ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 910/28483/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славінського Валерія Івановичана рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 12.02.2015 Київського апеляційного господарського суду 20.05.2015у справі Господарського суду№ 910/28483/14 міста Києваза позовомДержавного підприємства - Готельного комплексу "Національний" Управління справами Верховної Ради УкраїнидоПублічного акціонерного товариства "Златобанк"прозобов'язання вчинити дії та стягнення коштів у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Бондар О.Т.; - відповідача Борисенко М.О.;

ВСТАНОВИВ:

19.12.2014 Державне підприємство - Готельний комплекс "Національний" Управління справами Верховної Ради України звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" про зобов'язання виконати платіжні доручення на переказ грошових коштів шляхом перерахування коштів отримувачам та стягнення 51 622,12 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 у справі № 910/28483/14 (суддя Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 (колегія суддів у складі: Чорна Л.В. - головуючий суддя, судді Калатай Н.Ф., Смірнова Л.Г.), припинено провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення від 06.01.2015 про перерахування 1 200 000,00 грн. та стягнення з відповідача пені в сумі 4 800,00 грн.; зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Златобанк" переказати кошти за платіжними дорученнями Державного підприємства - Готельного комплексу Управління справами Верховної Ради України № 1498 від 17.11.2014, № 1530 від 17.12.2014, № 1515 від 21.11.2014, № 1516 від 21.11.2014, № 1518 від 28.11.2014, № 1523 від 10.12.2014, № 1524 від 10.12.2014, № 1530 від 17.12.2014, № 1 та № 2 від 06.01.2015; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на користь Державного підприємства - Готельного комплексу "Національний" Управління справами Верховної Ради України пеню у розмірі 46 822, 12грн.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славінського Валерія Івановича звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у справі № 910/28483/14, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором банківського рахунку № 7387-ЮР/5 від 14.01.2014.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські послуги як відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.

Згідно із ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 ГК України).

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно із ст. 341 ГК України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Отже, за усіх обставин позивач є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності в силу ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України є непорушним.

Частиною 1 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Стаття 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до п. 22.7 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Підставою звернення позивача до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем умов договору та порушення наведених правових норм, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами в силу укладення між ними договору банківського рахунку, та встановлюють заборону на обмеження права позивача розпоряджатися своїми грошовими коштами на власний розсуд.

Так, матеріалами справи доведено, що позивачем до відповідача були направлені платіжні доручення № 1498 від 17.11.2014, № 1515 від 21.11.2014, № 1516 від 21.11.2014, № 1518 від 28.11.2014, № 1523 від 10.12.2014, № 1524 від 10.12.2014, № 1530 від 17.12.2014, № 1 та № 2 від 06.01.2015 про перерахування коштів контрагентам позивача з поточного рахунку. Проте ці кошти на поточні рахунки їх одержувачів, а саме контрагентів позивача, не надійшли, оскільки відповідач не виконав вказані розрахункові документи.

При цьому, всупереч вимог п. 22.7 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк не повідомив позивача про причини невиконання платіжних доручень.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача переказати кошти за платіжними дорученнями.

Крім того, згідно із пунктом 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до пунктів 32.1., 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Пунктом 6.2. договору сторони встановили, що за несвоєчасне (пізніше наступного робочого дня після отримання платіжного доручення за умови дотримання клієнтом умов цього договору та чинного законодавства України при оформленні та наданні до банку платіжного документа) списання з вини банку коштів з рахунку клієнта, а також несвоєчасне зарахування суми, яку належить зарахувати на рахунок клієнта, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,1% від відповідної суми за кожний день прострочення, але не більше 10 % від суми переказу.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем строків списання грошових коштів, визначених як законом, так і договором, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 6.2. договору пені.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що оскільки позивач відмовився від позову в частині вимог про зобов'язання відповідача переказати кошти за платіжним дорученням № 5 від 06.01.2015 та в частині стягнення з відповідача пені в сумі 4 800,00 грн., то судами на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України (позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом) правомірно припинено провадження у справі в цій частині.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що він не отримував спірні платіжні доручення на виконання не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції до уваги, оскільки відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання; в свою чергу як вбачається із спірних платіжних доручень, на кожному із них стоїть штамп відповідача із датою їх отримання.

Не приймаються до уваги також посилання скаржника на те, що в матеріалах справи невідомо як з'явилися примірники платіжних доручень №№ 1, 2 від 06.01.2015, оскільки як вбачається з матеріалів справи, дані платіжні доручення додано позивачем до заяви про збільшення позовних вимог (а. с. 97-100).

Всі інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Водночас, як вбачається із резолютивної частини рішення суду першої інстанції, місцевим господарським судом помилково зобов'язано відповідача двічі переказати кошти за платіжним дорученням № 1530 від 17.12.2014 на суму 37 020, 00 грн.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції, діючи в межах повноважень, наданих йому п. 5 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції та виключити з п. 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 одне з платіжних доручень під № 1530 від 17.12.2014, оскільки воно помилково зазначено двічі.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славінського Валерія Івановича задовольнити частково.

Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у справі № 910/28483/14, виклавши п. 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "3. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Златобанк" (01030, м. Київ, Шевченківський район, вул. Б.Хмельницького, буд. 17/52, код ЄДРПОУ 35894495) переказати кошти за платіжними дорученнями Державного підприємства - Готельного комплексу "Національний" Управління справами Верховної Ради України (01021, м. Київ, Печерський район, вул. Липська, буд. 5, код ЄДРПОУ 05907265) № 1498 від 17.11.2014, № 1515 від 21.11.2014, № 1516 від 21.11.2014, № 1518 від 28.11.2014, № 1523 від 10.12.2014, № 1524 від 10.12.2014, № 1530 від 17.12.2014, № 1 та № 2 від 06.01.2015".

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у справі № 910/28483/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА