ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 921/678/14-г/1

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Прокопанич Г.К.

розглянув касаційну скаргу комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради, м. Тернопіль,

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2016

зі справи № 921/678/14-г/1

за позовом прокурора міста Тернополя, м. Тернопіль, в інтересах комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради (далі - Позивач)

до комунального підприємства "Тернопільська міська шляхово-експлуатаційна дільниця", м. Тернопіль (далі - Відповідач),

про стягнення заборгованості,

за участю особи, що подала апеляційну скаргу, - публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ (далі - Банк).

Судове засідання проведено за участю:

прокурора - Клюге Л.М.,

Позивача - Решетухи А.В.,

Відповідача - не з'яв.,

Банку - Артеменка П.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

01.10.2015 Позивачем і Відповідачем подано до господарського суду Тернопільської області спільну заяву (б/н і дати) про затвердження мирової угоди в даній справі.

Прокуратурою Тернопільської області до названого суду подано заяву про те, що прокуратура не заперечує проти затвердження мирової угоди, укладеної між Позивачем і Відповідачем, на умовах, визначених у цій угоді, шляхом передачі майна загальною балансовою вартістю 1 215 113,27 грн. у рахунок погашення боргу в сумі 1 215 214,95 грн. та перерахування решти боргу в сумі 101,68 грн. на рахунок Позивача.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 19.10.2015 (суддя Хома С.О.) затверджено мирову угоду з даної справи у редакції, наведеній в цій ухвалі.

Відповідну ухвалу було оскаржено Банком в апеляційному порядку.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 (колегія суддів у складі: Гриців В.М. - головуючий, Кордюк Г.Т., Матущак О.І.):

- задоволено апеляційну скаргу Банку;

- скасовано пункт перший ухвали господарського суду Тернопільської області від 19.10.2015 про затвердження мирової угоди, укладеної 29.09.2015 Позивачем з Відповідачем, - у частині передачі Позивачу прибиральної машини, реєстраційний номер 13530ВО, марки SCANDIA 2W, 2010 року випуску, заводський № SU9SC2PLSEADDІ404 (пункт 30 переліку техніки, визначеного пунктом другим мирової угоди);

- виключено пункт 30 із переліку техніки, визначеного пунктом другим мирової угоди, укладеної Позивачем з Відповідачем і затвердженої пунктом першим згаданої ухвали місцевого господарського суду;

- з Відповідача стягнуто на користь Банку 1 378 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи та залишити в силі ухвалу місцевого господарського суду від 19.10.2015, судові витрати, пов'язані з розглядом касаційної скарги, покласти на Банк. Скаргу мотивовано порушенням та неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, в тому числі Закону України "Про виконавче провадження" та Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу Банк заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про відсутність підстав для її задоволення, та просить в такому задоволенні відмовити.

Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили. Прокурор у судовому засіданні касаційну скаргу Позивача підтримав.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду матеріалів касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд першої інстанції у винесенні ухвали від 19.10.2015 виходив з такого.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 30.07.2014 у цій справі: позов задоволено; з Відповідача стягнуто на користь Позивача: 1 171 573 грн. основного боргу; 43 641,95 грн. - 3% річних; 24 304,29 грн. судового збору.

18.08.2014 на виконання згаданого рішення видано накази.

Сторонами, як зазначалося, подано до суду спільну заяву про затвердження мирової угоди (зміст якої викладено в ухвалі суду). Зокрема, за цією угодою в рахунок погашення заборгованості боржник (Відповідач) передає стягувачу (Позивачу) майно загальною балансовою вартість 1 215 113,27 грн., у тому числі причіпну підмітально-прибиральну установку SCANDIA 2W.

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено таке.

Оскаржуючи відповідну ухвалу місцевого господарського суду, Банк зазначив, що прибиральну машину марки SCANDIA 2W боржник передав у заставу Банку за договором застави від 30.12.2010 для забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором та накладено заборону відчуження названої техніки до припинення застави (яку не припинено). Крім того, Банк теж є стягувачем у зведеному виконавчому провадженні за договором кредиту, і в цьому провадженні державним виконавцем було накладено арешт на все майно Відповідача, який не знято.

У переліку техніки, яка передається за мировою угодою, під № 30 значиться "причіпна підмітально-прибиральна установка SCANDIA 2W" балансовою вартістю 556 740,08 грн. Саме цю машину прибиральну Відповідач передав у заставу Банку за договором застави. У Державному реєстрі обтяжень рухомого майна міститься відповідний реєстраційний запис про обтяження об'єкта (термін дії обтяження - до 21.12.2020).

Відтак затверджена мирова угода порушує права Банку як заставодержателя прибиральної машини.

Відповідно до статті 91 ГПК України особи, які не брали участі в справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

При цьому відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Як зазначено в пункті 52 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК України підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Оскаржуване не залученою особою судове рішення повинно безпосередньо стосуватися її прав та обов'язків. Тобто в рішенні суду має бути безпосередньо вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститися судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не повинен братися до уваги.

Верховним Судом України в його постановах також неодноразово викладався висновок щодо застосування норм права, який полягає в тому, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідні правові висновки наведено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 02.09.2008 № 23/294, від 23.12.2015 № 5024/1463/2012.

Згідно ж з частиною першою статті 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З ухвали господарського суду Тернопільської області від 19.10.2015 у даній справі не вбачається, що вона винесена про права та обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі (Банку), оскільки в ній відсутні висновки суду про права та обов'язки цієї особи і у висновку суду з розглянутого питання не вказано прямо про права та обов'язки такої особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Статтею 99 названого Кодексу передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції (з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ цього Кодексу); апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд, не припинивши апеляційне провадження за скаргою Банку, припустився неправильного застосування наведених приписів ГПК України, в зв'язку з чим оскаржувана постанова відповідно до частини першої статті 11110 названого Кодексу підлягає скасуванню з припиненням апеляційного провадження у справі.

Банк у відзиві на касаційну скаргу заявив також клопотання "згідно вимог статті 90 ГПК України направити до правоохоронних органів відповідне Повідомлення про здійснення досудової перевірки по даному факту". Вищий господарський суд України не знаходить підстав для задоволення такого клопотання, оскільки відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України він не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а встановлення будь-якого "факту" у розгляді справи підпадає саме під ознаки цієї норми. Банк, за наявності підстав, не позбавлений права і можливості самостійно звернутися до зазначених органів у встановленому законом порядку.

У зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги сплачений Позивачем за подання згаданої скарги судовий збір у сумі 1 378 грн. згідно із статтею 49 ГПК України покладається на Позивача і Банк у рівних частках (по 50%), й відтак з Банку підлягає стягненню на користь Позивача 689 грн. відповідного судового збору.

Керуючись статтею 49, пунктом 1 частини першої статті 80, статтями 99, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2016 зі справи № 921/678/14-г/1 скасувати. Припинити апеляційне провадження у справі № 921/678/14-г/1 за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк".

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь комунального підприємства теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради 689 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Тернопільської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя Г. Прокопанич