ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 910/5281/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСеліваненка В.П.,за участю представників: від позивачаПасічник К.Ю.,від відповідачаДубова Г.О., Бондренка Б.О.,та прокурора Генеральної прокуратури України Безкоровайного І.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого Заступника військового прокурора Центрального регіону Українина рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2015 року та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 рокуу справі№ 910/5281/14 Господарського суду Київської областіза позовомЗаступника військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"доТовариства з обмеженою відповідальністю Українсько-російського науково-виробничого підприємства фірми "Параллакс"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - 1. Фонду державного майна України, 2. Комунального підприємства Київської обласної ради "Бородянське бюро технічної інвентаризації"провитребування нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Заступник військового прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (надалі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - МОУ, позивач 1) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (надалі - ДП "Укрвійськбуд", позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю Українсько-російського науково-виробничого підприємства фірми "Параллакс" (надалі - ТОВ "Параллакс", відповідач) про витребування з володіння відповідача на користь Держави України в особі МОУ нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бородянский р-н, смт Пісківка, вул. Н. Сосніної, буд 2, а саме: будівлю лісопильного цеху (літера М) 2994,9 кв.м та передачу його у господарське відання ДП "Укрвійськбуд".

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність. Крім того, відповідач заявив про застосування строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.04.2015 року (суддя Кошик А.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року (судді: Руденко (головуючий), Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.), у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду із ухваленням нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою скаргу тим, що судами порушено ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 136 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), вимоги Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, що затверджене наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року N 1477, та Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, що затверджене наказом Фонду державного майна України від 22.09.2000 року N 1976.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників відповідача, третьої особи та прокурора Генеральної прокуратури України, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, а судові рішення - залишити без змін з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з планом санації (а.с. 66-136 т. 2), який був затверджений ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2002 року у справі № 24/612-б про банкрутство ДП "Укрвійськбуд", 27.03.2003 року на біржових торгах через товарну біржу (філія "Київська ресурсна палата" Товарної біржі "ЗУБН") було відчужено майно: будівля лісопильного цеху, літера "М", загальною площею 2781,7 кв.м., та сортувальна площадка, загальною площею 439,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: Київська обл., Бородянский р-н, смт Пісківка, вул. Н. Сосніної, буд 2 (протокол біржових торгів №7 від 27.03.2003 року).

28.03.2003 року між ДП "Укрвійськбуд", в особі ОСОБА_10, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності серії АВН № 864155 від 20.09.2000 року, та ТОВ "Параллакс", в особі директора ОСОБА_11, була укладена біржова угода № 26-03/12 - договір купівлі-продажу цього майна вартістю 65014,67 грн. У п. 3 цього договору зазначено, що нерухоме майно, вказане в п.1, належить Державі в особі ВР України в повному господарському віданні ДП "Укрвійськбуд" на праві загальнодержавної власності відповідно до витягу з реєстру прав на нерухоме майно № 225466, виданого Бородянським бюро технічної інвентаризації 25.03.2003 року за реєстраційним № 422318 (а.с. 79-81 т. 1).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3352315 від 15.04.2014 року (а.с. 85 т. 1) право власності на спірне майно було зареєстровано за ТОВ "Параллакс" на виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2004 року (а.с. 82-83 т. 1).

Згідно з вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 року у кримінальній справі № 1-175/07 (а.с. 109-113 т. 1) ОСОБА_10 засуджено за ст. 288 КК України (завідомо неправдива офіційна заява службової особи суб'єкта господарської діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, що завдали великої матеріальної шкоди державі) до покарання у виді штрафу у розмірі 1000 н.м.д.г. Цим вироком встановлено, що 09.01.2001 року ОСОБА_10 подав заяву про участь у санації (за № 128), тобто фактично зробив завідомо неправдиву заяву про фінансову неспроможність ДП "Укрвійськбуд" виконати вимоги з боку кредиторів та зобов'язання перед бюджетом, в результаті чого - внаслідок дії мораторію на задоволення вимог кредиторів - податковими органами не були застосовані штрафні санкції на суму 61512,73 грн, чим державі спричинена майнова шкода.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 року (а.с. 114 т. 1), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 року (а.с. 109-113 т. 1), апеляційне провадження та провадження у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" припинено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Установивши, що продаж спірного майна був здійснений у процедурі санації у справі про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" відповідно до плану санації, який був погоджений органом, уповноваженим управляти державним майном, та затверджений ухвалою господарського суду, яка в установленому порядку скасована не була, і провадження у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" було припинено у зв'язку з встановленим фактом погашення боржником у повному обсязі вимог конкурсних кредиторів, а не у зв'язку з встановленням факту фіктивного банкрутства, Вищий господарський суд України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для витребування майна у відповідача відповідно до вимог ст. 388 ЦК України.

Твердження прокурора про порушення судами ст. 228 ЦК України, яка встановлює правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки правомірність відчуження державного майна слід оцінювати, виходячи з законодавства, яке діяло на момент здійснення зазначених дій. Спірне майно вибуло з володіння державного підприємства на підставі біржової угоди № 26-03/12 від 28.03.2003 року, тому положення ст. 228 ЦК України, який набрав чинність з 01.01.2004 року, до спірних правовідносин не застосовуються.

Посилання прокурора на порушення судами ст. 35 ГПК України, оскільки не враховано, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 року провадження у справі припинено в зв'язку зі встановленням факту фіктивного банкрутства ДП "Укрвійськобуд" вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 року у кримінальній справі № 1-175/07, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки у постанові від 25.11.2014 року Вищий господарський суд України, здійснюючи перевірку ухвали Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року про роз'яснення постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 року у справі № 24/612-б-43/234 зазначив, що "постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008, апеляційне провадження та провадження у справі №24/612-б-43/234 припинено, зокрема, на підставі ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", і "постанова суду касаційної інстанції від 29.01.2008 мотивована тим, що судом другої інстанції в постанові від 31.10.2007 був встановлений факт погашення боржником у повному обсязі вимог конкурсних кредиторів, в зв'язку з чим, обґрунтовано на підставі ст. 40 Закону про банкрутство припинено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд". Отже, доводи прокурора про припинення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з фіктивністю обґрунтовано було відхилені судами.

Доводи прокурора про порушення судами вимог п.п. 4, 11 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, що затверджене наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року N 1477, якими, зокрема, встановлено, що відчуження майна державного підприємства шляхом його продажу проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями, Фондом майна Автономної Республіки Крим на конкурентних засадах - через біржі, на аукціоні, за конкурсом, Вищий господарський суд України також відхиляє, оскільки відповідно до пп. в) п. 3 Положення його дія не поширюється на державне майно, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами України (майно, на яке звернено стягнення за рішенням суду, арбітражного суду; майно Збройних Сил України та інших військових формувань та інше).

У цій справі відчуження державного майна відбулося у процедурі санації у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За приписами п. 2 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції, яка діяла на момент укладення біржової угоди від 28.03.2003 року, було визначено, що продаж частини майна боржника - державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Зокрема, керуючий санацією має право розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом (ч. 5 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, яка діяла на момент укладення біржової угоди від 28.03.2003 року).

Керуючий санацією зобов'язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків (абз. 3 ч. 5 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, яка діяла на момент укладення біржової угоди від 28.03.2003 року).

Отже, виходячи з вищенаведених норм закону, які були чинні на час реалізації майна, процедура відчуження майна боржника - державного підприємства відповідно до затвердженого судом плану санації, що узгоджений з органом, уповноваженим управляти державним майном, не потребувала додаткового погодження з іншими державними органами. Відповідно до п. 1.2 Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 05.10.2001 року N 1809, який був чинним на момент відчуження майна, прийняття Фондом державного майна України рішення про погодження плану санації було обов'язковим лише, якщо процедуру санації застосовано до боржника - державного підприємства, щодо якого прийнято рішення про приватизацію. З матеріалів справи вбачаться, що щодо ДП "Укрвійськбуд" таке рішення не приймалось, тому погодження Фондом державного майна України плану санації цього підприємства не вимагалось. Відтак, оскільки затверджений ухвалою Господарського суду від 18.01.2002 року у справі № 24/612-б про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" план санації (а.с. 66-136 т. 2), попередньо був погоджений органом, уповноваженим управляти відповідними державним майном, а саме: Міністерством оборони України, суд касаційної інстанції вважає, що доводи прокурора, що спірне майно вибуло з володіння держави без згоди органу управління державним майном, зокрема, Фонду державного майна України, є безпідставними.

Твердження прокурора про те, що судами порушено ст. 136 ГК України, оскільки не враховано, що план санації повинен бути погоджений органом уповноваженим управляти майном, тобто, Верховною Радою України, суд касаційної інстанції також відхиляє. На момент відчуження спірного майна ГК України не набрав чинність, тому застосування його положень до спірних правовідносин є безпідставним. При цьому, Вищий господарський суд України зауважує, що Верховна Рада України взагалі не є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про власність", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, дійсно було передбачено, що суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Водночас, у ч. 1 ст. 33 цього Закону було встановлено, що управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи.

Відповідно до вимог ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України N 8-92 від 15.12.1992 року "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, на міністерства покладено функції здійснення управління майном, що є у загальнодержавній власності. Згідно з ч. 2 ст. Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно з пп. "ж" пп. 3 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997 року N 888/97, чинного на час виникнення спірних правовідносин, Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Отже, відповідно до чинного на той час законодавства управління державним майном від імені народу Верховна Рада України здійснювала шляхом прийняття законів, а безпосереднє управління об'єктами державної власності, зокрема, військовим майном, здійснювало Міністерство оборони України, яке в тому числі у межах своєї компетенції погоджувало плани санації підпорядкованих йому державних підприємств.

Водночас, суд касаційної інстанції зауважує, що у п. 2.2 постанови від 29.05.2013 року N 10 Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснив, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, суд першої інстанції, встановивши відсутність підстав для задоволення позову, помилково застосував до спірних відносин також положення ч. 4 ст. 267 ЦК України та зазначив, що ще однією підставою відмови у позові є закінчення строку позовної давності. Такі висновки суду підлягають виключенню з мотивувальної частини рішення та постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

При цьому, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права призвело до прийняття неправильного судового рішення. Законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.

Отже, враховуючи те, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судами першої та апеляційної інстанцій з достатньою повнотою, помилкові висновки судів про застосування наслідків спливу позовної давності в цілому не вплинули на прийняття правильного та справедливого по суті рішення про відмову в позові, і доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих і законних висновків судів про відсутність підстав для витребування майна у відповідача, Вищий господарський суд України відхиляє касаційну скаргу та залишає без змін прийняті у справі судові рішення, але з урахуванням мотивів та підстав, викладених у даній постанові.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Першого Заступника військового прокурора Центрального регіону України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року та рішення Господарського суду Київської області від 02.04.2015 року у справі № 910/5281/14 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяСеліваненко В.П.