ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 926/847/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Прокопанич Г.К.

розглянув касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці, м. Чернівці (далі - Відділ),

на рішення господарського суду Чернівецької області від 06.08.2015 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2015

зі справи № 926/847/15

за позовом Відділу

до: виконавчого комітету Чернівецької міської ради, м. Чернівці (далі - Виконком);

державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", м. Львів (далі - Залізниця),

про скасування рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право власності.

Судове засідання проведено за участю представників:

Відділу - не з'яв.,

Виконкому - не з'яв.,

Залізниці - Пастуха В.І.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про: визнання незаконним та скасування пункту 2.2.9 рішення Виконкому від 20.12.2005 № 1001/22 про оформлення права державної власності за Залізницею на приміщення трансформаторної підстанції 1-1 площею 7,20 кв.м у будівлі літ. "Ф" на вул. Чкалова, 17 у м. Чернівці; скасування свідоцтва на право власності на приміщення трансформаторної підстанції 1-1 площею 7,20 кв.м за зазначеною адресою, зареєстроване за державою у господарському віданні Залізниці.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 06.08.2015 (суддя Гончарук О.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 (колегія суддів у складі: Юрченко Я.О. - головуючий, Зварич О.В., Кордюк Г.Т.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділ просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, судові витрати зі справи покласти на відповідачів. Скаргу з посиланням на приписи Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) мотивовано незаконністю та необґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

У відзиві на касаційну скаргу Залізниця заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість і безпідставність, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Виконкому відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги. Відділом подано клопотання про розгляд справи без участі його представника.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Рішенням Виконкому від 20.12.2005 № 1001/22 "Про присвоєння поштових адрес, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, внесення змін до раніше прийнятого рішення виконкому міської ради…" (далі - Рішення № 1001/22), а саме підпунктом 2.2.9 цього рішення, оформлено право державної власності на нежитлові будівлі, що перебувають у господарському віданні Залізниці, в тому числі на приміщення трансформаторної підстанції (далі - ТП) 1-1 площею 7,20 кв.м у будівлі літ. "Ф" по вул. Чкалова, 17 у м. Чернівці.

Приміщення ТП знаходиться на земельній ділянці, що згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою перебуває у користуванні Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району на території м. Чернівці, а власне майно згідно з індивідуальною карткою обліку перебуває на обліку у Відділу, тобто є військовим майном.

У прийнятті Рішення № 1001/22 не взято до уваги відсутність згоди Міністерства оборони України на відчуження спірного військового майна, чим порушено права позивача.

Водночас Залізниця звернулася до суду із заявою про застосування позовної давності.

З позовом у цій справі Відділ звернувся 26.05.2015. Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, за яким позовні вимоги про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, віднесено до вимог на які позовна давність не поширюється. Пунктом 3 частини п'ятої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" названого Закону передбачалося, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Згаданий Закон набрав чинності 15.01.2012, а починаючи з 16.01.2015 закінчився встановлений у ньому трирічний строк на звернення до суду особи за захистом порушеного права з відповідним позовом.

Відтак наявні підстави для застосування позовної давності у розгляді даної справи.

Відділом не зазначено жодних обставин, які свідчили б про те, що про порушення свого права він не міг дізнатися до квітня 2015 року (тобто до звернення з позовом зі справи). Ним не подано доказів поважності причин пропуску позовної давності.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Рішення № 1001/22 та свідоцтва про право власності на спірне майно (ТП).

Попередні судові інстанції, з'ясувавши обґрунтованість вимог позивача, дійшли висновку про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

Однак даний висновок є передчасним, оскільки не ґрунтується на повному з'ясуванні обставин справи.

Відповідно до приписів ЦК України:

- позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256);

- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261);

- сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267).

Згідно з частиною першою статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Однак судом апеляційної інстанції у повторному розгляді даної справи не перевірено доводів (і доказів) позивача, наведених в апеляційній скарзі, стосовно того, що він дізнався про порушення свого права у квітні 2015 року (після отримання з архівного відділу Чернівецької міської ради копії оскаржуваного рішення). Відповідно суд не встановив і пов'язаних з цим обставин та не підтвердив і не спростував такі доводи.

Не встановивши, таким чином, обставин, що входять до предмета доказування в даній справі, суд припустився неправильного застосування вимог

частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Тому у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування судом норм матеріального права, в тому числі ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною першою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак оскаржувана постанова апеляційної інстанції відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У такому розгляді суду слід врахувати викладене, встановити та перевірити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм і доводам сторін належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Залізницею також подано клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача-2, а саме публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ Укрзалізниця. З огляду на те, що дана справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а також з урахуванням наведеного припису частини другої статті 1117 ГПК України дане клопотання теж підлягає розгляду апеляційним господарським судом.

Водночас Вищим господарським судом України не приймається посилання скаржника на приписи статті 391 ЦК України, в яких ідеться про подання негаторного позову (про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном). Адже ніякого негаторного позову в даній справі не заявлялося: позовні вимоги, як вже зазначалось, стосувалися визнання недійсними рішення Виконкому та свідоцтва про право власності. Господарський же суд не вправі на власний розсуд змінювати предмет та/або підстави позову. Таке право належить виключно позивачеві (частина четверта статті 22 ГПК України); вихід суду за межі позовних вимог також можливий лише за клопотанням заінтересованої сторони (пункт 2 статті 83 названого Кодексу).

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 зі справи № 926/847/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя Г. Прокопанич