зазначених вище обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін у справі, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, перевірити правильність проведених позивачем розрахунків сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, заявлених до стягнення, вжити заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та прийняття відповідного рішення у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Черкаської області від 14.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 у справі № 925/1005/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Л. Іванова

В. Саранюк