ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 910/25499/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. (доповідача),

Воліка І.М.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва

від 19.01.2015 року

та постанову Київського апеляційного господарського

суду від 25.05.2015 року

у справі № 910/25499/14

господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю-фірми "Рівнеміськбуд"

до Міністерства оборони України

про стягнення 2 607 252,78 грн.

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - Тодерян В.М.

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю-фірма "Рівнеміськбуд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 552 248,30 грн. основного боргу, 2008475,33 грн. інфляційних витрат та 46 529,15 грн. збитків по утриманню житла в опалювальний період з січня 2013 року по березень 2013 року, посилаючись на порушення останнім взятих на себе зобов'язань за договором від 26.12.2012 року №227/ДКБ-342Д на придбання житла на умовах пайової участі в місті Костопілі, Рівненської області по вул. Степанській, 26 щодо здійснення остаточного розрахунку вартості квартир, з урахуванням збільшення ціни договору після уточнення загальної площі квартир згідно довідки бюро технічної інвентаризації.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.01.2015 року (суддя Отрош І.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року (судді: Жук Г.А., Мальченко А.О., Суховий В.Г.), позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 492 974,05 грн. заборгованості, 1 210 744,30 грн. інфляційних витрат та 34 074,37 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення про відмову в позові.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 26.12.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю - Фірмою "Рівнеміськбуд" (забудовником) та Міністерством оборони України (пайовиком) укладено договір № 227/ДКБ-342Д, предметом якого є придбання пайовиком у забудовника житла на умовах пайової участі, а саме: квартири в кількості 33 шт., загальною площею 1886,26 кв.м., у житловому будинку по вул.Степанській, 26 в місті Костопілі, Рівненської області.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна квартир, що передаються забудовником пайовику, становить 9 859 481,02 грн., в т.ч. ПДВ 1 643 246,84 грн., та складається з розрахунку загальної площі квартир 1 886,26 кв.м. і фіксованої вартості 5 227 грн. за 1 кв.м.

Згідно пп. 3.2., 3.3., 3.4. договору фактична площа квартир, які забудовник передає пайовику, уточнюється після отримання дозволу на введення будинку в експлуатацію відповідно до обмірів, проведених бюро технічної інвентаризації. Ціна договору може бути змінена після уточнення загальної площі квартир згідно довідки, наданої бюро технічної інвентаризації. У випадку виникнення обставин, зазначених у п. 3.3. договору, ціна, визначена п. 3.1 договору, змінюється й оформлюється додатковою угодою.

В пункті 4.2. договору сторони домовились, що фінансування придбання житла на умовах пайової участі здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що відповідає бюджетним призначенням на відповідний рік і, за рахунок коштів спеціального фонду, лише в межах цін бюджетних призначень та при наявності на казначейському рахунку пайовика відповідних коштів в сумі 9859481,02 грн.

Пайовик здійснює перерахування коштів на розрахунковий рахунок забудовника у наступному порядку: попередня оплата за наявності відповідного рішення Міністра оборони України у розмірі до 30 % визначеної в договорі вартості придбаного житла, не більш як на три місяці згідно графіку фінансування, та складає 2 957 844,31 грн., в т.ч. ПДВ - 492 974,05 грн.; подальші розрахунки здійснюються в розмірі до 95 % визначеної в договорі ціни після надання документів, що підтверджують введення об'єкта в експлуатацію (декларація про готовність об'єкта до експлуатації) та підписання акта приймання - передачі житла у сумі 6 408 662,66 грн., в т.ч. ПДВ - 1 068 110,44 грн.; остаточний розрахунок у розмірі 5 % в сумі 492 974,05 грн., в т.ч. ПДВ - 8216234 грн., здійснюється з урахуванням уточненої загальної площі квартир згідно довідки бюро технічної інвентаризації, передачі пайовику належних йому квартир з оформленням права власності на квартири за Державою в особі Міністерства оборони України, за обов'язкової умови, що квартири, які забудовник передає за договором, відповідають умов п. 2.2 договору.

Згідно пп. 5.2., 5.5. договору передача квартир пайовику здійснюється оформленням акта приймання-передачі квартир за наявності документів, що підтверджують введення об'єкта в експлуатацію (нотаріально засвідченої копії сертифіката відповідності або декларації про готовність об'єкта до експлуатації) у термін не пізніше 27.12.2012 року. Реєстрація квартир в органах технічної інвентаризації й обов'язкове оформлення права власності за Державою в особі Міністерства оборони України здійснюється забудовником за власний рахунок у термін 3 (три) місяці після оформлення документів, зазначених в п. 5.2 договору. Продовження терміну виконання зобов'язань щодо передачі квартир можливе у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі затримки фінансування витрат забудовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі з укладенням відповідної додаткової угоди.

Пайовик в п. 4.2 договору зобов'язався здійснювати фінансування пайової участі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок забудовника (п. 6.2 договору); забудовник має право вимагати прийняття квартир і сплати пайовиком ціни, визначеної п. 3.1 договору (п. 6.3 договору).

Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2012 року, у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань в частині розрахунків (п. 10.1. договору).

Згідно Декларації про готовність об'єкта в експлуатацію, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області 18.12.2012 року за № РВ 14312508338, закінчений будівництвом об'єкт - житловий будинок по вул. Степанській, 26 в місті Костопілі Рівненської області визнано таким, що готовий до експлуатації.

27.12.2012 року між сторонами підписано акт прийому - передачі квартир в будинку № 26 по вул. Степанській, 26 в м. Костопілі Рівненської області, згідно якого позивачем передано, а відповідачем прийнято без будь-яких зауважень і заперечень 33 квартири, загальною площею 1 886,26 кв.м. у будинку № 26 по вул.Степанській в м. Костопілі Рівненської області, загальною вартістю 9859481,02 грн., в т.ч. ПДВ - 1 643 246,84 грн.

20.02.2013 року спільною комісією представників сторін складено та підписано акт проведення огляду квартир на предмет відповідності житла нормам ДБН, фактичного стану квартир переліку опоряджувальних робіт, яким зафіксовано відповідність 33 квартир, загальною площею 1 886,26 кв.м. у будинку № 26 по вул. Степанській, в м. Костопілі Рівненської області нормам ДБН, а також встановлено відповідність фактичного стану квартир переліку опоряджувальних робіт.

Листами від № 22/01 від 23.01.2013 року та від 22.03.2013 року №04/03 позивач звертався до відповідача з вимогами виконати свої зобов'язання за договором № 227/ДКБ-342Д від 26.12.2012 року щодо оплати вартості 33 квартир.

У зв'язку з невиконанням Міністерством оборони України своїх зобов'язань за договором № 227/ДКБ-342Д від 26.12.2012 року, товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Рівнеміськбуд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 30 % попередньої оплати в розмірі 2 957 844,31 грн. та 95 % вартості житла у розмірі 6408 662,66 грн. (всього 9 366 506,97 грн.).

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2014 року у справі №910/1258/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Рівнеміськбуд" задоволено; стягнуто з Міністерства оборони України на користь товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Рівнеміськбуд" заборгованість в розмірі 9 366 506,90 грн. При цьому, встановлено, що позивачем збудовано, а відповідачем прийнято без будь-яких зауважень та заперечень 33 квартири, загальною площею 1 886,26 кв.м. у будинку № 26 по вул. Степанській, в м. Костопілі Рівненської області, загальною вартістю 9 859 481,02 грн., в т.ч. ПДВ - 1 643 246,84 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом прийому - передачі квартир, та, враховуючи наявність зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Рівненській області 18.12.2012 року за № РВ 14312508338 Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку сплатити попередню оплату та 95% вартості квартир, що становить 9 366 506,90 грн.

З врахуванням приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України, вищенаведені факти, встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2014 року у справі № 910/1258/14, мають преюдиційне значення та не потребують доказування у даній справі.

Предметом даного спору є заборгованість відповідача перед позивачем щодо здійснення остаточного розрахунку в сумі 492 974,12 грн. по сплаті 5 % вартості квартир на підставі пп. 4.2., 3.2, 3.3. договору, 59 274,18 грн. вартості 11,34 кв.м. площі квартир, переданої Міністерству оборони України, згідно проведеної інвентаризації, 2 008 475,33 грн. інфляційних витрат та 46 529,15 грн. збитків по утриманню житла в опалювальний період з січня 2013 року по березень 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, обгрунтовано вказав на порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати вартості квартир у розмірі 5 % у сумі 492 974,05 грн. та можливість притягнення його до відповідальності за несвоєчасну їх сплату. Даного висновку суди попередніх інстанцій дійшли встановивши порушення відповідачем умов абз. 3 ч. 2 п. 4.2. договору, згідно якого остаточний розрахунок у розмірі 5 % вартості квартир здійснюється за умови передачі Міністерству оборони України квартир та оформлення права власності на них за державою в особі Міністерства оборони України, за умови, що квартири відповідають вимогам п. 2.2 договору. При цьому, судами встановлено факт оформлення позивачем свідоцтв про право власності та відповідних витягів щодо передачі відповідачу спірних квартир з оформленням права власності за Державою в особі Міністерства оборони України.

Як зазначалось вище, пп. 3.3., 3.4 договору передбачено можливість зміни ціни договору після уточнення загальної площі квартир згідно довідки, наданої бюро технічної інвентаризації, шляхом укладення додаткової угоди.

Разом з тим, враховуючи відсутність доказів укладення між сторонами додаткових угод про зміну фіксованої ціни договору № 227/ДКБ-342Д від 26.12.2012 року відповідно до пп. 3.1-3.4, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний господарський суд, визнав обґрунтованими та доведеними вимоги позивача лише в сумі 492 974,05 грн. основного боргу та безпідставність нарахуванням позивачем 59 274,18 грн. вартості квартир у зв'язку із збільшенням їх площі (збільшення загальної площі квартир на 11,34 кв.м. (5 227 грн. за 1 кв.м. * 11,34 кв.м. = 59 274,18 грн.).

Також суди першої й апеляційної інстанцій, погоджуючись з наявністю факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, наслідком чого є нарахування вищевказаних сум, перевірили правильність обчислення позивачем інфляційних витрат, визнавши їх обгрунтованими в сумі 1 180 179,90 грн. за період з січня 2013 року по липень 2014 року, нарахованій за несвоєчасну сплату 9 366 506, 90 грн. вартості квартир, та спростували доводи відповідача щодо необхідності звільнення його від відповідальності в частині їх нарахування, виходячи з наступного.

Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 2 008 475,33 грн., нарахованих на суму боргу 9 366 506,90 грн., стягнуту рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2014 року у справі №910/1258/14 і фактично сплачену 18.07.2014 року, за період з січня 2013 року по липень 2014 року, та на суму боргу 552 248,30 грн. (5 % вартості квартир - остаточний розрахунок) за період з 27.03.2013 року по 31.10.2014 року.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено в рішенні господарського суду міста Києва від 07.04.2014 року у справі № 910/1258/14, після отримання позивачем Декларації про готовність об'єкта в експлуатацію та підписання між сторонами акта приймання - передачі житла від 27.12.2012 року, у Міністерства оборони України згідно п. 4.2. договору виник обов'язок оплати 9 366 506,90 грн., фактично сплачених відповідачем лише 18.07.2014 року.

Зважаючи на те, що відповідач, починаючи з січня 2013 року прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати 9 366 506,90 грн., суди попередніх інстанцій правильно погодились з доводами позивача щодо правомірності нарахування інфляційних втрат за період прострочки по липень 2014 року, спростувавши, при цьому доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування інфляційних витрат на дану суму боргу, оскільки вона сплачена ним на виконання рішення суду від 07.04.2014 року.

Спростовуючи дані заперечення відповідача, господарські суди, дотримуючись однакового застосування приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України з посиланням на практику Верховного Суду України у аналогічних правовідносинах, вірно вказали, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, за весь період невиконання грошового зобов'язання.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правильно обчисленими розрахунки судів попередніх інстанцій про нарахування відповідачу інфляційних витрат на несплачену останнім суму боргу у розмірі 5 % вартості квартир.

Так, в силу п. 4.2. договору після реєстрації права власності на квартири (яка здійснена 26.07.2014 року - 27.07.2014 року) обов"язком відповідача було провести кінцевий розрахунок у розмірі 5% вартості квартир - 492 974,05 грн., а тому, зважаючи на відсутність між сторонами додаткових угод про збільшення ціни договору з врахуванням збільшення площі квартир, суди попередніх інстанцій правильно розрахували розмір інфляційних витрат в сумі 30 564,40 грн. за період з серпня 2014 року по жовтень 2014 року лише на суму боргу 492 974,05 грн., а всього розмір інфляційних витрат склав 1 210 744, 30 грн.

Згідно статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також статтею 617 цього ж Кодексу передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Водночас, приписами статті 217 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську - правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили всі істотні для справи обставини, правильно застосували норми статей 525, 526, 530, 617, 625 Цивільного кодексу України та статті 217 Господарського кодексу України та дійшли до вірного висновку про відсутність обставин, за яких можливе звільнення відповідача від нарахованих позивачем сум основного боргу й інфляційних витрат.

Крім того, місцевим й апеляційним господарськими судами правильно застосовано норми статті 22 ЦК України та відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків, пов"язаних з утриманням останнім житла в опалювальний період з січня по березень 2013 року в сумі 46 529,15 грн., за їх безпідставністю та недоведеністю наявності всіх складових елементів цивільного правопорушення з боку відповідача.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушенного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас, з огляду на недоведення позивачем належними та допустимими доказами наявності прямого причинного зв'язку між невиконанням відповідачем обов'язку з проведення кінцевого розрахунку за договором та додатковими витратами позивача на утримання житла, висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з Міністерства оборони України збитків в розмірі 46 529,29 грн. грунтується на вимогах закону.

Доводи касаційної скарги щодо необгрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат, нарахованих за період з 27.03.2013 року по 31.10.2014 року, в той час як сума боргу за рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2014 року у справі № 910/1258/14 сплачена 18.07.2014 року, не заслуговують на увагу, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК за весь період невиконання грошового зобов'язання.

З аналогічних підстав відхиляються заперечення скаржника щодо нарахування йому інфляційних витрат в сумі 30 564,40 грн., нарахованих за період з серпня 2014 року по жовтень 2014 року, за несплату 5% вартості квартир в сумі 492 974,05 грн.

Інші посилання Міністерства оборони України у касаційній скарзі не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та місцевим та апеляційним господарськими судами перевірені і відхилені з наведенням правового обґрунтування.

Таким чином, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року у справі № 910/25499/14 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик І.М. Волік