ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2015 року Справа № 910/7569/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргузаступника Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство внутрішніх справ, Головне управління Національної гвардії України на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 (головуючий суддя Синиця О.Ф., судді Ткаченко Б.О., Зеленін В.О.)та на рішенняГосподарського суду міста Києва від 11.02.2015 (суддя Яковенко А.В.)у справі№ 910/7569/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", доВійськової частини 3030провідшкодування шкоди в порядку регресу 5.700,00 грн.,за участю представниківпозивачане з'явились;відповідачане з'явились;прокуратуриКоркішко В.М., Северин Р.І.,МВС України ГУ НГ УкраїниСеверин Р.І., Северин Р.І.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.02.2015 у справі № 910/7569/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі 5.500,00 грн. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, заступник Військового прокурора Київського гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 255 ЦК України, ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ст. 33, 34 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди дійшли помилкового висновку про неналежне повідомлення відповідачем позивача про настання страхового випадку.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників скаржника, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.12.2012 між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" та Військовою частиною 3030 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, підтвердженням чому є Поліс № АЕ/1999615.

Згідно з полісом № АЕ/1999615 забезпеченим транспортним засобом є автомобіль УАЗ д/н НОМЕР_1.

04.07.2013 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого автомобіля під керуванням ОСОБА_8 та автомобіля Шевроле Авео, д/н НОМЕР_2, який належить ОСОБА_9.

Згідно з постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 18.07.2013 у справі № 760/14552/13-п гр. ОСОБА_8 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно зі звітом № 3646 про оцінку автомобіля Шевроле Авео, д/н НОМЕР_2, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, складає 8.245,02 грн.

03.09.2013 позивач та ОСОБА_9 уклали угоду про розмір страхового відшкодування, за якою страховик і потерпілий досягли згоди, що сума страхового відшкодування становить 5.500,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 3277 від 16.09.2013 позивач виплатив цю суму страхового відшкодування.

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення на підставі п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в порядку регресу 5.700,00 грн., з яких 5.500,00 грн. - сума виплаченого страхового відшкодування, 200,00 грн. - витрати за проведення експертизи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч вимогам пп. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не повідомив належним чином позивача про настання вказаної дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим позивач отримав право вимагати від відповідача суму в розмірі виплаченого страхового відшкодування, що складає 5.700,00 грн. Оскільки позивач за власний рахунок замовив проведення оцінки з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартістю 200,00 грн., позивач також просить суд покласти ці витрати на відповідача.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до пп. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Тобто, істотною умовою належного повідомлення відповідачем позивача про настання ДТП шляхом направлення поштою є здача письмового повідомлення про ДТП до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до п. "ґ" пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент вчинення ДТП) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Наведеними правовими нормами встановлено обов'язок письмового повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, а також встановлено обов'язок водія транспортного засобу, причетного до такої пригоди, вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди.

Отже, право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, регламентовано положеннями Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і пов'язується саме із встановленим фактом неповідомлення страховика у передбачені законом строки.

Відповідачем на підтвердження факту повідомлення позивача про дорожньо-транспортну пригоду надано супровідний лист від 05.07.2013 №429, адресований позивачу, в якому відповідач повідомив позивача про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 04.07.2013 за участю автомобіля УАЗ, д/н НОМЕР_1 (поліс №АЕ/1999615) під керівництвом ОСОБА_8, на підтвердження направлення якого відповідачу надано журнал вихідних документів військової частини № 3030 (форма 28) за період з 04.07.2013 по 07.07.2013.

У цьому листі зазначено про додаток - повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка МТСБУ. Однак, як встановлено апеляційним судом, лист № 429 від 05.07.2013 не містить додатку, відсутня копія такого додатку і в матеріалах справи.

Колегія суддів враховує, що пунктом 2.15.5 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23.08.2012 № 747, якою керується військова частина (відповідач), передбачено, що вихідну кореспонденцію опрацьовують управління документального забезпечення та підрозділи з діловодства і надсилають централізовано в день її одержання від структурних підрозділів. Працівникам МВС заборонено надсилати або передавати документи без реєстрації в УДЗ, підрозділі документального забезпечення структурного підрозділу.

Пунктом 2.15.9 цієї Інструкції передбачено, що під час приймання від виконавців вихідних документів для реєстрації необхідно обов'язково перевіряти правильність адреси отримувача, наявність необхідних підписів та віз на них та їх додатках, позначку про додатки і їх фактичну наявність, наявність віз на примірниках, що залишаються у справах УДЗ (підрозділах документального забезпечення, канцеляріях), правильність оформлення й розміщення реквізитів. Документи, оформлені з порушенням передбачених правил, до відправлення не приймаються.

Тобто факт реєстрації супровідного листа від 05.07.2013 р. № 429 в журналі реєстру вихідних документів Військової частини 3030 є обов'язковим та зобов'язує надсилання зазначеного листа в день його одержання від структурного підрозділу та встановлення фактичної наявності додатку.

Разом з тим колегія суддів бере до уваги і те, що згідно з п. 2.15.1 Інструкції вихідні документи надсилаються адресатам з використанням засобів поштового зв'язку, електронного зв'язку, а також доставляються фельд'єгерською службою. У виключних випадках, з дозволу керівництва УДЗ та структурного підрозділу - виконавця документа, дозволяється доставляння кореспонденції працівниками цього підрозділу особисто (нарочно) в межах одного населеного пункту (району).

Також вказаною Інструкцією встановлено наступні правила.

Опрацювання документів для відправлення поштовим зв'язком здійснюється підрозділами документального забезпечення відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку (п. 2.15.2).

З використанням засобів електронного зв'язку УДЗ здійснює передачу факсограм, телефонограм, електронних документів із застосуванням електронного цифрового підпису та документів у сканованій формі без електронного цифрового підпису (п. 2.15.3).

У разі надсилання факсограм і документів у сканованій формі без електронного цифрового підпису адресату в обов'язковому порядку надсилається також оригінал документа в паперовій формі, якщо інше не передбачено законом та нормативно-розпорядчими документами (п. 2.15.4).

Проте ані під час першого, ані під час повторного розгляду справи відповідач, як випливає зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, не надав жодних доказів саме направлення позивачу вказаного листа засобами поштового, електронного чи фельд'єгерського зв'язку або нарочно згідно з вимогами вказаної вище Інструкції та Правил надання послуг поштового зв'язку (зокрема, п. п. 66-68), затверджених Постановою КМ України від 05.03.2009 № 270, як то фіскального чеку чи опису вкладення, іншого підтверджувального документа поштової чи кур'єрської установи, розписки в отриманні тощо.

Наданий же відповідачем витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції, як зазначено апеляційним судом, сам по собі не є належним доказом у розумінні положень ст. 34 ГПК України на підтвердження направлення та отримання позивачем повідомлення про ДТП, оскільки зазначений журнал обліку вихідної кореспонденції підтверджує лише факт реєстрації вихідної кореспонденції, однак не є доказом подачі письмового повідомлення до відділу поштового зв'язку чи отримання позивачем повідомлення про ДТП.

Відтак обґрунтованим є висновок, що копія супровідного листа №429 та копія реєстру вихідної кореспонденції Військової частини 3030, надані відповідачем, не можуть вважатися належними доказами виконання зобов'язання про повідомлення страховика про настання ДТП, оскільки вони не посвідчують факту подачі письмового повідомлення до відділу поштового зв'язку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача в порядку регресу 5.500,00 грн. суми виплаченого страхового відшкодування.

Щодо стягнення з відповідача понесених позивачем витрат з оплати експертизи у розмірі 200,00 грн., яка проводилася для визначення розміру збитку, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для їх стягнення, оскільки з аналізу ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що страховик має право зворотної вимоги (регресу) до страхувальника лише у розмірі виплаченого страхового відшкодування потерпілій особі.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство внутрішніх справ, Головне управління Національної гвардії України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 у справі № 910/7569/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова