ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 922/66/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Іванової Л.Б.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Будсервіс"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2015у справі№922/66/15 господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Будсервіс"доСлужби автомобільних доріг у Луганській областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Південьзахідшляхбуд"про стягнення 6 986 240,36 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Білан Л.М.,

- відповідача повідомлений, але не з'явився,

- третьої особи повідомлений, але не з'явився,

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.07.2015 розгляд справи було відкладено на 05.08.2015 на підставі ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.02.2015 у справі №922/66/15 (суддя Шарко Л.В.) задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Будсервіс" (надалі позивач/ТОВ "Лідер Будсервіс"/скаржник) до Служби автомобільних доріг у Луганській області (надалі відповідач/Служба автодоріг у Луганській області), третя особа у справі - Публічне акціонерне товариство "Південьзахідшляхбуд"; за рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача 6 986 240,36 грн. заборгованості.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 (судді: Пуль О.А., Білоусова Я.О., Лакіза В.В.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Учасники судового процесу належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості на суму 6 986 240,36 грн., яка виникла у позивача за договорами про відступлення права вимоги №4-1 "б"/64 від 31.03.2014 та №4-1 "б"/65 від 31.03.2014, укладеними з третьою особою у справі, і відповідно до яких, до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договорами

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що за вказаними договорами про відступлення права вимоги до позивача перейшли права вимоги до відповідача за договором №156 від 20.11.2012 на виконання підрядних робіт по реконструкції автомобільної дороги державного значення М-04 Знамянка-Луганськ-Ізварине на ділянці км 529+446-км 532+246 та за договором №157 від 20.11.2012 на виконання підрядних робіт по реконструкції автомобільної дороги державного значення М-04 Знамянка-Луганськ-Ізварине на ділянці км 532+246-км 535+046, укладеними між відповідачем та третьою особою у справі. Оскільки на момент укладення договорів про відступлення права вимоги за договорами підряду у відповідача існувала заборгованість перед третьою особою у справі, строк оплати якої настав та яка не була погашеною, новий кредитор (позивач) має право вимоги до відповідача у заявленій до стягнення сумі.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, погодився із такими доводами позивача, при цьому встановив, що позивач є новим кредитором по відношенню до відповідача за договором №156 від 20.11.2012 на суму заборгованості, що становить 3 500 227,354 грн., та за договором №157 від 20.11.2012 на суму заборгованості, що становить 3 486 013,02 грн. Права вимоги за вказаними договорами перейшли до позивача за договором про відступлення права вимоги №4-1 "б"/65 від 31.03.2014 та договором про відступлення права вимоги №4-1 "б"/64. Враховуючи, що на дату укладення договорів про відступлення права вимоги у відповідача існувала перед третьою особою у справі заборгованість у вказаному розмірі, строк якої настав, новий кредитор правомірно вимагає стягнути її у судовому порядку, оскільки відповідна вимога позивача до відповідача про сплату цієї заборгованості не була виконана останнім у семиденний строк з її отримання (ст. 530 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду, не погодився із такими його висновками. Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до пунктів 4.1. договорів №156 та №157, укладених між відповідачем та третьою особою у справі, замовник (відповідач у справі) забезпечує безперервне фінансування робіт при умові своєчасного фінансування з бюджету. Розрахунки за виконані роботи здійснюються по мірі надходження передбачених на ці цілі коштів державного бюджету, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника (третьої особи у справі). Пунктом 4.3. договорів №№156 та 157 визначено, що кінцеві розрахунки за виконані роботи з підрядником (третя особа у справі) здійснюються протягом 14 календарних днів після виконання і приймання всіх передбачених робіт. Разом з тим, як зазначив суд апеляційної інстанції, позивачем не надано доказів наявності коштів у бюджеті для здійснення розрахунків за цими договорами. Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, позивачем не надано доказів пред'явлення відповідачу вимоги про перехід до нього права вимоги за договорами №№156 та 157 за договорами №4-1 "б"/65 та №4-1 "б"/64, оскільки позивачем не надано доказів її отримання відповідачем або реєстрації як вхідної кореспонденції; здійснена на ній позначка про отримання не містить зазначення посади уповноваженої особи, яка отримала вимогу. До того ж, як зазначив суд апеляційної інстанції позивачем не надано доказів відшкодування вартості переданого за договором №4-1 "б"/64 права вимоги на суму, зазначену в п. 2.1. вказаного договору та в п. 2.2. договору №4-1 "б"/65, а тому, боржник (відповідач) має право не виконувати свого обов'язку перед новим кредитором.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Стосовно оскаржуваної у даній справі постанови суду апеляційної інстанції колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (надалі - Європейського суду) та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Так, суд апеляційної інстанції, роблячи висновок на підставі п. 4.1. договорів підряду №№156 та 157, про те, що позивачем не доведено наявності коштів у бюджеті на здійснення розрахунків за вказаними договорами, що, виходячи з зазначеного пункту договорів, давало б підстави, зокрема, їх стягнення у судовому порядку, не врахували викладену Європейським судом з прав людини позицію у рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" щодо впливу наявності /відсутності/ бюджетних коштів на рахунках боржників на порядок виконання ними своїх зобов'язань перед контрагентами (така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446).

Крім того, колегія суддів вважає передчасним та необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, про те, що у зв'язку з недоведенням позивачем факту вручення вимоги відповідачу про сплату заборгованості за договорами №156 та №157, позивач як новий кредитор не може вважатися таким, що до нього перейшло відповідне право вимоги за договорами уступки права вимоги №4-1 "б"/64 та №4-1 "б"/65, з огляду на таке.

Частинами 1, 2 ст. 512 ЦК України унормовано, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, виходячи з наведених норм, які регулюють підстави та порядок переходу до нового кредитора права вимоги до боржника, а також докази прав нового кредитора по відношенню до боржника, взагалі не передбачено обов'язку нового кредитора звертатися до боржника з вимогою щодо, зокрема, сплати на користь нового кредитора наявної перед первісним кредитором заборгованості, а лише встановлений обов'язок повідомити боржника про перехід права вимоги від первісного кредитора до нового, у зв'язку з чим, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність доказів вручення позивачем (новим кредитором) відповідачу (боржнику) вимоги про сплату на його користь заборгованості, зроблений судом без посилання на будь-яку норму матеріального права є, щонайменш, необґрунтованим. Крім того, звернення чи відсутність такого звернення нового кредитора до боржника із вимогою про сплату заборгованості до фактичного звернення до суду із відповідним позовом не може бути підставою для відмови у позові, оскільки це суперечило б позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб".

Згідно з п. 2.2. договорів №4-1 "б"/64 та №4-1 "б"/65 про відступлення права вимоги сторони погодили, що незалежно від виконання боржником його обов'язків перед новим кредитором, новий кредитор зобов'язується протягом 2 (двох) банківських днів з дати підписання сторонами цього договору відшкодувати вартість переданого права вимоги, на суму визначену в п. 2.1. цих договорів, яку новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору на його банківський рахунок, вказаний в реквізитах цих договорів. Первісний та новий кредитор мають право провести розрахунки (припинити грошові зобов'язання, що виникають з умов цього договору) в інший, не передбачений законодавством України спосіб.

Отже, виходячи з наведених умов договорів, є передчасним висновок суду апеляційної інстанції про те, що у боржника не настав обов'язок виконання його зобов'язань перед новим кредитором (позивачем) у зв'язку з ненаданням останнім доказів відшкодування первісному кредитору вартості переданого останнім права вимоги, оскільки сам зміст вказаного пункту договору фактично суперечить такому висновку суду апеляційної інстанції.

Поряд з цим, колегія суддів не може погодитися і з рішенням місцевого господарського суду, оскільки, стягуючи заборгованість у заявленому розмірі та роблячи висновок про те, що розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції, всупереч п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" не вказав, якими документами конкретно підтверджується такий його висновок.

Крім того, відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

В той же час, в матеріалах справи містяться лише незавірені ніким ксерокопії актів виконаних робіт форми К-2 та К-3, які згідно з п.п. 6 договорів підряду №№156 та 157 засвідчують факт здачі і приймання робіт та, відповідно, до положень розділу 4 вказаних договорів, є підставами для здійснення кінцевих розрахунків за цими договорами.

До того ж, суд першої інстанції не дослідив, виходячи із умов договорів про відступлення права вимоги №4-1 "б"/64 та №4-1 "б"/65 та положень цивільного законодавства (п. 3.4. вказаних договорів та ст. 517 ЦК України) фактичний перехід права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора за договорами №156 та №157, а відтак, і права на звернення із відповідним позовом.

Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст.48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Саме на органи Державного казначейства України покладено і функції по виконанню судових рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, або з бюджетних установ (ч.2 ст.9 Закону України "Про виконавче провадження").

В той же час, здійснюючи розгляд даної справи, предметом якої є стягнення заборгованості, грошові кошти на погашення якої, як вказувалося, в будь-якому випадку, виходячи з положень п. 4.1. договорів підряду №156 та №157, буде здійснюватися з державного бюджету, суди попередніх інстанцій безпідставно не залучили Державне казначейство України до розгляду даної справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд не залучив до розгляду справи Державне казначейство України.

Згідно з ч. 3 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судами попередніх інстанцій не дотримано вказаних вимог щодо прийняття судового рішення за результатами дослідження усіх обставин справи, та доказів.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Виходячи з наведеного, виправлення допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права, призвело б до виходу касаційною інстанцією за межі визначених ст. 1117 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення і справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час здійснення якого, врахувати наведене у даній постанові.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Будсервіс" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2015 у справі №922/66/15 скасувати і справу направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

Л.Б. Іванова