ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 911/104/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства "Надра-Сервіс"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід16.06.2015у справі№911/104/15Господарського суду Київської областіза позовомпершого заступника прокурора Київської області в інтересах державидо1. Рокитнянської районної державної адміністрації 2. Приватного підприємства "Надра-Сервіс"провизнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору та повернення землі

за участю

- позивача - прокурора:Онуфрієнко М.В. (посвідчення № 031806 від 30.01.2015)- відповідача-2:1) Карпенко Ю.Л. (довіреність від 14.01.2015) 2) Москаленко О.В. (директор),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави, перший заступник прокурора Київської області (далі - позивач) просив з урахуванням збільшення позовних вимог визнати недійсним розпорядження Рокитнянської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1) від 15.05.2007 №194, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачем-1 та Приватним підприємством "Надра-Сервіс" (далі - відповідач-2) від 18.05.2007 №040734700190, скасувати його державну реєстрацію та повернути на користь держави з незаконного користування земельну ділянку площею 85,1710 га, розташовану на території Бирюкоської сільської ради Рокитнянського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження відповідача-1 від 15.05.2007 №194 є незаконним у зв'язку з тим, що земля в оренду передавалась всупереч вимог законодавства, тому відповідно і договір оренди є таким, що суперечить приписам законодавства і підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.03.2015 (суддя Лилак Т.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Авдеєв П.В., судді Ільєнок Т.В., Яковлєв М.Л.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї відповідач-2 просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що спірні розпорядження та договір оренди земельної ділянки порушують чинне земельне законодавство, і оскільки прокурор в даній справі має статус позивача, а порушення вимог законодавства щодо передачі в оренду відповідачу-1 земельної ділянки виявлено у вересні 2014, строк позовної давності не пропущено.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Як встановлено судами обох інстанцій спірнним розпорядженням відповідача-1 №194 від 15.05.2007 "Про передачу земельної ділянки в оренду ПП "Надра-Сервіс" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", зокрема, затверджено розроблену ТОВ "Земля і ринок" технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право відповідача-2 на оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Бирюківської сільської ради; передано в оренду відповідачу-2 земельну ділянку площею 85,1710 га, з яких: 3,0 га - сіножатей, 5,0 га - пасовищ та 77,1710 га - болота за рахунок земель запасу терміном на 15 (п'ятнадцять) років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

18.05.2007 на підставі вищезазначеного розпорядження між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачем-2, як орендарем, був укладений договір оренди земельної ділянки (далі-Договір), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 85,1710 га, з яких: 3,0 га - сіножатей, 5,0 га - пасовищ та 77,1710 га - болота, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Бирюківської сільської ради Рокитнянського району Київської області.

04.06.2007 Договір зареєстрований у Рокитнянському відділі №21 Київської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" за №040734700190, а земельну ділянку передано в оренду.

Термін дії Договору становить 15 (п'ятнадцять) років (п. 2.1 Договору).

Відповідно до приписів статті 124 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч.1).

Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Закону України "Про землеустрій" у редакції, чинній на час прийняття відповідачем-1 спірного розпорядження, встановлено, що документація із землеустрою підлягає державній експертизі з метою забезпечення її відповідності вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" у тій же редакції, обов'язковій державній експертизі підлягають, зокрема, проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань, а також технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а також звіти з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Отже приймаючи спірне розпорядження відповідач-1 не дотримався положень наведених норм права, у зв'язку з чим це розпорядження є незаконним.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 203 вказаного Кодексу визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відтак, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

Оскільки судами обох інстанцій встановлено, а відповідачем-2 доводами, наведеними у касаційній скарзі, не спростовано тієї обставини, що оспорене розпорядження прийнято з порушенням наведених приписів законодавства, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів про те, що у відповідача-1 не було правових підстав приймати розпорядження про передачу земельної ділянки в оренду відповідачу-2, та передавати її в оренду останньому, а відповідач-2 користується цією земельною ділянкою на підставі договору, який укладений із порушенням вимог чинного законодавства.

Згідно із статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Частиною шостою статті 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

За вказаних обставин суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що відповідач-2 має повернути на користь держави з незаконного користування землю.

Разом з тим, не можна погодитись із висновками судів про те, що спірне розпорядження та договір оренди земельної ділянки мають визнаватись у судовому порядку недійсними з тих підстав, що частина земель, що передавались за ними в оренду, відносяться до земель водного фонду.

Так, приймаючи рішення суди обох інстанцій дійшли до такого висновку без посилання на належні та допустимі докази, а виходили із того, що про належність земель до водного фонду вказують зміст спірного розпорядження та договору.

Однак, як вбачається із вищевикладеного, оспорене розпорядження прийнято з порушенням процедури виділення земельної ділянки без дотримання передбачених законодавством умов.

Та, згідно статті 32 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" у редакції, чинній на час прийняття відповідачем-1 оспореного розпорядження, державна експертиза проводиться шляхом розгляду документації та матеріалів, а за необхідності - шляхом проведення обстежень у натурі (на місцевості) і при її проведенні досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються: питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень; відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства; еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативного впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт.

Таким чином оскільки у наведених розпорядженні та договорі відомості про віднесення частини земель до земель водного фонду не ґрунтуються на встановлених законодавством процедурах, суди дійшли незаконного висновку про задоволення позову з цих підстав.

Однак, за наявності інших, зазначених вище підстав, які є достатніми для задоволення позову, слід погодитись із висновками судів про те, що спірне розпорядження та договір є незаконними.

Посилання відповідача-2 у доповненні до касаційної скарги на те, що про спірні акти прокуратурі було відомо ще у 2008, та що у 2011 році прокуратурою проведено перевірку укладених договорів оренди і не виявлено порушень, та як наслідок судами неправильно визначено перебіг строків позовної давності, не можуть бути підставою для скасування судових рішень виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна доводити ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції, оскільки, з урахуванням приписів статті 1117 зазначеного кодексу, у касаційної інстанції відсутні повноваження збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а положеннями статті 111 ч.2 вказаного кодексу визначено, що не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

За вказаних обставин кожна сторона повинна доводити ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції.

У своїй заяві про застосування позовної давності відповідач-2 посилався на інші обставини, ніж ті, що зазначені ним у доповненні до касаційної скарги, а саме на те, що проведеною перевіркою у 2014 не виявлено порушень, а отже вище вказані посилання відповідача-2 у доповненні до касаційної скарги згідно із положеннями наведених норм права, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки приймаючи їх суди виходили із тих доводів відповідача-2, що були зазначені ним у заяві про застосування позовної давності, і дали їм належну правову оцінку.

При цьому, за загальним правилом, визначеним частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора за його позовами, і у цьому випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли прокурор як позивач міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила.

Оскільки судами встановлено, що порушення норм законодавства при набутті відповідачем-2 права користування земельною ділянкою прокуратурою виявлено у вересні 2014 року в ході проведення перевірки Державної екологічної інспекції в Київській області, відповідно до постанови прокуратури Київської області про проведення перевірки №179 від 26.09.2014, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що строк позовної давності в даній справі не було пропущено.

Крім того, доводи, викладені у касаційній скарзі, стосовно заявленого клопотання про приєднання до справи копії постанови Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27.05.2014 не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій та не дають правових підстав для їх скасування.

За вказаних обставин вимоги особи, що звернулась із касаційною скаргою, є недоведеними у встановленому процесуальним законом порядку, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін, з мотивів, наведених у постанові суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Надра-Сервіс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі Господарського суду Київської області №911/104/15, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський