ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 910/505/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Паламарчука Віталія Віталійовичана рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 24.03.2016 Київського апеляційного господарського суду 17.05.2016у справі Господарського суду№ 910/505/16 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Паламарчука Віталія ВіталійовичадоТовариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014"прозобов'язання вчинити дії

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Макаренко С.В.;- відповідача повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

14.01.2016 Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Паламарчука Віталія Віталійовича звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про зобов'язання повернути грошові кошти в розмірі 16 712, 33 грн., отриманих за договором про внесення змін від 29.04.2015 до договору банківського вкладу "Стандартний" № DU 1241/2014-1 від 26.06.2014 на накопичувальний рахунок № 32078111701026, отримувач ПАТ "Банк національний кредит", банк отримувача - Національний банк України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2016 у справі № 910/505/16 (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 (колегія суддів у складі: Дикунська С.Я. - головуючий суддя, судді Алданова С.О., Зубець Л.П.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Паламарчука Віталія Віталійовича звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 у справі № 910/505/16, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Паламарчука Віталія Віталійовича залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 у справі № 910/505/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

04.10.2016, через канцелярію Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю з поважних причин прийняти участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Розглянувши заявлене клопотання суд касаційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення, оскільки сторони, заздалегідь повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги (ухвала про порушення касаційного провадження від 19.09.2016 направлена сторонам 19.09.2016, про що свідчить відповідна відмітка канцелярії Вищого господарського суду України); ст. ст. 69, 111-8 ГПК України обмежено строк розгляду касаційної скарги; в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права; більш того, в ухвалі про порушення касаційного провадження сторони повідомлялись, що нез'явлення їх повноважних представників у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути грошові кошти в розмірі 16 712, 33 грн.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що відповідачу при достроковому розірванні договору про депозитний вклад "Стандартний" № DU 1241/2014-1 від 26.06.2014 банком до запровадження в ньому тимчасової адміністрації було необґрунтовано виплачено відсотки за депозитним вкладом без застосування перерахунку нарахованих процентів за заниженою відсотковою ставкою, оскільки договір про внесення змін від 29.04.2015 до вказаного депозитного договору, яким було погоджено виплату відсотків за депозитом у разі розірвання договору не за заниженою відсотковою ставкою, є нікчемним на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у зв'язку з тим, що банк відмовився від власних майнових вимог.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України в редакції чинній станом на дату розірвання депозитного договору, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Частинами 1 та 2 статті 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 3 ст. 1060 ЦК України в редакції чинній станом на дату розірвання депозитного договору, якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.06.2014 між Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" було укладено договір про депозитний вклад "Стандартний" № DU 1241/2014-1, відповідно до п. 2.1 якого вкладник передав, а банк прийняв на депозитний рахунок № 26151099516007 в ПАТ "Банк національний кредит" грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. на умовах цього договору.

В пункті 3.7 депозитного договору передбачені умови повернення депозиту та сплати відсотків у разі дострокового розірвання договору. Абзацом 3 п. 3.7 договору передбачено, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

27.06.2014 між ПАТ "Банк національний кредит" та ТОВ "ВГФ 2014" було укладено договір про внесення змін № 1 до депозитного договору, яким, зокрема, було змінено пункт 3.7 депозитного договору з викладенням вказаного пункту в іншій редакції.

Відповідно до п. 3.7 депозитного договору в редакції договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1282/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.

Після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1282/1-1 від 27.06.2014 банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника.

При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що в договорі про внесення змін № 1 від 27.06.2014 не міститься застережень про залишення в силі третього абзацу пункту 3.7. депозитного договору в попередній редакції. Договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 до депозитного договору є чинним, в судовому порядку не оскаржувався.

Проаналізувавши положення депозитного договору та договору про внесення змін № 1 та встановивши наведені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що уклавши договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014 до депозитного договору та виклавши пункт 3.7 депозитного договору в іншій редакції, сторони виключили з пункту 3.7 положення третього абзацу, які передбачали виплату процентів по депозиту за заниженою відсотковою ставкою у разі дострокового розірвання договору.

Нормою п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виклавши пункт 3.7 у новій редакції, сторони дійшли згоди про виключення з депозитного договору умови щодо виплати відсотків за зменшеною ставкою у разі дострокового розірвання договору, і положення вказаного пункту у зміненій сторонами редакції не суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір процентів на банківський вклад, в т.ч. і більш високий розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, передбачено ч. 3 ст. 1060 ЦК України (в редакції, чинній станом на дату укладення договору № 1 від 27.06.2014 про внесення змін до депозитного договору) та ч. ч. 1, 2 ст. 1061 ЦК України.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що договір про внесення змін від 29.04.2015 до депозитного договору, на нікчемність якого послався позивач, фактично не змінює умов виплати відсотків за депозитом у разі дострокового розірвання депозитного договору на вимогу вкладника, оскільки на дату підписання договору про внесення змін від 29.04.2015 положення про застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін вже були виключені із умов депозитного договору на підставі договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у судових рішеннях, що оскаржуються. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Паламарчука Віталія Віталійовича залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 у справі № 910/505/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА