ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 910/5652/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Іванової Л.Б.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "КМ ДІСТІ" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.06.2015та на рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2015у справі№910/5652/15-г господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "КМ ДІСТІ"доПублічного акціонерного товариства "Енергобанк"прозобов'язання вчинити дії в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "КМ ДІСТІ" Краснокутська Т.О.;

- ПАТ "Енергобанк" Середюк Б.Л.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.04.2015 (суддя Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015 (судді: Алданова С.О., Дикунська С.Я., Коршун Н.М.), відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "КМ ДІСТІ" (далі - позивач/скаржник/ТОВ " КМ ДІСТІ") у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі - відповідач/банк) про зобов'язання виконати платіжне доручення №178 від 25.02.2015.

Позивач, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення № 178 від 25.02.2015 щодо здійснення переказу коштів у розмірі 4722928,71 грн. з поточного рахунку позивача №26000312849201 на поточний рахунок №26004500121944, відповідно до умов договору банківського рахунку № 2600031284920 від 29.08.2014.

Позов обґрунтований порушенням відповідачем договору банківського рахунку № 2600031284920 від 29.08.2014, оскільки банк неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо здійснення переказу коштів відповідно до умов договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, щодо зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення № 178 від 25.02.2015, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до п.1 ч 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, із чим погоджується Вищий господарський суд з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи між відповідачем та позивачем укладено договір банківського рахунку №26000312849201 (надалі - договір), умовами якого передбачено, що банк зобов'язується відкрити клієнту поточний мультивалютний рахунок №26000312849201 та здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України, та умов даного договору, а також надавати клієнту інші послуги, передбачені чинним законодавством України та тарифами банку для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з п. 2.1.1. договору банк має право використовувати кошти клієнта, які зберігаються на його рахунку, відповідно до чинного законодавства України та нормативних актів Національного банку України, гарантуючи право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, крім випадків, передбачених чинним законодавством України та даним договором (п.2.2.2 договору).

Також, пунктом 2.3.4. договору передбачено, що банк зобов'язаний, здійснювати розрахункові операції по рахунку клієнта відповідно до вимог чинного законодавства України та даного договору, на підставі належним чином оформлених платіжних документів клієнта та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено окремими договорами між банком і клієнтом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 25.02.2015 звернувся до відповідача з платіжним дорученням № 178 на переказ коштів у розмірі 4 722 928,71 грн. з поточного рахунку позивача № 26000312849201 на поточний рахунок № 26004500121944, а 26.02.2015 - з вимогою № 26-02/2015 (отримана відповідачем 27.02.2015, що підтверджується відбитком печатки за вхідним № 1236), в якій ТОВ "КМ ДІСТІ" просило виконати зазначене платіжне доручення. Відповідач на зазначену вище вимогу відповіді не надав, грошові кошти не перерахував; у зв'язку з чим, позивач був вимушений звернутися з позовом до суду про зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення № 178 від 25.02.2015 щодо здійснення переказу коштів у розмірі 4 722 928,71 грн. з поточного рахунку позивача № 26000312849201 на поточний рахунок №26004500121944 відповідно до умов договору банківського рахунку № 2600031284920 від 29.08.2014.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, постановою Правління Національного банку України від 12.02.2015 №96 Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних.

В подальшому, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.02.2015 р. № 29 було розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 13.02.2015 по 12.05.2015 включно.

Частиною 2 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено що, неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним щодо інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Частиною 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" закріплено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплат коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Згідно з п. 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Пунктом 7.1.2 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

За приписами частини 1 та 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною першою статті 1068 Цивільного кодексу України, встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Статтею 1073 ЦК України передбачено, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, а відповідач - боржником і оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунку № 2600031284920 від 29.08.2014 - 26.02.2015 у період запровадження у банку тимчасової адміністрації (13.02.2015- 12.05.2015) на підставі рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.02.2015 р. №29, виконання зазначеної операції банком обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції чинній на час виникнення спору (аналогічної правової позиції щодо застосування п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дотримується Верховний Суд України у справах № 3-24гс15 від 25.03.2015, № 3-25гс15 від 01.04.2015, № 3-34гс15 від 01.04.2015, та № 3-63гс15 від 22.04.2015, які згідно зі ст. 111-28 ГПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції).

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом та правомірно відмовлено у задоволенні позову, а відтак, відсутні підстави для скасування оскаржуваних у даній справі судових рішень.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правомірність оскаржуваних у даній справі рішення та постанови, та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ ДІСТІ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2015 у справі №910/5652/15-г залишити без змін.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

Л.Б. Іванова