ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2016 року Справа № 924/119/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Самусенко С.С.,
Татькова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарник"
на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2016 року
у справі № 924/119/16
господарського суду Хмельницької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарник"
до Бенк оф Сайпрес Паблік Кампані Лімітед (Bank of Cyprus Company Limited
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на
стороні відповідача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича
про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню
за участю представників
позивача - Козир А.О.
відповідача - Кузьменко О.С.
третьої особи - не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2016 року (суддя Субботіна Л.О.) у справі № 924/119/16 задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Господарник" про вжиття заходів до забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. № 4915 від 29 грудня 2015 року, яке здійснюється в рамках виконавчого провадження відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, боржником яким є товариство з обмеженою відповідальністю "Господарник", стягувачем - Бенк оф Сайпрес Паблік Кампані Лімітед.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2016 року (судді Маціщук А.В., Гулова А.Г., Петухов М.Г.) ухвалу господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2016 року у справі № 924/119/16 скасовано, прийнято нове рішення. У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Господарник" про забезпечення позову від 15 березня 2016 року у справі № 924/119/16 відмовлено.
Не погодившись з зазначеною постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарник" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2016 року скасувати та залишити в силі ухвалу господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2016 року
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарник" звернулося до суду з позовом до відповідача Бенк оф Сайпрес Паблік Кампані Лімітед про визнання виконавчого напису нотаріуса № 4915 від 29 грудня 2015 року таким, що не підлягає виконанню. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 01 лютого 2016 року отримав з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постанову старшого державного виконавця Бурли В.Е. про відкриття виконавчого провадження № 49878320 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича № 4915 від 29 грудня 2015 року про звернення стягнення на нежилий будинок, загальною площею 3210,4 кв.м., що розташований за адресою: Хмельницька обл., м. Кам'янець-Подільський, вул. Гагаріна, 42/1, та належить на праві власності позивачу. Позивач вважає, що відповідачу не належать права іпотекодержателя за договором іпотеки від 04 вересня 2008 року, а тому він не мав права звертатися до приватного нотаріуса за оформленням виконавчого напису для звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог за кредитним договором.
Також позивач зазначає, що заборгованість не є безспірною. Із усіх вищевказаних підстав позивач вважає виконавчий напис безпідставним, у зв'язку з чим просив суд визнати виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
15 березня 2016 року в судовому засіданні представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів до забезпечення позову шляхом винесення ухвали про зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 4915 від 29 грудня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, яке здійснюється в рамках виконавчого провадження № 49878320 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що підтверджується протоколом судового засідання від 15 березня 2016 року.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, позивач зазначив про те, що необхідність вжиття заходів до забезпечення позову пов'язана із тим, що в іншому випадку під час продовження виконавчого провадження № 49878320 та реалізації в його межах виконавчого напису № 4915 від 29 грудня 2015 року позивач може безповоротно втратити право власності на належний йому нежитловий будинок, загальною площею 3210,4 кв. м., розташований за адресою: Хмельницька обл., м.Кам'янець-Подільський, вул.Гагаріна, 42/1, а відповідач безпідставно отримає кошти від реалізації цього об'єкту в рамках виконавчого провадження. Отже, на думку заявника, за умови невжиттю заходів забезпечення позову існує висока ймовірність, що Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснить реалізацію належного позивачу нерухомого майна, що в кінцевому результаті утруднить або унеможливить виконання рішення у справі.
Реальність виникнення такої ситуації підтверджується постановою державного виконавця від 05 лютого 2016 року про арешт вищезазначеного майна, а також копією доручення № 244/17 та постанови про утворення виконавчої групи від 03 лютого 2016 року.
Суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених ст.67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
За змістом ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, з-поміж іншого, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення.
У пунктах 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду і є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в господарських судах під час вирішення спору між боржниками і стягувачами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, тобто розглядається справа за наявності між боржниками і стягувачами спору про право.
Незалежно від результатів вирішення господарським судом спору в даній справі видача наказу та примусове виконання рішення за вищезазначеними позовними вимогами не провадиться, оскільки право позивача захищається шляхом визнання факту, а не передачі майна чи вчинення певних дій. Отже, очевидним є відсутність обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у цій справі.
Безпідставними є твердження позивача в частині наявності підстав для вжиття заходів до забезпечення позову з огляду на можливість реалізації нерухомого майна до вирішення справи № 924/119/16, оскільки предметом спору є визнання вчиненого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обраний позивачем спосіб захисту, кореспондується з пунктом 4 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", і у разі задоволення позову виконавче провадження підлягає закінченню.
Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову в даному випадку суперечить змісту статті 66 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зупинення стягнення, вчинене за ухвалою суду від 15 березня 2016 року, ніяким чином не може вплинути на виконання рішення у даній справі.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарник" залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2016 року у справі № 924/119/16 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді С. С. Самусенко
В. І. Татьков