ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 910/1754/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського судувід02.06.2015у справі№910/1754/15-гГосподарського суду міста Києваза позовомзаступника прокурора міста КиєвадоКиївської міської радитреті особи:1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Олфа" 2. Відкрите акціонерне товариство "Київхімволокно"провизнання незаконним та скасування рішення

за участю

- позивача-прокурора:Онуфрієнко М.В. (посвідчення №031806 від 30.01.2015)- відповідача:Тхорик С.М. (довіреність від 05.06.2015)- третьої особи-1:Глухенький В.О. (довіреність від 10.02.2015),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави, заступник прокурора міста Києва (далі - позивач) просив визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради (далі - відповідач) від 10.12.2014 №612/612 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Олфа" земельної ділянки для реконструкції нежитлового приміщення з надбудовою та прибудовою під торгово-офісний комплекс зі складськими приміщеннями на вул. Магнітогорській,1 у Деснянському районі м. Києва".

Позов мотивовано тим, що законодавством передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах земельні ділянки або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, а Товариству з обмеженою відповідальністю "Олфа" (далі - третя особа-1) спірним рішенням надано в оренду земельну ділянку без проведення земельних торгів площею в два рази більше, ніж площа належного йому нерухомого майна; земельна ділянка не була належним чином вилучена у попереднього землекористувача на праві постійного користування - Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно" (далі - третя особа-2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2015 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Авдеєв П.В., Куксов В.В.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі прокурор - позивач просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у задоволенні позову мотивував тим, що правові підстави для визнання незаконним та скасування рішення відповідача відсутні, оскільки земельна ділянка передається третій особі-1 для реконструкції нерухомого майна, яке належить їй на праві власності, а отже не підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Також відмова у позові мотивована тим, що право постійного користування третьої особи-2 частиною земельної ділянки, що передається в оренду третій особі-1, припинилось згідно пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, отже права такої особи, а відповідно і вимоги чинного законодавства, не порушуються. Крім того, відмову у позові мотивовано тим, що згідно із статтею 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації третьої особи-1 для прийняття спірного рішення відповідачем, не вимагалось. Відмову у позові мотивовано ще й тим, що якщо порушення мало місце з боку публічного органу, а не особи, то згідно із практикою Європейського суду з прав людини таке порушення не може бути підставою для позбавлення права особи на майно, яка набула право на нього.

Однак із наведеними висновками судів погодитись не можна виходячи із наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 34 ч. 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; д) організація землеустрою.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Як встановлено судами обох інстанцій, рішенням відповідача від 10.12.2014 № 612/612 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано третій особі-1, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,1347 (кадастровий номер 8000000000:62:068:0111) та для реконструкції нежитлового приміщення з надбудовою та прибудовою під торгово-офісний комплекс зі складськими приміщеннями на вул. Магнітогорській, 1 у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з переходом права власності на майно (договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16.11.2005 року № 2055).

Однак, не погоджуючись з зазначеним рішенням заступник прокурора міста Києва звернувся у суд з даним позовом.

При цьому судами встановлено, що частина земельної ділянки, що передається спірним рішенням третій особі-1, належала третій особі-2 на праві постійного користування.

Так, приймаючи рішення місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки земельна ділянка передається третій особі-1 для реконструкції нерухомого майна, яке належить їй на праві власності, а отже не підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Приймаючи рішення суди обох інстанцій не спростували доводи прокурора про те, що, площа земельної ділянки, яка надається третій особі-1 в оренду, більш ніж у два рази перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване, і у зв'язку з набуттям цією особою права власності на нежитлове приміщення, розташоване на земельній ділянці площею 0,1347 га, підприємство відповідно до вимог статей 120, 124, ч. ч. 1, та ч.2 статті 134 Земельного кодексу України, як зазначав прокурор суду першої інстанції, може реалізувати своє право на землю не на конкурентних засадах лише на ту частину земельної ділянки, яка знаходилась у попереднього власника майна - третьої особи-2, та необхідна для його обслуговування третьою особою-1, і лише після її вилучення у попереднього користувача.

Разом з тим інша частина земельної ділянки спірним рішення надана третій особі-1 за рахунок інших земель, що не знаходяться у постійному користуванні третьої особи-2.

Відповідно до положень частини другої статті 134 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на момент прийняття відповідачем спірного рішення, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Отже не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки комунальної власності або права на них, якщо на таких земельних ділянках розташовано об'єкти нерухомого майна що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Між тим судом першої інстанції встановлено, що згідно земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку за формою № 6-зем (міститься у кадастровій справі щодо передачі спірної земельної ділянки) частина земельної ділянки по вул. Магнітогорській, 1 у Деснянському районі м. Києва площею 0,0246 га до її передачі третій особі-1 перебувала у користуванні третьої особи-2 і звернувшись листом остання просила припинити їй право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1324 га за вказаною адресою з наступною передачею третій особі-1. Також судами встановлено, що оспореним у судовому порядку рішенням третій особі-1 у короткострокову оренду на 5 років передано земельну ділянку площею 0,1347, тобто площею, більшою ніж та, що перебувала у постійному користуванні у третьої особи-2.

Таким чином оскільки, як вбачається із встановлених судами обставин справи, спірним рішенням передається в оренду земельна ділянка не тільки під об'єктами нерухомого майна, що перебувала у постійному користуванні у третьої особи-2, а й за рахунок інших земель, вказані висновки судів у цій частині є незаконними та не ґрунтуються на вказаних приписах частини другої статті 134 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на момент прийняття відповідачем спірного рішення.

Крім того, незаконними є висновки судів про те, що частина земельної ділянки, що передається в оренду, може передаватись за спірним рішенням без її вилучення у третьої особи-2.

Так, як зазначав суд першої інстанції із посиланням на пункт шостий Перехідних положень Земельного кодексу України, з чим погодився апеляційний суд, особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них, третя особа-2 втратила право постійного користування землею у зв'язку із не переоформленням своїх прав згідно із вимогами вказаної норми права.

Однак такі висновки судів є незаконними оскільки пункт шостий Перехідних положень Земельного кодексу України, яким передбачено обов'язок осіб здійснити переоформлення своїх прав на земельну ділянку відповідно до Земельного кодексу України як підстави набуття та підтвердження прав на землю, визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року з дня його ухвалення. За таких обставин не може бути наслідком не переоформлення права - втрата права на землю.

Крім того, безпідставними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що оскільки третя особа-2 за приписами статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєструвала, то втратила право на землю.

Так, згідно частини десятої цієї статті державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Таким чином наведена норма стосується осіб, які набувають право на землю та повинні зареєструвати речове право на неї.

Водночас третя особа-2 не є набувачем землі, остання у неї знаходиться у постійному користуванні, та як вбачається із встановлених судам обставин справи, із постійного користування не вибувала.

Не можна погодитись також із висновками місцевого господарського суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що якщо порушення мало місце з боку публічного органу, а не особи, то згідно із практикою Європейського суду з прав людини таке порушення не може бути підставою для позбавлення права особи на майно, яка набула право на нього.

Так, судом першої інстанції не було встановлено порушень з боку відповідача у зв'язку з чим і було відмовлено у позові.

Таким чином у суду першої інстанції не було правових підстав зазначати у своєму рішенні ні про які такі порушення.

Крім того, слід зазначити, що статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Отже відповідач у спірних правовідносинах виступає не як публічний орган, а як особа, уповноважена від імені власника здійснювати його права.

Згідно з приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до вимог статті 1119 ч.1 п.3 цього кодексу касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення і передати справу на новий розгляд лише тоді, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки із наведеного вбачається, що спірне рішення, прийняте відповідачем, є незаконним, та не вбачається, що суди припустились таких порушень норм процесуального права, які з урахуванням повноважень встановлених процесуальним законом для судових інстанцій, унеможливили б встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а у справі не вимагається збирати нові або досліджувати зібрані докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про можливість за наслідками скасування судових рішень прийняти нове рішення про задоволення позову.

Судові витрати відповідно до вимог статей 11111, 49 Господарського процесуального кодексу України, належить покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.2, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2015 у справі №910/1754/15-г скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов заступника прокурора міста Києва задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 10.12.2014 №612/612 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Олфа" земельної ділянки для реконструкції нежитлового приміщення з надбудовою та прибудовою під торгово-офісний комплекс зі складськими приміщеннями на вул. Магнітогорській,1 у Деснянському районі м. Києва".

Стягнути з Київської міської ради в дохід спеціального фонду Державного бюджету України (рахунок №31211254700007, банк - ГУ ДКСУ у м. Києві, одержувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код банку - 820019, код за ЄДРПОУ - 38004897) судовий збір за розгляд позову, апеляційної та касаційної скарги в розмірі 2 679,60 (дві тисячі шістсот сімдесят дев'ять) грн. 60 коп.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський