ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2016 року Справа № 916/247/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Львова Б.Ю.,

Селіваненка В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Одеський авіаційний завод"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 р. (судді: Аленін О.Ю., Богатир К.В., Воронюк О.Л.)у справі№916/247/16 господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Одеський авіаційний завод"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ГАЗ"провизнання частково недійсним договору за участю представників: від позивачане з'явились від відповідача Савастиков В.В., довіреність №395 від 21.04.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.04.2016 р. у справі №916/247/16 задоволено позов Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ГАЗ" про визнання недійсними п. 5.8 та абзацу другого п. 5.9 договору №436 на поставку природного газу в 2015 році, укладеного 01.10.2014 р. між позивачем та відповідачем.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що наведені пункти договору суперечать нормам законодавства, яке було чинним на час укладення цього договору, та не відповідають політиці держави щодо енергозбереження.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 р. у справі №916/247/16 вказане рішення місцевого господарського скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Правова позиція апеляційного господарського суду мотивована недоведеністю існування фактичних обставин, які, відповідно до норм чинного законодавства, є підставами для визнання окремих пунктів правочину недійсними.

Не погодившись із постановою господарського суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Одеський авіаційний завод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 р. та залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 18.04.2016 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.08.2016 р. касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 05.09.2016 р.

До початку судового розгляду представник відповідача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 05.09.2016 р. з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану постанову залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.10.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГ-ГАЗ" (постачальник) та Державним підприємством "Одеський авіаційний завод" (споживач) укладено договір №436 на поставку природного газу в 2015 році.

Відповідно до умов вказаного договору постачальник зобов'язується постачати природний газ для потреб споживача на рівні оплачуваних обсягів, за умови дотримання споживачем дисципліни відбору природного газу та розрахунків за нього, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити природний газ, що поставляється у об'ємі до 510,0 тис.куб.м.

В п.п. 3.9., 3.10., 3.11., 3.12. договору закріплено порядок визначення кількості газу, яка повинна постачатись споживачеві газорозподільчою організацією.

При цьому, згідно з п. 5.8 договору поставки природного газу, у разі, якщо споживач за відомостями газотранспортної організації спожив газ менше підтвердженого об'єму, у відповідності з п.п. 3.10, 3.11, 3.12, то він зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору (витрати та упущену вигоду). У випадку, якщо інше не підтверджено постачальником, розмір таких збитків за згодою сторін визначається вартістю газу, який не було спожито, за цінами договору за відповідний період часу.

В свою чергу, в абз. 2 п. 5.9 договору визначено, що у разі відхилення фактичного обсягу природного газу, зазначеного в акті прийому - передачі природного газу за місяць поставки, від підтвердженого постачальником та/або узгодженого сторонами в порядку, передбаченому п. 3.10, 3.12 даного договору, планового обсягу поставки більш ніж на 5% в сторону зменшення споживач зобов'язується сплатити постачальнику штраф у розмірі різниці вартості планового обсягу поставки та фактичного обсягу природного газу, який зазначено в акті приймання-передачі природного газу за місяць поставки.

В цьому ж пункті викладена відповідна формула розрахунку даного штрафу.

Поряд з цим, за умовами абз. 2 п. 5.9 договору поставки, споживач зобов'язаний здійснити оплату суми штрафу, розрахованої згідно умовами даного пункту, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання письмової вимоги постачальника. У разі порушення цієї вимоги постачальник має право в односторонньому порядку припинити передачу природного газу та розірвати даний договір. Постачальник може знизити розмір цього штрафу або не стягнути його, вказавши це в акті прийому-передачі.

Предметом судового розгляду у справі №916/247/16 є вимога позивача до відповідачів про визнання недійсними п. 5.8 та абзацу другого п. 5.9 договору №436 на поставку природного газу в 2015 році.

Зважаючи на те, що нормами ст. 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину (або його частини) недійсним, покладається на позивача.

Так, на думку останнього, вищевикладені п. 5.8 та абзац другий п. 5.9 договору №436 на поставку природного газу в 2015 році є недійсними, оскільки наведені умови договору суперечать Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", Закону України "Про енергозбереження", Правилам користування природним газом для юридичних осіб, затвердженим Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, №118 в частині енергозберігаючої політики держави, а також не відповідають нормам чинного цивільного законодавства, оскільки передбачають забезпечення виконання зобов'язання шляхом відшкодування збитків.

Одночасно з цим, позивач стверджує, що у випадку споживання ним газу у меншому обсязі ніж заплановано постачальнику взагалі не може бути заподіяно збитків, з огляду на що, відповідні умови договору також суперечать принципу справедливості, добросовісності та розумності.

Місцевий господарський суд визнав наведені доводи позивача обґрунтованими, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги, заявлені у справі №916/247/16.

В свою чергу, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд прийшов до протилежних висновків.

Зокрема, проаналізувавши порядок забезпечення споживачів природним газом, закріплений в чинній на момент укладення оспорюваного договору постанові Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" №1729 від 27.12.2001 р., господарський суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відхилення від встановлених договором обсягів споживання газу, як у бік збільшення, так і у бік зменшення, є порушенням дисципліни відбору газу та не свідчить про дотримання енергозберігаючої політики держави.

Крім того, за приписами ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 5 статті 255 Господарського кодексу України передбачено, що сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Таким чином, законодавством прямо передбачено право сторін договору встановлювати в договорі відповідальність, як і право визначати розмір збитків та порядок їх нарахування.

За висновками апеляційного господарського суду вказане спростовує посилання позивача на те, що оспорювані пункти договору не відповідають чинному законодавству, а стягнення з нього штрафу, передбаченого даними пунктами порушить принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Інші твердження позивача були відхилені апеляційним господарським судом, як такі, що не стосуються предмету спору та не мають жодного впливу на його вирішення по суті.

Отже, господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем, всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано судам доказів існування на момент укладення оспорюваного договору обставин, з якими в ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язується недійсність окремих пунктів правочину.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд обґрунтовано визнав умови п. 5.8 та абзацу другого п. 5.9 договору поставки природного газу такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим прийняв законне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Одночасно, доводи, викладені в касаційній скарзі, не приймаються судовою колегію суду касаційної інстанції, оскільки дані твердження не спростовують правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи, що апеляційним господарським судом було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи та таким обставинам була надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що підстави зміни або скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 р. у справі №916/247/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Б.Ю. Львов

В.П. Селіваненко