Постанова ВГСУ від 05.11.2015 року у справі №918/587/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року Справа № 918/587/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швець В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: не з'явились, повідомлені належно, відповідача: Леміш О.В. - дов. від 30.06.15,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від17.08.15у справі№ 918/587/15 Господарського суду Рівненської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М"простягнення коштів Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 03.11.15 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом (з урахуванням змін) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" 168815,13 грн. інфляційних втрат та 8082,48 грн. - 3% річних. В обґрунтування позову, позивач вказував на те, що судовим рішенням у справі №918/253/14, котре набрало законної сили, було стягнуто з ТОВ "Агрокор-М" на користь ТОВ "Полнет-Україна" 315658,54 грн. заборгованості за договором поставки №ДГ-0000191. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем цього рішення, позивач вважав підставним стягнення з нього 168815,13 грн. інфляційних втрат та 8082,48 грн. - 3% річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.07.15 (суддя Качур А.М.) позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, господарський суд виходив з того, що законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення, а тому інфляційні втрати і 3% річних підлягають нарахуванню і сплаті за весь період часу, упродовж якого не виконувалося грошове зобов'язання. Відтак, суд визнав правомірним стягнення з відповідача заявлених сум інфляційних втрат та 3% річних.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.08.15 (судді: Демидюк О.О., Коломис В.В., Огороднік К.М.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та прийняти нове рішення про відмову у позові. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами приписів статей 12, 13, 14, 625 Цивільного кодексу України. Скаржник вважає, що кредитор має право вимагати від боржника сплати інфляційних втрат і річних лише у разі пред'явлення вимоги про їх сплату, яка повинна заявлятися одночасно з вимогою про сплату боргу, а також тоді, коли на момент пред'явлення кредитором вимоги до боржника про сплату інфляційних втрат і 3% річних, сума боргу повністю чи частково не була сплачена боржником. Він зазначає, що такі вимоги позивачем йому не пред'являлися; що судове рішення у іншій справі на дату звернення з даним позовом було виконане, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Від позивача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено і підтверджено матеріалами справи, що 19.06.13 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" - постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокор-М" - покупцем був укладений договір поставки №ДГ0000191. За умовами цього договору позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідачеві товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти і оплатити його вартість. На виконання умов зазначеного договору позивач за видатковими накладними передав відповідачу товар на загальну суму 1262473,54 грн. Відповідач за отримане розрахувався лише частково у зв'язку з чим рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.05.14 у справі №918/253/14 (залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.14 та постановою Вищого господарського суду України від 29.09.14) з ТОВ "Агрокор-М" на користь ТОВ "Полнет-Україна" було стягнуто 315658,54 грн. заборгованості за названим договором. На виконання вказаного рішення суду місцевим господарським судом 29.07.14 було видано відповідний наказ. В процесі розгляду спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Агрокор-М" (відповідач) повністю погасив вказану заборгованість перед ТОВ "Полнет-Україна" (позивачем) лише 25 травня 2015 року. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Полнет-Україна" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю"Агрокор-М" 168815,13 грн. інфляційних втрат та 8082,48 грн. - 3% річних за період з липня 2014 року по травень 2015 року (нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань). Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цього позову. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 598 названого Кодексу унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, за приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні наведеного припису наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що нараховуються на суму боргу, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, зазначена норма (стаття 625 Цивільного кодексу України) не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Наведене відповідає правовій позиції Верхового Суду України, викладеній у постановах від 20.12.10 у справі №10/25, від 14.11.11 у справі №12/207, та узгоджується з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 №14. В ході розгляду спору господарські суди установили, з підтвердженням матеріалами справи, факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання з погашення заборгованості, а відтак визнали підставним нарахування і стягнення з відповідача заявлених інфляційних втрат і 3% річних. Довід скаржника про відсутність підстав для стягнення з нього спірних сум інфляційних втрат і річних у зв'язку з виконанням судового рішення на час звернення з даним позовом не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки, як вже зазначалося, спеціальні правові наслідки прострочення грошового зобов'язання у вигляді сплати інфляційних втрат і 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, та вони нараховуються до повного виконання грошового зобов'язання (повної сплати боргу). Інші доводи касаційної скарги теж визнаються неспроможними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником приписів статті 625 Цивільного кодексу України. Враховуючи зазначене, господарськими судами правильно застосовано приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до встановлених обставин справи, а відтак відсутні підстави для скасування судових актів у справі і задоволення касаційної скарги скаржника.