ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2016 року Справа № 910/31978/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Селіваненка В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного науково-виробничого підприємства "Синапс"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 01.03.2016 р. (суддя Головатюк Л.Д.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р. (судді: Сітайло Л.Г., Баранець О.М., Ропій Л.М.)у справі№910/31978/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техприлад"доПриватного науково-виробничого підприємства "Синапс"простягнення 1 692 112 грн. 25 коп.за участю представників: від позивача не з'явились від відповідача Гриньковський С.П., довіреність б/н від 20.08.2015 р.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" про стягнення 1 692 112 грн. 25 коп. за договором поставки №Х.099.51-57.ОС від 07.11.2011 р.

Свої позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техприлад" обґрунтувало тим, що Приватне науково-виробниче підприємство "Синапс" повно та своєчасно не виконало свої зобов'язання з оплати поставленого йому товару, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати такої заборгованості, а також нарахованих на неї пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2016 р. у справі №910/31978/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р., позов задоволено повністю, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 900 000 грн. 00 коп. основного боргу, 93 897 грн. 89 коп. пені, 567 389 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 130 825 грн. 11 коп. 3% річних.

Приймаючи дані рішення місцевий та апеляційний господарські суди виходили з доведеності факту існування боргу відповідача перед позивачем та відсутності підстав для застосування строку позовної давності, з огляду на його переривання боржником.

Не погодившись з судовими актами, прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій, Приватне науково-виробниче підприємство "Синапс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 р. у справі №910/31978/15 в частині стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 264 Цивільного кодексу України, а також відсутністю повного і всебічного дослідження всіх обставин справи.

На думку скаржника, господарськими судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про те, що ним вчинялись дії, якими було перервано перебіг строку позовної давності, як щодо зобов'язання по сплаті основного боргу, так і щодо обов'язку сплатити пеню, інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на дану заборгованість.

За протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.08.2016 р. справу №910/31978/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/3434 від 18.08.2016 р., у зв'язку з відпусткою суддів Карабаня В.Я. та Ковтонюк Л.В., призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі №910/31978/15, за результатами якої у даній справі визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Львов Б.Ю., Селіваненко В.П. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.08.2016 р.).

Надалі, у зв'язку із зміною спеціалізації судді Львова Б.Ю., розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/3496 від 22.08.2016 р. призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі №910/31978/15, за результатами проведення якої у даній справі визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Палій В.В., Селіваненко В.П. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.08.2016 р.).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.08.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Палій В.В., Селіваненко В.П., касаційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.09.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/3706 від 05.09.2016 р., у зв'язку з перебуванням судді Палія В.В. на лікарняному, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів, за результатами якої у справі №910/31978/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Селіваненко В.П. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.09.2016 р.).

До початку судового розгляду представник відповідача подав пояснення до касаційної скарги.

В судове засідання 05.09.2016 р. з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційні скарзі, просив її задовольнити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 07.11.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №Х.099.51-57.ОС, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах договору трубопровідну арматуру, відповідно до специфікацій, які наведені в додатках №1 та №2 до договору.

Відповідно п. 2.1 вказаного договору його вартість складає 3 581 163 грн. 45 коп., крім того ПДВ 20 % - 716 326 грн. 29 коп., що разом складає 4 297 957 грн. 74 коп.

При цьому, сторони погодили та виклали в п. 2.2 договору №Х.099.51-57.ОС від 07.11.2011 р. графік оплати товару.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як встановлено в ч.ч. 1, 2 ст. 692 вказаного кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання умов договору, продавець за період з 04.01.2012 р. по 15.08.2012 р. поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 4 297 957 грн. 74 коп. Свої зобов'язання з оплати поставленого за договором товару покупець належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 900 000 грн. 00 коп.

Відповідач наведені фактичні обставини не спростовує, як і не оскаржує прийняті господарськими судами попередніх інстанцій судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього основного боргу в зазначеному розмірі.

Зважаючи на те, що спір виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання із своєчасної оплати товару за договором, позивач у своїй позовній заяві вказує на обов'язок відповідача сплатити окрім суми основного боргу, також пеню за прострочення виконання такого зобов'язання, інфляційні втрати та 3 % річних. При цьому, позивач керується наступним.

В ст. 611 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 вказаного кодексу).

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Вказане зазначено в ч. 3 ст. 549 даного кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В п. 6.3 договору зазначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати згідно з п.п. 2.2.1, 2.2.2 цього договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми затриманого платежу за кожний день затримки, але не більше 5% відсотків від суми простроченого платежу.

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 93 897 грн. 89 коп. пені, 567 389 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 130 825 грн. 11 коп. 3% річних.

Відповідач проти задоволення даної частини позовних вимог заперечив, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Однак, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що в період з 20.09.2012 р. по 30.04.2015 р. відповідачем здійснювались платежі з оплати товару за договором поставки №Х.099.51-57.ОС від 07.11.2011 р.

Крім того, за висновками попередніх судових інстанцій, листом №323.БХ.41217 від 17.12.2014 р. відповідач визнав заборгованість за вказаним договором та гарантував оплатити її згідно з викладеним в цьому листі графіком.

За таких обставин, господарським судом першої інстанції, з яким надалі погодився апеляційний господарський суд, було відмовлено в застосуванні наслідків пропуску строків позовної давності щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на встановлення факту переривання такого строку.

Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень господарських судів попередніх інстанцій в межах своїх повноважень, закріплених в ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Вищого господарського суду України не може погодитись з наведеним висновком місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на наступне.

Як закріплено в ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ч. 2 ст. 258 цього ж кодексу позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Вказане закріплено в ч. 1 та ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

В свою чергу, ст. 266 Цивільного кодексу України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

При цьому, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Вказана, правова позиція, зокрема, викладена в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 р.

Отже, для правильного вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат господарським судам попередніх інстанцій необхідно було встановити певні фактичні обставини, що дають можливість зробити вірний висновок про перебіг такого строку.

Проте, із змісту оскаржуваних судових актів вбачається, що місцевим та апеляційним господарськими судами:

- не встановлено дату початку перебігу та можливу дату спливу строку позовної давності стосовно вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат;

- не досліджено чи вчинялись відповідачем певні дії спрямовані на визнання або виконання своїх зобов'язань саме із сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат;

- не надано належної правової оцінки таким діям (у разі вчинення останніх) з точки зору їх впливу на перебіг строку позовної давності щодо зазначених вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведені обставини істотними.

Одночасно, відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 вказаного кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, враховуючи, що судами попередніх інстанцій було встановлено не всі обставини, які мають значення для вирішення спору у справі №910/31978/15 в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд касаційної інстанції вважає за необхідне в цій частині скасувати попередні судові рішення та передати вказану справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства "Синапс" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 р. у справі №910/31978/15 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 93 897 грн. 89 коп. пені, 130 825 грн. 11 коп. 3% річних та 567 389 грн. 25 коп. інфляційних втрат.

В цій частині справу №910/31978/15 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 р. у справі №910/31978/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: Л.В. Ковтонюк

В.П. Селіваненко