ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 911/875/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБакуліної С.В., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго", смт. Іванків, Київська обл.на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 рокуу справі господарського суду Київської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудмонтажсервіс", м. Київдо Товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго", смт. Іванків, Київська обл.простягнення 446 757, 32 грн.

за участю представників

позивача: Дуднік-Дубіняк Д.І.,

відповідача: Руденко В.В.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергобудмонтажсервіс" (далі за текстом - ТОВ "Енергобудмонтажсервіс") звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Біогазенерго" (далі за текстом - ТОВ "Біогазенерго") про стягнення 446 757, 32 грн. заборгованості за Договором поставки № 3-190713 від 19.07.2013 року, з яких: 255 704, 44 грн. основного боргу, 176 425, 18 грн. інфляційних втрат та 14 627, 70 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 19.04.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ "Біогазенерго" на користь ТОВ "Енергобудмонтажсервіс" 255 704, 44 грн. основного боргу, 176 425, 18 грн. інфляційних втрат, 14 606, 68 грн. 3 % річних та судовий збір; в решті позову відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання за Договором поставки № 3-190713 від 19.07.2013 року щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 255 704, 44 грн.; також, враховуючи факт прострочення виконання грошового зобов'язання суди дійшли висновків про наявність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, однак при перевірці розрахунку встановлено, що позивачем невірно визначено початок прострочення виконання зобов'язання, а тому позовні вимоги в цій частині на підставі вірного розрахунку підлягають задоволенню частково у розмірі 176 425, 18 грн. інфляційних втрат та 14 606, 68 грн. 3 % річних; в частині стягнення 21, 02 грн. 3 % річних необхідно відмовити.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "Біогазенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 19.04.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

ТОВ "Енергобудмонтажсервіс" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Київської області від 19.04.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.07.2013 року ТОВ "Енергобудмонтажсервіс" (постачальник) та ТОВ "Біогазенерго" (покупець) укладено Договір поставки № 3-190713 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність покупця обладнання (далі - товар), а покупець зобов'язався приймати і оплачувати такий товар в найменуванні, кількості і за ціною згідно узгоджених сторонами Специфікацій (Додаток № 1 до Договору), які є невід'ємними частинами цього Договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору оплата коштів за поставку товару здійснюється у безготівковій формі. Порядок розрахунку узгоджується сторонами та вказується у Специфікації, відповідній певному замовленню партії товару та/або її частини.

В п. 6.2.2 Договору передбачено, що покупець зобов'язався оплачувати товар на умовах, визначених цим Договором та/або додатками до нього.

Згідно з п. 11.1 Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діяв до 31.12.2013 року, але в будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань.

В Додатку № 1 до Договору "Специфікація" сторони визначили товар, який поставляється (зокрема, підстанція КТПП-25002/10/0,4 кВ) на загальну суму 946 233, 20 грн. Сторони також погодили термін поставки: протягом 60-ти календарних днів з моменту отримання передоплати на розрахунковий рахунок постачальника; умови оплати: 50 % передоплати від вартості товару, 30 % по факту отримання товару, 20% після завершення монтажних та пусконалагоджувальних робіт та підписання актів виконаних робіт, але в будь-якому випадку не пізніше 20 календарних днів по завершенню вищезазначених робіт.

В Додатку № 2 до Договору "Специфікація" сторони визначили товар, який поставляється, його кількість та ціну - 66 457, 80 грн. Сторони також погодили термін поставки: протягом 25-ти календарних днів з моменту отримання передоплати на розрахунковий рахунок постачальника; умови оплати: 50 % передоплати від вартості товару, 30 % по факту отримання товару, 20 % після завершення будівельно-монтажних робіт.

ТОВ "Енергобудмонтажсервіс" на виконання умов Договору здійснило поставку товару ТОВ "Біогазенерго", що підтверджується видатковими накладними: № 6 від 28.01.2014 року на суму 946 233, 20 грн. та № 16 від 04.03.2014 року на суму 66 457, 80 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Крім того, 24.09.2013 року ТОВ "Біогазенерго" (замовник) та ТОВ "Енерго-будмонтажсервіс" (підрядник) укладено Договір підряду № 6-240913 (спец. № 1, № 2 Договір № 3-190713) (далі за текстом - Договір підряду), відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати будівельні, електромонтажні та пусконалагоджувальні роботи теплової електростанції - КТП-10/0,4 кВ 2х2500, а замовник зобов'язується у визначений цим Договором строк прийняти та оплатити належно виконані роботи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Енергобудмонтажсервіс" виконало передбачені Договором підряду роботи з використанням поставленого обладнання по Договору поставки № 3-190713, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за березень 2014 року, які підписані повноважними представниками сторін без будь-яких застережень і зауважень та скріплені печатками сторін.

Зазначені обставини свідчать про те, що монтажні, пусконалагоджувальні та будівельно-монтажні роботи по поставленому позивачем обладнанню відповідачу відповідно до умов Договору поставки були завершені у березні 2014 року, що є підставою для проведення остаточних розрахунків за Договором поставки.

Однак, в порушення умов Договору поставки відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 255 704, 44 грн.

13.01.2016 року позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу в сумі 255 704, 44 грн., у відповідь на яку відповідач листом від 15.02.2016 року повідомив про неотримання акту приймання виконаних будівельних робіт, що стало підставою для звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та відсотків річних за невиконання умов договору поставки товару в частині оплати отриманого товару, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

В ч. 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами укладеного сторонами Договору поставки встановлено, що порядок розрахунків визначається специфікаціями, відповідно до яких покупець сплачує остаточну вартість товару - 20 % після завершення монтажних та пусконалагоджувальних робіт та підписання актів виконаних робіт, але в будь-якому випадку не пізніше 20 календарних днів по завершенню вищезазначених робіт.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, всупереч наведених приписів закону та умов укладеного сторонами Договору відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строки, встановлені Договором, з огляду на що судами правомірно задоволено вимоги про стягнення боргу за поставлений товар в розмірі 255 704, 44 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, в ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право позивача вимагати від відповідача сплатити 3 % річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором страхування; право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції також є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Встановивши факт прострочення оплати (виконання грошового зобов'язання) з урахуванням вищенаведених законодавчих приписів, судами попередніх інстанцій правомірно здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних і встановлено, що позивачем невірно визначено початок прострочення виконання грошового зобов'язання, однак вказана помилка не вплинула на обґрунтованість вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, у зв'язку з чим вимогу про стягнення 176 425, 18 грн. інфляційних втрат задоволено у повному обсязі; також, судами здійснено перерахунок 3 % річних та встановлено, що до стягнення підлягає 14 606, 68 грн., а відтак правомірно відмовлено в задоволенні вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 21, 02 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновків про те, що виходячи з правових приписів та умов Договору поставки вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних (після здійснення перерахунку судами) за поставлений товар є законними та обґрунтованими, оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача в сумі 255 704, 44 грн. підтверджується наявними у справі доказами і не заперечується відповідачем, однак товар в порушення умов Договору відповідачем повністю оплачено не було, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у вищевказаній сумі; при цьому, заявлені до стягнення 176 425, 18 грн. інфляційних втрат та 14 606, 68 грн. 3 % річних (після здійснення перерахунку судами) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому вказана обставина не дає правових підстав для звільнення відповідача від сплати вищезазначених нарахувань.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що доводи ТОВ "Біогазенерго", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують сам факт поставки позивачем товару відповідачу, відсутності його повної та своєчасної оплати, наявності заборгованості відповідача перед позивачем у вказаній сумі і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій. При цьому, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, вже були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, їм дана належна правова оцінка і вони правомірно були відхилені як необґрунтовані.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 року у справі № 911/875/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна Г.М. Мачульський