ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 904/716/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід20.05.2015у справі№904/716/14Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомДніпродзержинської міської ради Дніпропетровської областідоТовариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл"простягнення збитків

за участю

- відповідача:Іващук П.Б. (довіреність від 31.12.2014),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Дніпродзержинська міська рада Дніпропетровської області (далі - позивач) просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" (далі - відповідач) на користь позивача 128 433,63 грн. збитків, завданих фактичним використанням земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням позивача відповідачу була надана в оренду земельна ділянка та зобов'язано відповідача оформити протягом тридцяти днів договір оренди землі, чого відповідач не зробив, у зв'язку з чим позивачу були завдані збитки, розраховані на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам та землекористувачам" за тимчасове невикористання земельної ділянки в розмірі орендної плати, яку повинен був платити відповідач при укладенні договору оренду, за період з 01.09.2011 по 01.01.2013.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2014 (суддя Первушин Ю.Ю.) в задоволенні позову відмовлено.

Оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чоха Л.В., судді Антонік С.Г., Чимбар Л.О.) це рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що апеляційний суд повно встановив обставини справи та правильно застосував норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно №2893308 від 25.04.2013 за відповідачем зареєстровано право власності на майновий комплекс "Кінотеатр "Комсомолець" за адресою: проспект Комсомольський, 13, м. Дніпродзержинськ, що виникло у останнього на підставі договору купівлі-продажу ВКТ №387792, ВКТ №387793 та зареєстровано в реєстрі 10.10.2008 за №2654 (дата внесення запису про реєстрацію права власності).

Рішенням позивача від 29.07.2011 №156-10/УІ "Про набуття юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення, які надаються у користування по матеріалах інвентаризації", відповідачу - ТОВ "Азоврітейл" надано право користування земельною ділянкою за вазаною адресою місцезнаходження придбаного нерухомого майна, площею 0,5881 га для фактичного розміщення майнового комплексу "Кінотеатр "Комсомолець". На виконання цього рішення міської ради відділом земельних відносин був підготовлений проект договору оренди, який був складений згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.04 №220 "Про затвердження Типового договору оренди землі". Відповідно до пункту 3.2 зазначеного рішення міська рада зобов'язала землекористувача укласти протягом тридцяти днів після прийняття цього рішення в управлінні земельних відносин міської ради у встановленому порядку договір оренди земельної ділянки.

Судами обох інстанцій встановлено, що договір оренди землі укладений не був.

За результатами проведеної 24.04.2013 Управлінням земельних відносин Дніпродзержинської міської ради перевірки щодо дотримання вимог земельного законодавства під час використання відповідачем земельної ділянки, розташованої за адресою: проспект Комсомольський, 13, м. Дніпродзержинськ, та виявленого порушення, у відповідності до вимог Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284, комісією складено протокол (акт) визначення розміру збитків від 17.06.2013, який затверджено рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради №173 від 25.06.2013. Згідно зазначеного акту, комісія дійшла висновку, що територіальній громаді міста відповідачем завдано збитки у вигляді неодержаної орендної плати за землю в період з 01.09.2011 по 01.01.2013 у сумі 128 433,63 грн.

Суд першої інстанції своє рішення про відмову у позові мотивував тим, що: згідно із довідкою Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" спірна земельна ділянка площею 0,5881 га не зареєстрована; позивач мав створити відповідачу умови та сприяти у формуванні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, у розробленні проекту землеустрою та іншої документації; позивачем не надано суду доказів здійснення ним відповідних заходів щодо укладення договору оренди, при цьому відповідачем вчинювались дії щодо узаконення користування земельною ділянкою; у діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, у зв'язку з чим з нього не може бути стягнено збитки.

Апеляційний господарський суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов виходив з того, що: висновок управління головного архітектора, на втрату сили якого посилався відповідач, у технічній документації щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, не був обов'язковим; саме на землекористувача покладений обов'язок звернення до уповноваженого органу - територіального органу Держземагенства із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки, після чого земельній ділянці присвоюється кадастровий номер; отже, відповідач хоча і вчиняв окремі дії щодо узаконення користування земельною ділянкою, однак ухиляється від реєстрації земельної ділянки та укладення договору оренди.

Підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України, за змістом статті 152 якого держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до приписів статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним (ч.1).

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Отже підставою для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, включаючи і неодержані доходи, є використання земельних ділянок з порушенням земельного законодавства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за період з 01.09.2011 по 01.01.2013 територіальній громаді міста відповідачем завдано збитки у вигляді неодержаної орендної плати за землю у сумі 128 433,63 грн.

Відповідачем ці обставини не спростовуються.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що у зв'язку із змінами у законодавстві, які мали місце після прийняття рішення позивачем, за яким йому надано в оренду земельну ділянку, та яким його зобов'язано укласти протягом тридцяти днів після прийняття цього рішення в управлінні земельних відносин міської ради у встановленому порядку договір оренди земельної ділянки, він не мав можливості укласти такий договір.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що 29.07.2011 позивачем прийнято рішення № 156-10/VI про надання в оренду земельної ділянки відповідачу, на виконання вказаного рішення відділом земельних відносин був підготовлений проект договору оренди, який був складений відповідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", однак, жодних дій до укладення договору відповідач не здійснив.

Із доводів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається, що у відповідача були об'єктивні перешкоди для укладення підготовленого договору оренду землі, та не вбачається, що він звертався до зазначеного у рішенні позивача від 29.07.2011 № 156-10/VI органу з приводу укладення цього договору, як і не вбачається, що за наслідками звернення не міг укласти договір із незалежних від його волі причин.

Таким чином формальне посилання у касаційній скарзі на зміни у законодавстві не дають правових підстав вважати, що відповідач не мав об'єктивної можливості укласти такий договір.

Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна доводити ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції, оскільки, з урахуванням приписів статті 1117 зазначеного кодексу, у касаційної інстанції відсутні повноваження збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а положеннями статті 111 ч.2 вказаного кодексу визначено, що не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

За вказаних обставин доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а посилання у ній на необхідність додатково дослідити копію наявного у справі листа Департаменту комунальної власності та земельних відносин Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області від 17.03.2014, є незаконним, оскільки у касаційної інстанції відсутні повноваження додатково перевіряти докази, досліджені судами.

За вказаних обставин порушень апеляційним судом норм права не встановлено, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків цього суду не спростовують, тому підстав для скасування оскарженої постанови, немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/716/14, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський