ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2016 року Справа № 910/28039/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: від позивача: Маргунов Д.В., Уваров С.О., Власюк І.І., дов. від 31.08.2016р. №4641/132від відповідачаГаріна О.А., дов. від 02.02.2016р. №3-131100/1494, Бахмут Л.М., дов. від 02.02.2016р. №3-131100/1493третьої особи-1: третьої особи-2:ОСОБА_9 (особисто), паспорт серії НОМЕР_1 ОСОБА_10, дов. від 04.04.2016р. №01.3.1-12/38-2016розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської О.С.на рішенняГосподарського суду міста Києва від 04.12.2015р.та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.05.2016р.у справі№910/28039/15 Господарського суду м.Києваза позовомВідкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат"до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі тимчасового адміністратора Чернявської О.С. 1. ОСОБА_9, 2. Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" прозобов'язання виконати обов'язки в натурі

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2015р. (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016р. (головуючий суддя Ропій Л.М., судді Калатай Н.Ф., Рябуха В.І.), позов задоволено повністю. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської О.С. (надалі - Банк) перерахувати грошові кошти у розмірі 163483715,03 грн. на такий рахунок Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - Товариство): Одержувач: ВАТ "Полтавський ГЗК", адреса: Полтавська обл., м. Комсомольськ, вул. Будівельників, 16, ЄДРПОУ 00191282, п/рахунок 26007251147800, МФО 351005, банк АТ "УкрСиббанк", адреса банку: м. Харків, пр-т. Московський, буд. 60. Зобовязано Банк перерахувати грошові кошти у розмірі 2495939,43 дол. США на такий рахунок Товариства: Beneficiary Ferrexpo Poltava Msnsng, Address 16 Budivelnykiv Str., Komsomolska Ukraine, Account 26007251147800, Bank UKRSIBBANK, Address Moskovsky Ave 60, Kharkiv, Ukraine, SWIFT KHABUA2K, Intermediary Bank BNP PARIBAS U.S.A/ - NEW YORK BRANCH, Address NEW YORK, USA, SWIFT BNPAUS3N, Cor/account 020061151200128.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані положеннями статей 526, 629, 1066, 1068, 1074 Цивільного кодексу України, статей 173, 193, 341 Господарського кодексу України, статі 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 8.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п.5 ч.6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній з 12.08.2015р.), з урахуванням яких суди дійшли висновку про обов'язок відповідача виконати умови договору на розрахунково-касове обслуговування №211-07 від 02.04.2007р., а саме виконати платіжні доручення позивача від 22.10.2015р. №630 та №46346 на перерахування вищезазначених сум грошових коштів як таких, що надійшли на поточні рахунки позивача 22.09.2015р., тобто після початку процедури виведення Фондом Банку з ринку.

Не погодившись з рішенням першої інстанції і постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції Банк посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів п.1 ч.5 та п.5 ч.6 статті 36, статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній з 12.08.2015р.) та статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема скаржник наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин імперативних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині обмеження прав клієнта неплатоспроможного банку розпоряджатися коштами в іноземній валюті, які надійшли Товариству п'ятьма міжбанківськими переказами на загальну суму 9983757,73 дол. США 17.09.2015р., тобто за день до дня запровадження тимчасової адміністрації у Банку, що підтверджується SWIFT- повідомленнями від 17.09.2015р. та випискою по коррахунку відповідача за період з 17.09.2015р. по 22.09.2015р. При цьому заявник вважає, що відхилення апеляційним судом постанови Правління Національного банку України від 17.12.2015р. №898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" як додаткового доказу свідчить про перегляд справи не в повному обсязі, а задоволення вимог позивача, включених до реєстру акцептованих вимог кредиторів, поза межами ліквідаційної процедури порушить баланс інтересів кредиторів банку.

Від Товариства надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких позивач просить залишити без змін оскаржувані судові рішення з мотивів, у них викладених.

Крім того, 02.09.2016р. від Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" надійшло клопотання про заміну Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" на Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" в якості позивача у даній справі, яке (клопотання) обґрунтовується посиланням на статтю 25 Господарського процесуального кодексу України та доданий витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.07.2016р.

Як роз'яснено в абзацах 2 та 5 п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

В порушення вимог статей 25, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України представником Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" Уваровим С.О. до заявленого клопотання не додано належних доказів процесуального правонаступництва Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" стосовно Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (позивача у справі), оскільки долучена копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.07.2016р. не містить зазначення прізвища та ініціалів особи (юрисконсульта), яка засвідчила відповідну копію.

Колегія суддів залишає зазначене клопотання без задоволення, однак, заінтересована особа не позбавлена права ініціювати вирішення питання процесуального правонаступництва в суді першої інстанції, надавши належні докази.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.04.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" (Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Полтавський ГЗК" (клієнт) було укладено договір №211-07 на розрахунково-касове обслуговування (далі - договір №211-07).

Відповідно до п.п.1.1-1.3 Статуту Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", зареєстрованого у липні 2015р., останнє є правонаступником, у тому числі й товариства з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит".

Згідно п.1.1 договору №211-07 Банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок(и) у національній валюті №26004010211980 в UAH (грн.); і (або) поточний (поточні) рахунок (и) в іноземній валюті (при поданні заяви на кожен вид валюти окремо): №26003010211840 в USD (дол.США); №26005010211978 в EUR (євро); №26006010211643 в RUB (рос.руб.) (надалі - рахунок) та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно із тарифами банку в порядку і на умовах, визначених договором (розрахунково-касове обслуговування валютних рахунків здійснюється згідно із чинним законодавством України про валютне регулювання та нормативними актами НБУ).

Відповідно до п.3.2.1 договору №211-07 клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку, окрім випадків обмеження такого права, встановленого чинним законодавством України.

Згідно з п.п.3.3.1,3.3.3 договору №211-07 Банк зобов'язується відкрити клієнту рахунок на підставі документів, поданих згідно з чинним законодавством, в тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України; здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку у визначений час з 9:00 до 17:00, крім суботи, неділі, святкових і неробочих днів.

У додатках №1 та №2 до договору №211-07 сторонами погоджено розміри тарифів комісійної винагороди по обслуговуванню клієнтів в національній валюті та тарифів на операції з іноземною валютою.

Відповідач листом №1930/2 від 25.06.2013р. повідомив позивачу про зміну з 19.08.2013р. рахунків у зв'язку із реорганізацією філії банку, у тому числі, рахунку 26004010211980 (валюта рахунку 980) на рахунок 26003000078001 (валюта рахунку 980) та рахунок 26003010211840 (валюта рахунку 840) на рахунок 26003000078001 (валюта рахунку 840).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015р. №171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", прийнятим на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015р. №612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила розпочати процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на три місяці з 18 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року (включно).

Позивачем було передано до Банку на виконання платіжне доручення від 22.10.2015р. №46346 про перерахування з рахунку позивача №26003000078001 на вказаний позивачем рахунок 163483715,03 грн. та платіжне доручення в іноземній валюті від 22.10.2015р. №630 про перерахування з рахунку позивача №26003000078001 на вказаний позивачем рахунок 2495939,42 дол. США.

Згадані платіжні доручення прийняті відповідачем 22.10.2015р., однак, 27.10.2015р. повернуті відповідачем без виконання з посиланням на статтю 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про що вчинено банком написи на зворотній стороні платіжних доручень від 22.10.2015р. №№46346;630.

17.12.2015р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову від №898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит".

Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що, на думку Товариства, Банк безпідставно ухиляється від виконання передбачених договором №211-07 зобов'язань щодо перерахування належних клієнту коштів, які надійшли на рахунок позивача вже після початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого і апеляційного суду про те, що згідно витягів з особового рахунку Товариства кошти у розмірі 2495939,42 дол. США та у розмірі 163483715,03 грн. надійшли 22.09.2015р. на поточні рахунки позивача №26003000078001 та №2600300007801 відповідно (а.с.29,30), які були відкриті Банком позивачу за договором на розрахунково-касове обслуговування №211-07 від 02.04.2007р., тобто після дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку, внаслідок чого у відповідача згідно з п.5 ч.6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не було жодних підстав не виконувати платіжні доручення від 22.10.2015р. №46346 та №630. При цьому здійснення Банком міжбанківських операцій починаючи з 17.09.2015р. з грошовими коштами до моменту їх зарахування на поточні рахунки позивача, не свідчить про виникнення у останнього прав та обов'язків стосовно цих коштів, які наступають саме з моменту зарахування коштів на поточний рахунок позивача, оскільки останній не є володільцем інших рахунків, наявних у Банку.

Однак касаційна інстанція вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

На спірні правовідносини, які виникли між сторонами у вересні-жовтні 2015р. у зв'язку з запровадженням тимчасової адміністрації у Банку та невиконанням останнім вимог клієнта по перерахуванню коштів за платіжними дорученнями від 22.10.2015р., поширюється дія статей 1066, 1068, 1074 Цивільного кодексу України та положень п.5 ч.6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону України №629-VIII від 16.07.2015р., чинній з 12.08.2015р.), якими, зокрема, врегульовано відносини виконання банком зобов'язань з перерахування коштів клієнта за договором банківського рахунку в період, що настає з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (після запровадження тимчасової адміністрації в банку).

Відповідно до ч.1 статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Наведене узгоджується з приписами ч.3 статті 1066 Цивільного кодексу України, згідно яких банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому розпочата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, тому даний Закон підлягає переважному застосуванню до спірних правовідносин в співвідношенні з іншими законодавчими актами України, в тому числі й з Цивільним кодексом України, що також випливає з п.8 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній з 12.08.2015р.) під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку

Разом з тим, згідно з п.5 ч.6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній з 12.08.2015р.) обмеження, встановлене п.1 ч.5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку

В основу заперечень заявника касаційної скарги покладено твердження про те, що зі змісту норм п.1 ч.5 та п.5 ч.6 статі 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається встановлення обмеження прав клієнта неплатоспроможного банку розпоряджатися саме тими грошовими коштами, що надійшли на їхні рахунки до дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку, тобто до дня запровадження процедури тимчасової адміністрації в Банку.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що визначальним у застосуванні норми п.5 ч.6 статті 36 Закону № 4452 є встановлення співвідношення між моментом надходження коштів та днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку, при цьому вказано про момент надходження коштів на рахунки фізичних та юридичних осіб, на користь яких належить здійснити операції з виплати переказу коштів, а не про надходження коштів клієнта до банку.

Таким чином достеменне встановлення дати надходження позивачу грошових коштів має істотне значення для правильного вирішення даного спору.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки і не спростували належним чином твердження відповідача про те, що кошти, які позивач вимагав перерахувати за платіжними дорученнями від 22.10.2015р., надійшли Товариству із-за кордону п'ятьма міжбанківськими переказами на загальну суму 9983757,73 дол. США 17.09.2015р., тобто за день до дня запровадження тимчасової адміністрації у Банку, що підтверджується SWIFT-повідомленнями від 17.09.2015р. та випискою по коррахунку відповідача за період з 17.09.2015р. по 22.09.2015р.

Також судами не відхилено належним чином доводи Банку про те, що додатковим підтвердженням надходження коштів позивачу до запровадження тимчасової адміністрації у Банку є той факт, що як станом на початок 18 вересня 2015 року (перший день дії тимчасової адміністрації в Банку), так і станом на 22.09.2015р. залишок коштів на коррахунку відповідача складав 288766,77 доларів США, тобто без урахування значно більшої суми коштів (9983757,73 дол. США), яка надійшла на користь Товариства напередодні 18.09.2015р.

Водночас, зважаючи на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення постанова Правління Національного банку України від 17.12.2015р. № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" ще не була прийнята, а наслідки її прийняття не могли бути досліджені судом першої інстанції, апеляційний суд зазначив про відсутність підстав для розгляду апеляційної скарги з урахуванням згаданої постанови.

Разом з тим апеляційним судом помилково не враховано тих обставин, що після початку процедури ліквідації банку задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, тому наявне примусове зобов'язання Банку здійснити переказ коштів позивача, кредиторські вимоги якого затверджені в реєстрі акцептованих вимог кредиторів, передбачатиме індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора банку за рахунок активів банку, включених до ліквідаційної маси, порушує встановлений цим Законом порядок та черговість задоволення вимог кредиторів до банку, як наслідок, ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором-позивачем, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Судами попередніх інстанцій не враховано, що в спірних правовідносинах норма статті 1074 Цивільного кодексу України цілком узгоджується з імперативними приписами п.1 ч.5 статті 36 та ч.6 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній з 12.08.2015р.), якими регламентовано, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду.

При цьому касаційна інстанція зауважує, що вимога позивача про виконання платіжних доручень, яка виникла з договору банківського рахунку, має майново-грошовий характер, тому є кредиторською вимогою Товариства в розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що також вбачається з правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 22.04.2015р. у справі №910/9234/14, від 25.03.2015 у справі №910/9232/14 тощо.

Викладене помилково залишилось поза увагою судів І та апеляційної інстанцій.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, залишивши поза увагою приписи статей 36 ,49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", достеменно не встановили дати фактичного надходження Товариству спірних сум коштів, які позивач вимагає переказати на рахунок в іншому банку, оскільки від достовірного з'ясування цього моменту залежить обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог.

Наведене унеможливлює для колегії суддів погодитись з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської О.С. задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016р. у справі №910/28039/15 скасувати.

Справу №910/28039/15 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець