ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року Справа № 915/2142/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Прокопанич Г.К., Шаргала В.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.07.2015у справігосподарського суду м. Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Черкаській хімічний завод "Синтез"доВійськової частини А3130, Військової частини А2506, Міністерства оборони Українипростягнення 128 537 грн. 28 коп. за участю представників сторін:

позивача: Кушнір С.В. (представник за дов. від 28.11.2014 №1/С/Д/А),

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився,

відповідача 3: Тужиков М.А. (представник за дов. від 18.05.2015 №220/357/д)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкаський хімічний завод "Синтез" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини А3130, Військової частини А 2506, Міністерства оборони України, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить на підставі положень Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" стягнути з Міністерства оборони України 128 537,28 грн., з яких 99 180 грн. основного боргу, 6 942,60 грн. штрафу та 22 414,68 грн. збитків від інфляції. Позовні вимоги мотивовані порушенням Військовою частиною А2506 найменування якої було змінено на Військову частину А3130 умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №19 від 31.07.2013 в частині здійснення своєчасної оплати вартості отриманого товару, у зв'язку з чим позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 231 Господарського кодексу України нарахував також інфляційні втрати та штраф.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.04.2015 у справі №915/2142/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015, вирішено позов задовольнити частково; стягнути з Міністерства оброни України на користь позивача 99 180 грн. основного боргу, 22 385 грн. 69 коп. інфляційних втрат, 2 431 грн. 89 коп. судового збору та 5000 грн. витрат на оплату послуг адвоката; видати наказ після набрання рішенням законної сили; у задоволенні решти позовних вимог відмовити; у задоволенні позовних вимог до Військової частини А3130 та Військової частини А2506 - відмовити.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Міністерство оборони України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та передати справу на новий розгляд, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, положення Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", ч.3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України. Заявник в касаційній скарзі, зокрема, зазначає, що Закон України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" регулює лише правовідносини по здійсненню військовими частинами активної господарської діяльності і тільки визначеними способами, а саме ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна. В даній ж справі, як зазначає заявник, спірні правовідносини випливають з договору поставки продукції військовій частині і не відносяться до жодного з наведених у вказаному законі способів господарської діяльності військової частини, а тому і не регулюються цим законом. Також заявником зазначено, судами безпідставно включено до складу судових витрат, витрати на послуги адвоката, оскільки Закон України "Про адвокатуру" витратив чинність, а отже діючим ГПК не встановлено іншу процедуру визначення витрат на послуги адвокат; також витрати на послуги адвоката не підтверджені належними доказами.

У відзиві ТОВ "Черкаській хімічний завод "Синтез" просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 31.07.2013 між Військовою частиною А2506 (покупець) та ТОВ "Черкаський хімічний завод "Синтез" (продавець) укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти №19 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар - лакофарбові вироби, що належать продавцю, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його.

Згідно п. 3.1 Договору ціна договору складає 99180, 00 грн., у тому числі ПДВ - 16350, 00 грн.

Судом встановлено, що 31.07.2013 на виконання зобов'язань за вказаним Договором, позивач передав, а відповідач 2 прийняв товар на загальну суму 99180 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №200 від 31.07.2013.

Відповідач 2 вартість отриманого товару у строк, обумовлений Договором, а саме до 11.09.2013 позивачу не сплатив.

21.10.2014 позивач звертався до відповідача 2 з претензійною вимогою №11/10, якою вимагав у п'ятиденний строк з дня пред'явлення даної вимоги сплатити на його користь вартість поставленого товару та нараховані, у зв'язку з простроченням взятого на себе зобов'язання пеню, штраф та інфляційні втрати.

Листом №55/1/1913 від 10.12.2014 відповідач 1 повідомив позивача про те, що на підставі наказу Командування Військово-Морських Збройних Сил України від 19.08.2014 №7/ОШР/ДСК "Про проведення додаткових організаційних заходів у Військово-Морських Силах Збройних Сил України у 2014 році" на підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14.08.2014 №Д-322/1/29ДСК "Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2014 році" у військовій частині А2506 було проведено організаційні заходи, у зв'язку з чим з 25.09.2014 замість найменування Військової частини А2506 застосовується найменування Військова частина А3130.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Військові формування у відповідності до положень Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" відповідають за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають в них в розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів, держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями військових формувань, в даному випадку Міністерство оборони України.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, визначених частиною третьою статті 1 цього Закону, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

Судом встановлено, що Військова частина А2506 знаходиться в м. Євпаторія, тобто в АР Крим, яка на підставі положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визнана як тимчасово окупована територія.

Крім того, докази наявності у відповідача 2 коштів достатніх для виконання взятих на себе зобов'язань за спірним правочином в матеріалах справи відсутні.

Між Військовою частиною А2506 та Військової частина А3130 проводилось листування, однак, документальних доказів того, що саме Військова частина А3130 має відповідати за зобов'язаннями відповідача 2 матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія визнає обгрунтованим висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про те, що виконання зобов'язання по оплаті отриманого Військовою частиною А2506 товару покладається на Міністерство оборони України, яке є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та яке здійснює нагляд за діяльністю Збройних Сил України, та правомірним висновок судів враховуючи заяву позивача про уточнення позовних вимог про стягнення з відповідача -3 основної заборгованості в сумі 99 180, 00 грн..

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення штрафу в сумі 6 942,60 грн., нарахованого товариством на підставі ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, штрафні санкції, передбачені у наведеній нормі права, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Оскільки предметом вимог позивача є стягнення заборгованості за поставлений товар, що є грошовим зобов'язанням, то господарським судом першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовлено в задоволенні вимоги щодо стягнення штрафу.

Враховуючи положення ст. 625 ЦК України, колегія суддів також погоджується з висновками судів про стягнення з відповідача 22 385, 69 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.10.2013 по 31.11.2014 та про задоволення вимоги позивача про стягнення витрат на послуги адвоката в сумі 5000 грн., які підтверджено належними доказами у справі.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п.1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в оскаржуваному рішенні та постанові і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 915/2142/14 залишити без змін.

Головуючий суддя : Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

В.І. Шаргало