ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 921/459/15-г/4

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Бодмін-Україна"на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід30.05.2016у справі№921/459/15-г/4Господарського судуТернопільської областіза позовомпрокурора міста Тернополядо1.Тернопільської міської ради 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Бодмін-Україна"третя особаПриватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Чопик О.В.провизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити дії

за участю

- прокурора: - відповідача-2:Хорс К.Б. (посвідчення № 042931 від 15.04.2016) Карпухін Я.В. (довіреність від 10.08.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд 30.04.2015 з даним позовом, прокурор міста Тернополя просив: визнати незаконним та скасувати рішення сесії Тернопільської міської ради (далі-відповідач-1) від 30.09.2011 № 6/14/55 "Про продаж земельної ділянки площею 4,2736 га несільськогосподарського призначення для обслуговування будівлі майнового комплексу за адресою вулиця Чумацька, 5а ТОВ "Бодмін-Україна"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності від 03.11.2011, укладений між відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бодмін-Україна" (далі-відповідач-2); визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 737151 від 10.05.2012; зобов'язати сторони за договором купівлі-продажу відновити становище, яке існувало до порушення шляхом зобов'язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 земельну ділянку загальною площею 4,2736 га, кадастровий номер 6110100000:01:004:0138, вартістю 2 194 493,60 грн. за адресою: м.Тернопіль, вул.Чумацька,5а та зобов'язати відповідача-1 повернути відповідачу-2 грошові кошти у сумі 2 194 493,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення відповідача-1 суперечить вимогам законодавства, у зв'язку з чим договір купівлі-продажу земельної ділянки та відповідний державний акт є незаконними, а земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідача-2 підлягає поверненню.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бурда Н.М., судді Стопник С.Г., Андрусик Н.О.), в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зварич О.В., судді Хабіб М.І., Юрченко Я.О.), вказане рішення суду скасовано, позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач-2 просить скасувати вищевказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Відповідач-1 та третя особа відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

05.10.2016 від представника відповідача-2 надійшло письмове клопотання про ознайомлення із матеріалами справи та у зв'язку із цим про відкладення її розгляду із продовженням терміну розгляду справи.

Заслухавши думку учасників судового процесу, що з'явилися, та обговоривши клопотання і необхідний час для цього, колегія суддів його задовольнила частково із оголошенням у судовому засіданні перерви до 16 год. 30 хв. 05.10.2016 для ознайомлення представника відповідача-2 із матеріалами справи.

Як вбачається із розписки представника відповідача-2 на клопотанні, він був ознайомлений із матеріалами справи.

Після ознайомлення із матеріалами справи 05.10.2016 від того ж представника відповідача-2 надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги із продовженням терміну її розгляду, обґрунтоване тим, що у призначений час судового засідання він має приймати участь у слідчих діях у якості захисника по розслідуваній кримінальній справі, а на призначений час відповідач-2 позбавлений можливості забезпечити участь іншого представника для розгляду касаційної скарги.

Заслухавши думку прокурора, який також надав письмове заперечення проти вказаного клопотання де зазначив, що про зайнятість у слідчих діях при обговоренні клопотання про ознайомлення із матеріалами справи вказаний представник не заявляв, також вказав що цей представник зловживає своїми процесуальними правами чим затягує розгляд справи, тому просив розглянути її у даному судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність відмовити у вказаному клопотанні виходячи із наступного.

Звернувшись із касаційною скаргою представник відповідача-2 до 05.10.2016 не виявляв бажання ознайомлюватися із матеріалами справи, крім цього є всі підстави вважати, що ці матеріали справи є достатньо відомими йому у зв'язку із розглядом справи у судах попередніх інстанцій за його участю. Також під час обговорення клопотання про ознайомлення із матеріалами справи та у зв'язку із цим про відкладення її розгляду, представник відповідача-2 не посилався на свою зайнятість у слідчих діях у якості захисника, а також доказів про таку зайнятість не подано.

Крім того, колегія суддів зазначає, що розгляд касаційної скарги відповідача-2 було призначено на 22.09.2016 однак у зв'язку із письмовим клопотанням того ж таки представника відповідача-2 про відкладення такого розгляду, мотивованим його зайнятістю у іншому судовому засіданні і неможливістю забезпечити участь іншого представника, а також мотивованим необхідністю ознайомитися із матеріалами справи, розгляд касаційної скарги було відкладено на 05.10.2016.

Проте після відкладення розгляду касаційної скарги на 05.10.2016 і до цієї дати представник відповідача-2 не виявляв бажання ознайомлюватися із матеріалами справи, а виявив його лише у день судового засідання та знову заявивши про відкладення у зв'язку із цим розгляду касаційної скарги.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку, що представник відповідача-2 зловживає своїми процесуальними правами, а його доводи, покладенні в основу останнього клопотання як підстава для відкладення розгляду касаційної скарги, що крім того не підтверджені доказами, суд оцінює критично, у зв'язку із чим у вказаному клопотанні відмовлено.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, спірна земельна ділянка площею 4,2736 га, яка розташована у м.Тернополі по вул.Чумацька,5а, що була надана в оренду відповідачу-2 на підставі договору оренди землі від 10.08.2007, входить до складу регіонального ландшафтного парку "Загребелля", оголошеного рішенням Тернопільської обласної ради від 18.03.1994 "Про внесення змін і доповнень до мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду і затвердження Списку дикорослих, рідкісних, реліктових рослин, ендемічних рослин області, що підлягають особливій охороні". Режим території регіонального ландшафтного парку "Загребелля" визначений у положенні про нього відповідно до вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Відповідно до охоронного зобов'язання №18-41 від 20.12.2007, виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Тернопільській області, територія, надана у користування відповідачу-2, входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

21.08.2009 відповідачем-1 прийнято рішення №5/28/111 "Про впорядкування використання території Тернопільського регіонально-ландшафтного парку "Загребелля", згідно з пунктом 2 якого внесено зміни в межі Тернопільського регіонального ландшафтного парку "Загребелля" шляхом виключення із земель природоохоронного призначення землекористувачів інших категорій земель, крім земель Державного лісового фонду.

01.09.2011 відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з заявою про передачу у власність земельної ділянки площею 4,2736 га для обслуговування будівлі майнового комплексу за адресою вул. Чумацька, 5А.

Розглянувши звернення відповідача-2, врахувавши висновки постійних комісій міської ради з питань природокористування, приватизації, продажу та оренди землі, з питань містобудування, чотирнадцятою сесією шостого скликання Тернопільської міської ради 30.09.2011 прийнято рішення № 6/14/55 "Про продаж земельної ділянки площею 4,2736 га несільськогосподарського призначення для обслуговування будівлі майнового комплексу за адресою вулиця Чумацька,5а ТзОВ "Бодмін-Україна", яким вирішено продати у власність відповідача-2 зазначену земельну ділянку на затверджених у п. 2.3 цього рішення умовах договору купівлі-продажу; затвердити ціну продажу земельної ділянки у розмірі 2194493,60 грн.; затвердити умови договору купівлі-продажу земельної ділянки; визнати розірваним за взаємною згодою сторін після проведення державної реєстрації акта на право власності на земельну ділянку договір оренди земельної ділянки між відповідачем-1 та відповідачем-2, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 16.08.2007 за №040866100348; зобов'язати відповідача-2 у місячний термін оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки.

03.11.2011 між відповідачем-1 (продавець) та відповідачем-2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності, за умовами якого продавець передав за плату, а покупець прийняв у власність і оплатив 2194493,60 грн. за земельну ділянку з усіма обтяженнями і сервітутами за адресою: м. Тернопіль, вул. Чумацька, 5а, загальною площею 4,2736 га, у тому числі: 1,9236 га - землі житлової та громадської забудови, 2,3500 га - землі рекреаційного призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 6110100000:01:004:0138, для обслуговування будівлі цілісного майнового комплексу.

Цей договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Чопиком О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1604.

10.05.2012 відповідач-2 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №737151, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, за №611010002000011.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд мотивував його тим, що прокурором не доведені обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, про задоволення позову, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що відповідач-1 прийняв спірне рішення, яке не відповідає вимогам законодавства, у зв'язку з чим воно є незаконним та підлягає скасуванню. При цьому апеляційний суд вказав на те, що оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено на підставі незаконного рішення відповідача-1, він підлягає визнанню недійсним із застосуванням реституції. Також апеляційний суд дійшов висновку про незаконність Державного акта на право власності на земельну ділянку.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Судами обох інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка входила до складу регіонального ландшафтного парку "Загребелля", оголошеного рішенням Тернопільської обласної ради від 18.03.1994 "Про внесення змін і доповнень до мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду і затвердження Списку дикорослих, рідкісних, реліктових рослин, ендемічних рослин області, що підлягають особливій охороні". Режим території регіонального ландшафтного парку "Загребелля" визначений у положенні про нього відповідно до вимог Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

При цьому на підставі наданих та досліджених доказів судами не встановлено, що уповноваженим органом, наділеним такими повноваженнями згідно статей 51 - 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", приймалось рішення про виключення спірної земельної ділянки із регіонального ландшафтного парку "Загребелля", а отже відсутні правові підстави вважати. що спірна земельна ділянка правомірно виключена із об'єкту природно-заповідного фонду регіонального значення.

Положеннями статті 23 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Частиною третьою та п'ятою статті 53 цього Закону передбачено, що рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.

Зміна меж, категорії та скасування статусу територій об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51 - 53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку (ст.54 наведеного Закону).

Пунктом "в" частини третьої статті 83 Земельного кодексу України, у редакції на момент винесення спірного рішення, встановлено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом "г" частини п'ятої статті 128 Земельного кодексу України передбачено, що підставою для відмови в продажу земельної ділянки є встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність.

Таким чином положення наведених норм забороняє передавати у приватну власність юридичної особи землі, які мають статус природно-заповідного фонду.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття спірного акту, в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно приписів статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно статті 215 наведеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ст.216 ЦК України).

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земельної ділянки в приватну власність із земель комунальної власності поза межами, визначеної компетенції позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У справі, яка переглядається, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з відповідними вимогами є задоволення суспільної потреби у відновленні прав при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного вибуття землі природно-заповідного фонду із комунальної власності та передачі її у власність відповідача-2, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в комунальну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За вказаних обставин втручання в право власності відповідача-2 відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття ним такого права, що не може вважатися порушенням статті 1 Першого протоколу.

Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 зі справи № 6-2510цс15.

Згідно частини першої статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права, а оскільки фундаментальних порушень судом апеляційної інстанції не вчинено, тому правові підстави для скасування прийнятого ним рішення, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бодмін-Україна" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі Господарського суду Тернопільської області №921/459/15-г/4, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.А. Кравчук