ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 910/24951/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Гоголь Т.Г., Ходаківської І.П.перевіривши матеріали касаційної скаргикомунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015у справігосподарського суду м. Києваза позовомкомунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"докомунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс" провизнання договору частково недійсним в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Башинський О.Д. - дов. №1-09 від 06.01.2015;від відповідача:Єщенко І.О. - дов. №01-КП від 05.05.2015;

ПОСТАНОВИВ:

Рішенням від 17.02.2015 господарського суду м. Києва (суддя Мандриченко О.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою від 27.05.2015 Київського апеляційного господарського суду (судді: Чорна Л.В. - головуючий, Пашкіна С.А., Смірнова Л.Г.) рішення від 17.02.2015 господарського суду м. Києва залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що доводи позивача про те, що сторони не досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору, зокрема: предмету та вартості послуг (відшкодування витрат), які надаються відповідачем позивачу, спростовуються змістом договору, зокрема в редакції протоколу розбіжностей, та не є підставою для визнання пункту договору недійсним.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, КП виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) "Київкомунсервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що господарськими судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 6, 627, 630 Цивільного кодексу України; ст.ст. 19, 21, 25, 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; ст. 33 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що при укладенні договору № 31-5 сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов, а саме в частині порядку і підстав збору та обліку платежів, що передбачені п. 2.4. договору, а вартість компенсації за збір та облік платежів в розмірі 4% є додатковим видом оплати послуг, що суперечить положенням ч.2 ст.26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правилам надання послуг з вивезення побутових відходів. Також скаржник вказує на те, що сторони при підписанні протоколу розбіжностей до договору, діяли з перевищенням своїх повноважень.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзив на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надав.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 29.06.2010 КП по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс" (замовник) та КП виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) "Київкомунсервіс" (виконавець) уклали договір №31-5 про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних, за умовами якого виконавець надає замовнику послуги зі збирання з місць розташування контейнерів, вивезенню та утилізації або захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних, які накопичуються в зоні обслуговування замовника з дотриманням нормативно-правових актів у сфері послуг з вивезення побутових відходів на умовах даного договору; замовник створює умови, які забезпечують виконання послуг зі збирання і вивезення побутових відходів виконавцем.

Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що порядок розрахунків за отримані послуги зі збирання та вивезення побутових відходів між сторонами договору в частині розщеплення сплати населення за утримання будинків і споруд та прибудинкової території визначається окремою тристоронньою угодою між сторонами та КП ГІОЦ. Остаточні розрахунки здійснюються відповідно до актів виконаних робіт, підписаних сторонами цього договору.

Відповідно протоколу розбіжностей від 29.06.2010 до договору №31-5 від 29.06.2010, п.2.4. договору сторони погодили в наступній редакції: "при цьому 4% з суми, що надійшла на рахунок виконавця за вивезення побутових відходів на умовах даного договору, залишається у замовника на компенсацію витрат, пов'язаних зі збором та обліком платежів, про що складається відповідний акт наданих послуг та проводяться розрахунки згідно чинного законодавства".

Предметом даного спору є визнання недійсним п.2.4 договору №31-5 від 29.06.2010, у редакції протоколу розбіжностей до даного договору.

28.07.2010 КП по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс" (замовник), КП "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (виконавець) та КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київкомунсервіс" (управляюча компанія) уклали договір №45-5 про надання послуг, за умовами якого замовник та управляюча компанія доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання кожного банківського дня проводити розщеплення платежів, які надійшли на розподільчий рахунок від населення за житлово-комунальні послуги та перераховувати кошти за послуги з вивезення та знешкодження твердих побутових відходів, відповідно до діючих тарифів, згідно з дислокацією, погодженою управляючою компанією, в порядку та розмірах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відносяться: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

За ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно ч.ч.1, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (частково) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що виробником є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

За ч. 4 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог цієї статті.

Відповідно п. 3 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1070 від 10.12.2008 власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Договір про надання послуг укладається відповідно до типового договору, наведеного у додатку 1.

Статтею 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем. Крім істотних договір може містити інші умови за згодою сторін.

Господарські суди дійшли висновку, що вказані норми регулюють відносини саме між виконавцем/виробником та споживачем житлово-комунальних послуг, тоді як договір, який є предметом розгляду, регулює відносини між виробником (позивачем) та виконавцем (відповідачем) послуг, а не споживачем, оскільки в оспорюваному пункті 2.4 договору №31-5 сторони погодили саме порядок надання відповідачем послуг зі збору та обліку платежів від безпосередніх споживачів комунальних послуг та їх оплати (відшкодування витрат), а не сам тариф за оплату послуг, які надаються позивачем відповідачу щодо вивезення побутових відходів. Протилежного позивачем, в порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не наведено та не доведено.

Посилання позивача на ч. 2 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до якої договір не може містити умов, що вводять додаткові види оплати послуг, не передбачені типовими договорами на надання житлово-комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України, господарськими судами до уваги не прийняті, оскільки зазначені зміни внесені до ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вже після підписання договору та протоколу розбіжностей.

Відповідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Посилання позивача на перевищення ним своїх повноважень при підписанні протоколу розбіжностей, оскільки відповідно п. 5.2.1 Статуту КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київкомунсервіс" підприємство має право укладати правочини на суму, що перебільшують 100000,00 грн. за погодженням з Головним управлінням комунальної власності м. Києва, а з урахуванням річної вартості послуг, 4,0% компенсації витрат, пов'язаних зі збором та обліком платежів, за строк дії договору значно перевищувала 100000,00грн., тому господарськими судами не прийняті до уваги та встановлено, що договір №31-5 від 29.06.2010 погоджено Головним управлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), що відповідає п. 5.2.1. Статуту КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київкомунсервіс". При врегулюванні розбіжностей при укладанні господарського договору складається протокол розбіжностей, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Також господарські суди дійшли висновку, що доводи позивача про те, що сторони не досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору, а саме: предмету та вартості послуг (відшкодування витрат), які надаються відповідачем позивачу, спростовуються змістом договору, зокрема в редакції протоколу розбіжностей, та не можуть бути підставою для визнання пункту договору недійсним.

Враховуючи викладене, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання п. 2.4. договору № 31-5 про надання послуг по збиранню, вивезенню та захороненню побутових відходів, крім токсичних та особливо небезпечних, в редакції протоколу розбіжностей, недійсним.

Щодо доводів позивача в касаційній скарзі про те, що господарськими судами не було дотримано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то такі доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки судами досліджувалось та прийнято обґрунтовані і мотивовані рішення, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно ч.1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тому доводи скаржника про не дослідження апеляційним господарським судом його статуту, який він долучив лише до апеляційної скарги, до уваги колегії суддів не приймаються, оскільки він не навів доказів неможливості надання статуту підприємства суду першої інстанції при розгляді справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують та вже були предметом дослідження та перевірки господарськими судами, а тому підстав для скасування судових рішень не вбачається.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

Керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111, ст.11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 27.05.2015 Київського апеляційного господарського суду зі справи №910/24951/14 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Г. Гоголь

І.П. Ходаківська