ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 915/405/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі) Короткевича О.Є., Куровського С.В.,розглянувши касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_4, м. Миколаївна постанову від 08.06.2016 Одеського апеляційного господарського суду у справі№ 915/405/15 господарського суду Миколаївської областіза заявою боржника фізичної особи ОСОБА_4, м. Миколаївпровизнання банкрутом ліквідаторарбітражний керуючий Пейчев В.С.в судовому засіданні взяли участь представники:

Пейчева В.С. - Іванюк М.Р., довір.,

ТОВ "Екопік-Україна" - Шерегі В.М., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.03.2015 у справі №915/405/15 прийнято до розгляду заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, Боржник) про порушення справи про банкрутство останнього в порядку норм ст.ст. 90-92 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції після набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін) (далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 25.03.2015 порушено провадження у справі про банкрутство фізичної особи ОСОБА_4, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, накладено арешт на майно Боржника тощо.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 01.04.2015 (суддя - Міщенко В.І.) фізичну особу ОСОБА_4 визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Пейчева В.С. тощо.

Не погодившись із вказаною постановою суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Екопік-Україна" (далі - ТОВ "Екопік-Україна") звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Миколаївської області від 01.04.2015 та припинити провадження у справі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 (головуючий суддя - Лавриненко Л.В., судді Пироговський В.Т., Філінюк І.Г.) апеляційну скаргу задоволено, постанову господарського суду Миколаївської області від 01.04.2015 скасовано, провадження у справі № 915/405/15 припинено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, Боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить (враховуючи доповнення до касаційної скарги) постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 10, 11, 90-92 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників Пейчева В.С. та ТОВ "Екопік-Україна", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Так, ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_4 банкрутом, місцевий суд виходив з того, що фінансовий стан Боржника характеризується стійкою неплатоспроможністю, проведення процедури санації не доцільне, погашення заборгованості перед кредиторами в повному обсязі не можливе.

Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, скасував постанову суду про визнання Боржника банкрутом та припинив провадження у даній справі. При цьому, апеляційний суд виходив з того, що при зверненні з заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст.ст. 90-92 Закону про банкрутство, ОСОБА_4 не виконані вимоги, передбачені ст. ст. 10-11 цього Закону, в результаті чого місцевим господарським судом помилково порушено провадження у справі про банкрутство фізичної особи ОСОБА_4

Заперечуючи зазначені висновки, ОСОБА_4 у касаційній скарзі посилається на те, що встановлена ч. 2 ст. 11 Закону про банкрутство вимога подання до заяви про порушення справи про банкрутство доказів безспірності вимог кредиторів (ч. 3 ст. 10 цього Закону) пред'являється лише до заяв, які подаються кредиторами, а перелік документів, які додаються боржником до його заяви про порушення справи про банкрутство визначено ч.3 ст. 11 Закону про банкрутство та такої вимоги не містить. При цьому, заявник касаційної скарги також вказав, що ч. 7 ст. 11 Закону про банкрутство визначено, що копія виконавчого документа додається до заяви кредитора. У зв'язку з цим, ОСОБА_4 зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на особливості порушення справи про банкрутство за заявою боржника та неправомірно припинив провадження у даній справі.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями, оскільки вони суперечать вимогам законодавства.

Так, положення ст. 53 Цивільного кодексу України передбачають, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Такий порядок передбачений, зокрема, ст.ст. 90-92 Закону про банкрутство. При цьому, правила названих норм застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням банкрутом фізичної особи за боргами, які виникли у неї у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності.

Положення ст.ст. 90-92 Закону про банкрутство встановлюють особливості щодо порядку порушення справи про банкрутство фізичної особи.

Виходячи з аналізу названих норм, обов'язковим є також дотримання загальних умов при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 2 ст. 11 Закону про банкрутство: щодо безспірності кредиторських вимог, подання рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили та відповідної постанови органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредиторів.

Дотримання вказаних умов (як спеціальних, так і загальних) є обов'язковим, відповідно до Закону про банкрутство, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство фізичної особи на підставі ст. ст. 90-92 Закону про банкрутство.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на порядок застосування норм ч.3 ст. 10 та ч. 2 ст. 11 Закону про банкрутство щодо визначення безспірних вимог кредиторів та доказів, що можуть, відповідно до законодавства, підтверджувати безспірні вимоги до боржника.

Так, положеннями ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство встановлено, що безспірні вимоги кредиторів - це грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Норми ст. 1071 Цивільного кодексу України визначають підстави списання банком грошових коштів з рахунка клієнта.

За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 ст. 1071 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження та саме з цього моменту починає свій перебіг визначений в ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство трьохмісячний термін.

Таким чином, без порушеного щодо боржника виконавчого провадження та без доказів невиконання боржником своїх зобов'язань щодо безспірних вимог протягом трьох місяців з моменту порушення такого провадження відсутні ознаки його неплатоспроможності.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що наявність загрози неплатоспроможності боржника, тобто коли задоволення вимог одного або декількох вимог кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (ч. 5 ст. 11 Закону про банкрутство), може мати місце лише у випадку конкуренції грошових вимог кредиторів у виконавчому провадженні. Отже, про загрозу неплатоспроможності боржника, яка є підставою для ініціювання справи про банкрутство, свідчить неможливість задоволення вимог кредиторів виключно у виконавчому провадженні.

Таким чином, в будь-якому випадку на момент подачі заяви про порушення провадження у справі про банкрутство боржником повинні бути надані документи, які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози. Інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим та апеляційним судами, звернувшись до суду першої інстанції з заявою про порушення провадження у даній справі про банкрутство, ОСОБА_4 послався на те, що загальний розмір заборгованості перед кредиторами, пов'язаної з підприємницькою діяльністю, становить 34 704 725,59 грн., а вартість його майна - 32 336 740 грн., проте це майно перебуває у заставі та іпотеці.

Між тим, як встановив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_4 до матеріалів заяви про порушення провадження у справі про банкрутство не додано судових рішень та постанов органів державної виконавчої служби про стягнення з нього кредиторами зазначеної заборгованості, тобто відсутні докази того, що кредиторські вимоги в сумі 34 704 725,59 грн. мають безспірний характер.

Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що звертаючись до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. ст. 90-92 Закону про банкрутство, фізичною особою ОСОБА_4 не виконані вимоги, передбачені ст. ст. 10-11 цього Закону, в результаті чого судом першої інстанції помилково порушено провадження у даній справі про банкрутство.

Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених Одеським апеляційним господарським судом обставин справи, колегія суддів вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для припинення провадження у справі про банкрутство ОСОБА_4

При цьому, касаційний суд зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував зазначені вище норми Закону про банкрутство щодо порядку та підстав порушення провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст.ст. 90-92 цього Закону, надавши вірну правову оцінку, в контексті вказаних норм Закону про банкрутство, наявним у справі доказам та обставинам.

Доводи ж касаційної скарги Боржника не спростовують правомірних висновків апеляційного господарського суду та зводяться до тлумачення норм ст. 10, 11, 90-92 Закону про банкрутство на свою користь, тому до уваги не приймаються.

Таким чином, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 у справі № 915/405/15 залишити без змін.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді О.Є. Короткевич

С.В. Куровський

Постанова виготовлена та підписана 05.10.2016