ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 916/551/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Владимиренко С.В.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Шульженка Д.Ю.,

відповідача - Кобелєва О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016

та на рішення господарського суду Одеської області від 14.04.2016

у справі № 916/551/16

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент"

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - Уповноважена особа) звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" (далі - ТОВ "Шевченківський Девелопмент") в якому просила визнати недійсним правочин з заліку зустрічних однорідних вимог, вчинений ТОВ "Шевченківський Девелопмент" на підставі повідомлення про зарахування однорідних вимог від 18.12.2014 для зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 1000008548 від 02.07.2014 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 вклад "Постійний клієнт" 13 міс" вид вкладу "ПосК13м11$", що укладений АТ "Імексбанк" та ОСОБА_4 та за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 80/12 від 24.09.2012.

В обґрунтування підстав недійсності зарахування зустрічних однорідних вимог Уповноважена особа зазначила те, що строк виконання зобов'язань відповідача за кредитним договором не настав як не настав і строк виконання зобов'язань позивача перед ОСОБА_4 за договором банківського вкладу, а тому на підставі ст. 601 ЦК України залік зустрічних однорідних вимог не міг відбутися. Крім того, позивач зазначив про фіктивність проведеного заліку зустрічних однорідних вимог, оскільки навіть після цього заліку відповідач продовжував сплачувати відсотки, нараховані на всю суму заборгованості.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.04.2016 (суддя Цісельський О.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Філінюк І.Г. - головуючий, судді Принцевська Н.М., Богатир К.В.), відмовлено в задоволенні позову. Господарські суди відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що відповідно до умов п. 1.1. та 3.3.8. договору про відкриття кредитної лінії № 80/12 від 24.09.2012, позичальнику надано право у будь-який час достроково повернути всі транші кредиту, але не пізніше 10.10.2016, та відповідно до п. 3.4.1 позичальник має право достроково повністю або частково погасити нараховані проценти. Крім того, господарськими судами встановлено, що п. 6.4.1. договору № 1000008548 від 02.07.2014 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 узгоджено, що вкладник має право звернутись до банку з письмовою вимогою про повернення суми вкладу або його частини до закінчення строку розміщення вкладу, вказаного в договорі про приєднання до договору за 31 календарний день. Пунктом 8.1.4. зазначеного договору передбачено, що вкладник має право достроково припинити договір з письмовим повідомленням банку за 31 календарний день. Отже, господарські суди дійшли висновку про те, що при укладенні правочину з заліку зустрічних однорідних вимог від 18.12.2014 було дотримано встановлені ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України умови для зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме - настання строку виконання зобов'язання.

У касаційній скарзі та у доповненнях до касаційної скарги Уповноважена особа просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016, рішення господарського суду Одеської області від 14.04.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарськими судами порушено ст.ст. 234, 601, 1049, 1054, 1058, 1071 ЦК України, положення Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003. Так, на думку скаржника, господарські суди належним чином не дослідили обставини справи, які свідчать про неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог. Зокрема, господарські суди дійшли помилкового висновку щодо настання строків виконання зобов'язань за зустрічними зобов'язаннями щодо яких відбувся залік; особа, яка не є власником рахунку не може ним розпоряджатися, в тому числі направляти заяви про повернення вкладу. Крім того, господарський суд апеляційної інстанції відхилив без будь-якого обґрунтування доводи позивача щодо фіктивності заліку. Також скаржник зазначив про те, що за умовами банківського вкладу вклад розміщено строком до 06.08.2015, а тому господарські суди дійшли помилкового висновку про можливість його дострокового повернення.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 та рішення господарського суду першої інстанції від 14.04.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку відповідача, закон пов'язує можливість здійснення зарахування зустрічних вимог із наявністю та реальністю відповідних зобов'язань, а не з його простроченням.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 24.09.2012 АТ "Імексбанк" (кредитор) та ТОВ "Шевченківський Девелопмент" (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 80/12 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в 5 626 715 дол. США зі сплатою процентної ставки в розмірі 11,5% річних в межах визначеної договором (п.п. 1.1.1. та 1.1.2.) граничної суми коштів (кредитний ліміт), а позичальник зобов'язується вчасно погашати кредитору заборгованість за кредитом, а також сплачувати на користь кредитора проценти та комісії у розмірі, в строки (терміни) та на умовах, визначених цим договором;

- згідно з п. 1.1.1. договору кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами встановлюється не пізніше 10.10.2016 на умовах, визначених цим договором;

- відповідно до п. 3.3.7. кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути кредитору у повному обсязі транші кредиту зі сплатою винагороди кредитора та можливих штрафних санкцій у терміни визначені договором;

- за умовами п. 3.3.8. кредитного договору позичальник зобов'язаний до закінчення термінів, визначених п. 1.1.1. та п. 1.1.2. договору, повернути в повному обсязі всі транші кредиту;

- відповідно до п. 3.4.1. кредитного договору позичальник має право достроково повністю або частково погасити нараховані проценти;

- 02.07.2014 ОСОБА_4 (вкладник) та АТ "Імексбанк" укладено договір № 1000008548 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014. Вклад "Постійний клієнт" 13 міс" вид вкладу "ПосК13м11$" (далі - договір банківського вкладу);

- кредитором на виконання умов кредитного договору було надано позичальнику кредитні кошти згідно з заявками позичальника в загальному розмірі 5 626 715,00 доларів США. Позичальником в рахунок погашення своїх зобов'язань за кредитом сплачено кредитору суму в розмірі 5 484 715,00 доларів США;

- відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості ТОВ "Шевченківський Девелопмент" станом на 18.12.2014 залишок несплаченого кредиту становив 142 000 дол. США та залишок нарахованих та не сплачених відсотків за користування кредитом (строкова заборгованість по відсотках) становив 1 285,23 дол. США;

- 18.12.2014 гр. ОСОБА_4 (первісний кредитор) та ТОВ "Шевченківський Девелопмент" (новий кредитор) укладено договір № 1 про відступлення права вимоги (далі - договір відступлення права вимоги), відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору № 1000008548 від 02.07.2014 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 Вклад "Постійний клієнт" 13 міс" Вид вкладу "ПосК13м11$", укладеного між первісним кредитором та ПАТ "Імексбанк";

- згідно з п. 1.2. договору відступлення права вимоги за цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів за банківським вкладом у розмірі, визначеному в п. 2.1. цього договору;

- до нового кредитора переходять усі права та обов'язки первісного кредитора за основним договором (п. 1.3. договору відступлення права вимоги);

- за умовами п. 2.1. договору відступлення права вимоги право вимоги, що відступається становить суму банківського вкладу у розмірі 127 460,65 дол. США та суму нарахованих відсотків по даному вкладу відповідно до умов основного договору;

- 18.12.2014 гр. ОСОБА_4 вручено повідомлення АТ "Імексбанк" про відступлення права вимоги;

- також 18.12.2014 від ТОВ "Шевченківський Девелопмент" на адресу АТ "Імексбанк" надано повідомлення про зарахування однорідних вимог, відповідно до якого відповідач, зокрема: просить достроково видати суму банківського вкладу за договором № 1000008548 від 02.07.2014 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 Вклад "Постійний клієнт" 13 міс" Вид вкладу "ПосК13м11$" та просить здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог за даним договором та кредитним договором, операції з дострокового припинення вкладу та зарахування вимог за кредитним договором здійснити 18.01.2015 в день припинення банківського вкладу та згідно з п. 6.4. публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014;

- відповідачем у повідомлені було зазначено, що ним ближчим часом буде погашена заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитом;

- на підставі постанови Правління Національного банку України від 26.01.2015 № 50 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.01.2015 № 16 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Імексбанк", згідно з яким з 27.01.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ "Імексбанк";

- відповідно до постанови Правління НБУ від 21.05.2015 № 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.05.2015 № 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

Переглянувши в касаційному порядку прийняті господарськими судами попередніх інстанцій рішення, Вищий господарський суд України виходить з наступного:

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом ч. 1 ст. 601 ЦК України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Відповідно до ст.ст. 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Господарськими судами попередніх інстанцій враховано вказані вимоги закону і правильно відхилено доводи позивача щодо ненастання строку виконання зобов'язання банку перед відповідачем як новим кредитором за договором банківського вкладу (депозиту) від 02.07.2014, які ґрунтуються на помилковому стверджені про те, що з урахуванням приписів ст.ст. 1066, 1068, 1071 ЦК України та п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (далі - Інструкція), зобов'язання за цим договором банківського вкладу нерозривно пов'язані з особою кредитора (вкладника ОСОБА_4 - власника рахунку), яким до банку не направлялося розпорядження про дострокове відкликання вкладу та її перерахування на користь відповідача.

Так, положення ст.ст. 1058, 1066, 1068, 1071 ЦК України та Інструкція, які регулюють правовідносини за договорами банківського вкладу, не містять жодних вказівок про те, що зобов'язання за цими договорами є нерозривно пов'язаними з особою кредитора (власника рахунку, вкладника), що, в свою чергу, свідчить про допустимість уступки права вимоги за згаданими договорами.

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 18.09.2013 у справі № 6-65цс13 та у постанові від 09.04.2014 у справі № 6-12цс14 висловлено правовий висновок про те, що зобов'язання за договором банківського вкладу (депозиту) не є такими, що нерозривно пов'язані з особою вкладника.

Крім того, положення Інструкції не містять обмежень щодо права вкладника (клієнта) передати право вимоги за договором вкладу (депозиту) шляхом уступки права вимоги на користь іншої особи, оскільки уступка вимоги за даним видом договору відповідає його правовій природі, а саме, на рахунки даного виду кошти надходять для зберігання і використання банком виключно від їх власника і по закінченню терміна їх зберігання повертаються власнику (кредитору банка) за вказівкою власника коштів або шляхом перерахування на його розрахунковий рахунок, або шляхом видачі готівкових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У даному випадку власник коштів, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку, як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядився ними у спосіб, дозволений законом, а саме, уступивши право вимоги відповідачу.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України відхиляє доводи позивача про те, що укладення між відповідачем та ОСОБА_4 договору відступлення права вимоги від 18.12.2014 не призвело до виникнення грошового зобов'язання банку перед відповідачем в межах коштів, розміщених на рахунку первісного кредитора, так як банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження відповідача (нового кредитора) за вкладним рахунком, власником якого є фізична особа.

Касаційна інстанція відхиляє посилання позивача в обґрунтування своїх доводів на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 910/8058/15-г, оскільки на відміну від предмета позову у даній справі, предметом позову у справі № 910/8058/15-г є вимога про припинення правовідносин за кредитним договором, іпотечним договором та договором поруки у зв'язку із проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами банківського рахунка (а не договору банківського вкладу (депозиту)) та кредитним договором.

Відтак, правовий висновок Верховного Суду України, що містяться у вказаній постанові, не стосується правовідносин, які є предметом спору у даній справі. До вказаних правовідносин підлягають застосуванню правові висновки Верховного Суду України у постанові від 18.09.2013 у справі № 6-65цс13 та у постанові від 09.04.2014 у справі № 6-12цс14.

Щодо доводів банку про те, що строк виконання зобов'язань відповідача за кредитним договором не настав, то в даному випадку господарські суди виходячи з умов п. 1.1. та 3.3.8. договору про відкриття кредитної лінії від 24.09.2012 дійшли висновку, що позичальнику надано право до закінчення термінів, визначених п. 1.1.1. та п. 1.1.2. цього договору (не пізніше 10.10.2016), повернути в повному обсязі всі транші кредиту та відповідно до п. 3.4.1 позичальник має право достроково повністю або частково погасити нараховані проценти.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до умов кредитного договору від 24.09.2012 сторони встановили як строк дії договору - до остаточного виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк не пізніше 10.10.2016, а також строк з якого починається зобов'язання позичальника сплачувати щомісячні платежі - не пізніше 31.07.2013.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Статтею 531 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Так, вказана норма ст. 531 ЦК не забороняє дострокового виконання зобов'язань боржником, а лише встановлює ряд обмежень щодо цього.

При цьому, дострокове виконання допускається без згоди кредитора. Так, позичальник за договором безпроцентної позики може повернути її достроково (ч. 2 ст. 1049 ЦК). Фізична особа має право достроково вимагати повернення їй банківського вкладу незалежно від його виду (ст. 1060 ЦК) тощо.

Від дострокового виконання зобов'язання за ініціативою боржника слід відрізняти випадки, коли боржник зобов'язаний на вимогу кредитора виконати зобов'язання раніше строку. Так в разі прострочення повернення чергової частини позики (якщо за умовами договору позика повертається з розстроченням) позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів (ч. 2 ст. 1050 ЦК). В даному випадку дострокове виконання зобов'язання є санкцією за порушення боржником зобов'язання.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд вважає, що застосувавши в умовах кредитного договору формулювання "не пізніше" певної дати, до якої позичальник мав сплатити як суму чергового платежу, та визначивши кінцевий термін повернення заборгованості не пізніше 10.10.2016, сторони були зацікавлені у найшвидшому виконанні зобов'язань за кредитним договором і вказані обставини не забороняли позичальнику погасити кредитну заборгованість достроково.

Також господарськими судами встановлено, що п. 6.4.1. договору банківського вкладу узгоджено, що вкладник має право звернутись до банку з письмовою вимогою про повернення суми вкладу або його частини до закінчення строку розміщення вкладу, вказаного в договорі про приєднання до договору за 31 календарний день. Пунктом 8.1.4. зазначеного договору передбачено, що вкладник має право достроково припинити договір з письмовим повідомленням банку за 31 календарний день.

Отже, господарськими судами надано оцінку вказаним умовам договору та зауважено на тому, що при вчинені правочину з заліку зустрічних однорідних вимог від 18.12.2014 відповідачем дотримано встановлені ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України умови для зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме - настання строку виконання зобов'язання. Крім того, під час вчинення заяви про зарахування відповідачем було враховано вказані умови договору банківського вкладу у зв'язку з чим він просив банк здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог за договором банківського вкладу та кредитним договором 18.01.2015, тобто після спливу 31 календарного дня як вкладник звернувся з вимогою про повернення суми вкладу до закінчення строку розміщення вкладу і вказані дії в будь-якому випадку були вчинені відповідачем до запровадження в банку тимчасової адміністрації під час якої таке зарахування забороняється.

Установивши наявність умов, визначених ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України, та відсутність обставин, встановлених ст. 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, господарські суди дійшли правильного висновку про те, що зобов'язання відповідача за кредитним договором та зобов'язання банку за договором банківського вкладу є зустрічними та однорідними (грошовими), а позивач не довів та не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про зарахування однорідних вимог від 18.12.2014) мали місце обставини, що були визначені у якості підстав для задоволення позову, відтак, не довів наявності підстав, в силу яких даний правочин має бути визнаний недійсним.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що господарський суд апеляційної інстанції відхилив без будь-якого обґрунтування доводи позивача щодо фіктивності заліку не можуть бути підставою для задоволення поданої касаційної скарги з огляду на те, що вказаним доводам позивача була надана відповідна оцінка господарським судом першої інстанції, який зазначив про те, що матеріали справи містять достатньо доказів щодо здійснення відповідачем реальних дій, спрямованих на проведення заліку зустрічних однорідних грошових вимог. При цьому, сплата відповідачем після зарахування однорідних вимог за кредитним договором та договором банківського вкладу заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом не може бути належним доказом продовження виконання зобов'язання щодо погашення тіла кредиту, по якому відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог.

Отже, висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Водночас слід зазначити, що Вищий господарський суд України не приймає доводи касаційних скарг, що стосуються переоцінки доказів у справі, як такі, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених процесуальним законом.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 14.04.2016 у справі № 916/551/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді:С. Владимиренко Н. Губенко