ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 914/3841/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 березня 2016 року

у справі № 914/3841/15

господарського суду Львівської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Світ"

та Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Світ Ковель"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"

2.Публічного акціонерного товариства "Кредобанк"

про визнання недійсним договору відступлення прав за договорами іпотеки від 16.12.2011

за участю представників

позивачів - 1. не з'явився

2. не з'явився

відповідачів - 1. Мазурова А.О.

2. не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 14 грудня 2015 року у справі №914/3841/15 (суддя Сухович Ю.Ю.) в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Світ" та товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Світ Ковель" до відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до відповідача-2 публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про визнання недійсним договору відступлення прав за договорами іпотеки від 16 грудня 2011 року - відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 березня 2016 року (судді Бойко С.М., Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) рішення господарського суду Львівської області від 14 грудня 2015 скасовано. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Світ" та товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Світ Ковель" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" та до публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про визнання недійсним договору відступлення прав за договорами іпотеки від 16 грудня 2011 року задоволено. Визнано недійсним договір відступлення прав за договорами іпотеки від 16 грудня 2011 року, який укладено між публічним акціонерним товариства "Кредобанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки №5110 від 29 грудня 2005 року укладений між акціонерним товариством "Кредит Банк (України)" (далі АТ "Кредит Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ", за договором іпотеки № 12986 від 12 грудня 2007 року укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ", № 3821 від 28 травня 2008 року укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ", № 2616 від 23 липня 2009 року укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ Ковель".

Не погодившись з зазначеною постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 березня 2016 року скасувати, а рішення господарського суду Львівської області від 14 грудня 2015 року залишити в силі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали оскарження ухвали, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 грудня 2005 року між акціонерним товариством "Кредит Банк (України)" правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", та ТОВ "Топ Світ" було укладено кредитний договір № 113/05.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором між сторонами було укладено договір іпотеки від 29 грудня 2005 року.

12 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Кредобанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ" було укладено кредитний договір № 154/07.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором між сторонами було укладено договір іпотеки від 12 грудня 2007 року (а.с. 26-30, Т.1).

28 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Кредобанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ" було укладено договір кредитної лінії № 37/08 (а.с. 33-37, Т.1).

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором між сторонами було укладено договір іпотеки від 28 травня 2008 року (а.с. 39-41, Т.1).

23 липня 2009 року між відкритим акціонерним товариством "Кредобанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ" було укладено кредитний договір № 29/09 (а.с. 42-46, Т.1).

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором між банком та ТОВ "Топ Світ Ковель" було укладено договір іпотеки від 23 липня 2009 року (а.с. 47-51, Т.1).

29 листопада 2011 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" було укладено договір факторингу (а.с. 54-81, Т.1)., згідно з умовами якого до ТОВ "ФК"Приватні інвестиції" перейшло право вимоги за кредитними договорами:

- кредитним договором № 113/05 від 29 грудня 2005 року,

- кредитним договором № 154/07 від 12 грудня 2007 року,

- договором кредитної лінії № 37/08 від 28 травня 2008 року,

- кредитним договором № 29/09 від 23 липня 2009 року

та одержує право замість банку вимагати належного виконання ним своїх зобов'язань.

Відповідно до договору факторингу від 29 листопада 2011 року до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" переходить також право вимоги до поручителів/майнових поручителів за правочинами, укладеними на забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами.

Так, згідно п.3.1. договору факторингу банк відступає новому кредитору права вимоги, а новий кредитор на умовах цього договору приймає від банку права вимоги визначені в додатку №1.

Пунктом 3.2. договору факторингу визначено, що банк передає новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги за кредитними договорами та за усіма забезпеченнями відповідно до забезпечувальних документів, і вказаних у додатку №1. Сторони зобов'язані підписати на дату надходження ціни відступлення на рахунок банку акт приймання-передачі портфеля заборгованостей, згідно додатку №2 до договору на підтвердження зазначеного приймання передачі. Даний акт є доказом підтвердження переходу прав вимоги за портфелем заборгованості відповідно до умов цього договору. Договір набуває чинності з моменту підписання даного акту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що право вимоги за кредитними договорами перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" 14 грудня 2011 року внаслідок здійсненої оплати та підписання акту приймання - передачі портфеля заборгованостей.

16 грудня 2011 року між ПАТ "Кредобанк" (первісний іпотекодержатель) та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (новий іпотекодержатель) укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки (далі за текстом договір від 16 грудня 2011 року) (а.с. 82-86, Т.1).

Відповідно до умов зазначеного договору від 16 грудня 2011 року у зв'язку із укладенням між первісним іпотекодержателем та новим іпотекодержателем договору факторингу шляхом уступки права грошової вимоги від 29 грудня 2011 року, згідно з яким первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю всі права вимоги за договорами, перелік яких наведений в додатку №1 до договору факторингу шляхом уступки права грошової вимоги б/н від 29 листопада 2011 року (надалі - основне зобов'язання), які укладені між первісним іпотекодержателем та боржниками - перелік яких наведений в додатку №1 до договору факторингу шляхом уступки права грошової вимоги б/н від 29 листопада 2011 року, первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває права первісного іпотекодержателя, належні первісному іпотекодержателю за договорами іпотеки, перелік яких наведений в додатку №1 до даного договору. До нового іпотекодержателя переходять права первісного іпотекодержателя у зобов'язаннях в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Предметом позову у справі є вимога позивачів визнати недійсними договір про відступлення прав за договорами іпотеки від 16 грудня 2011 року в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки №5110 від 29 грудня 2005 року укладений між акціонерним товариством "Кредит Банк (України)" (далі АТ "Кредит Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ", за договором іпотеки № 12986 від 12.12.2007 укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ", № 3821 від 28.05.2008 укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ", № 2616 від 23.07.2009 укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ Ковель".

Обґрунтовуючи підстави звернення з відповідним позовом до суду, позивачі посилаються на те, що договір про відступлення прав за договорами іпотеки укладено 16 грудня 2011 року, в той час як право вимоги за кредитними договорами перейшло від публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" - 14 грудня 2011 року, тому публічне акціонерне товариство "Кредобанк", враховуючи ст. 24 Закону України "Про іпотеку" та пункти 8.6 договорів іпотеки, на час укладення договору про відступлення прав за договорами іпотеки, не був іпотекодержателем за іпотечними договорами та не міг відступити право за іпотечними договорами товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції".

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги зазначив, що зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Світ" за кредитними договорами №113/05 від 29 грудня 2005 року, № 154/07 від 12 грудня 2007 року, № 37/08 від 28 травня 2008 року, №29/09 від 23 липня 2009 року перед публічним акціонерним товариством "Кредобанк" припинилися 14 грудня 2011 року відповідно до ст. 514 ЦК України на підставі договору факторингу від 29 листопада 2011 року, укладеного між публічним акціонерним товариством "Кредобанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", оскільки ПАТ "Кредобанк" втратило право вимоги до ТОВ "Топ Світ" за кредитними договорами №113/05 від 29 грудня 2005 року, № 154/07 від 12 грудня 2007 року, № 37/08 від 28 травня 2008 року, №29/09 від 23 липня 2009 року, у ПАТ "Кредобанк" не було жодних правових підстав укладати договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 16 грудня 2011 року.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов висновку не було жодних правових підстав укладати договір про відступлення прав за іпотечним договором від 16 грудня 2011 року, оскільки зобов'язання ТОВ "Топ Світ" за вищезазначеними кредитними договорами перед ПАТ "Кредобанк" припинилися 14 грудня 2011 року та визнав правовими підстави передбачених ч. 1 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним, із дня його укладення, договору від 16 грудня 2011 року, укладеного між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки №5110 від 29 грудня 2005 року укладеним між акціонерним товариством "Кредит Банк (України)" (далі АТ "Кредит Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ", за договором іпотеки № 12986 від 12 грудня 2007 року укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ", № 3821 від 28 травня 2008 року укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ", № 2616 від 23 липня 2009 року укладений між ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Топ Світ Ковель".

Колегія суддів Вищого господарського суду України з вищезазначеними висновками суду апеляційної інстанції не погоджується та вважає що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Згідно ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначені у ст. 215 ЦК України, частина 1 якої передбачає що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 вищенаведеної правової норми визначено, що у разі, коли недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 207 ГК України встановлює, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Із суті правочину про відступлення права вимоги випливає, що наслідком вчинення такого правочину є передання первісним кредитором своїх прав новому кредитору та прийняття новим кредитором цих прав.

Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно укладеного 29 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" договору факторингу шляхом уступки права грошової вимоги до нового кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" перейшло право вимоги за кредитним договором № 113/05 від 29 грудня 2005 року, кредитним договором № 154/07 від 12 грудня 2007 року, договором кредитної лінії № 37/08 від 28 травня 2008 року, кредитним договором № 29/09 від 23 липня 2009 року, укладених між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОП СВІТ", та договорами іпотеки № 5110 від 29 грудня 2005 року, № 12986 від 12 грудня 2007 року, № 3821 від 28 травня 2008 року та № 2616 від 23 липня 2009 року.

Сторонами договору факторингу від 29 листопада 2011 року визначено, що термін "права вимоги" в контексті договору означає повний обсяг прав грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами та повний обсяг прав вимоги до сторін забезпечення за забезпечувальними документами будь-якими з правочинів, укладеними на забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами, строк виконання за якими настав на дату відступлення прав вимоги за цим договором, а також які виникнуть у майбутньому, зокрема, право на основну суму кредиту, на проценти, нараховані на неї, на комісії та будь-які штрафні санкції (за наявності), що підлягають сплаті у відповідності до умов кредитних договорів.

За умовами договору факторингу від 29 листопада 2011 року, "заборгованість" означає невиконані (несплачені) певним позичальником грошові зобов'язання перед банком, розраховані відповідно до умов кредитного договору і ще не сплачені на день підписання цього договору.

"Портфель заборгованості" за умовами договору факторингу від 29 листопада 2011 року сукупність невиконаних (несплачених) позичальниками грошових зобов'язань перед банком, нарахованих відповідно до умов кредитних договорів і ще не сплачених на день підписання цього договору, зокрема, пов'язаних із сумою основного боргу за кредитом, відсотками, комісіями, штрафними санкціями тощо.

Відповідно до п.8.1. договору факторингу від 29 листопада 2011 року, новий кредитор з моменту передачі йому прав вимоги стає кредитором у зобов'язаннях позичальників за кредитними договорами та сторін забезпечення за забезпечувальними документами та одержує право замість банка вимагати від позичальників належного виконання ними зобов'язань за такими кредитними договорами та від сторін забезпечення виконання ними зобов'язань за забезпечувальними документами. Починаючи з дати надходження ціни відступлення новий кредитор має права на всі суми належні до сплати позичальниками та сторонами забезпечення на виконання відступлених прав вимоги.

У відповідності до п.3.2 договору від 29 листопада 2011 року сторони зобов'язались підписати на дату надходження ціни відступлення на рахунок банку акт прийому-передачі портфеля заборгованостей, відповідно до додатку № 2 до договору на підтвердження зазначеного приймання-передачі. Даний акт є фактичним підтвердженням переходу прав вимоги за портфелем заборгованості відповідно до умов цього договору, який набуває чинності з моменту підписання даного акту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що акт прийому-передачі портфеля заборгованостей підписаний між сторонами 14 грудня 2011 року.

З огляду на зазначене та відповідно до умов договору факторингу від 29 листопада 2011 року передбачено одночасну передачу прав вимоги за основним зобов'язанням боржників (позичальників) та прав вимоги до сторін за забезпечувальними документами (договорів, угод тощо), внаслідок чого, згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", як новий кредитор, замінив Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" у відповідних правочинах.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Відступлення права вимоги за іпотечним договором не може відбутися раніше відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Проте, договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки може укладатися як в той самий день, що й за основним зобов'язанням, так і через певний проміжок часу.

Законодавством не визначено, протягом якого часу після укладення договору відступлення права вимоги за основним зобов'язанням може бути укладено договір про уступку права вимоги за договором іпотеки.

Під час укладення договорів іпотеки, сторони у п.8.6 погодили, що відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця, за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги позичальником за кредитним договором

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України "Про іпотеку", встановлений порядок відступлення прав за іпотечним договором без необхідності отримання згоди іпотекодавця застосовується у разі, якщо інше не встановлено договором.

Як вірно зазначено судом першої інстанції вищенаведене спростовує твердження позивача та висновки суду апеляційної інстанції про те, що положення п. 8.6. договору суперечить зазначеній законодавчій нормі.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.11 постанови №11 від 29 травня 2013 року роз'яснено, що за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що зафіксований у п.8.6 договорів іпотеки порядок відступлення права вимоги за цим договором без згоди іпотекодавця, призводить до унеможливлення виконання сторонами п.8.6. договору іпотеки та настання реальних наслідків у вигляді відступлення права вимоги за ним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Так, п.8.6 договорів іпотеки закріплює положення щодо здійснення правочину, а саме відступлення права вимоги за іпотечним договором. Настання реальних наслідків такого правочину пов'язане із дійсною можливістю іпотекодержателя відступити право вимоги за іпотечним договором.

Водночас, оспорювана частина зазначеного пункту договору закріплює положення про можливість здійснення правочину, а саме відступлення права вимоги за іпотечним договором, без отримання згоди однієї зі сторін цього правочину, а саме іпотекодавця.

З огляду на викладене зазначене положення пункту договору не впливає на можливість реального настання правових наслідків, а саме відступлення права вимоги за договором іпотеки.

Відступлення права вимоги, тобто передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином, є однією з передбачених статтею 512 ЦК України підстав заміни кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до статті 514 ЦК України при заміні кредитора у зобов'язанні до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора в зобов'язанні не є підставою для припинення зобов'язань, як за основним договором, так і за договором, який укладено на його забезпечення, оскільки змінюється лише суб'єктний склад сторін зобов'язання.

До підстав припинення зобов'язання законодавець відносить: виконання, проведене належним чином (ст. 599 ЦК України); передання боржником кредиторові відступного (ст.600 ЦК України); зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст.601 ЦК України); за домовленістю сторін (ст.604 ЦК України); прощення боргу (ст.605 ЦК України); поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст.606 ЦК України); неможливість виконання (ст.607 ЦК України); смерть фізичної особи (ст.608 ЦК України); ліквідація юридичної особи (ст.609 ЦК України).

Як вірно зазначено судом першої інстанції заміна кредитора у зобов'язанні не може бути підставою припинення зобов'язання. Внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора, має місце правонаступництво між тією особою, яка виступала кредитором у зобов'язанні, і тією, яка "заступає" на її місце. Правовідносини між первісним і новим кредитором складаються з приводу такого об'єкта, як майнові права (право вимоги, що належить кредиторові); їх змістом є суб'єктивні права і обов'язки, передбачені договором та законом залежно від підстав заміни кредитора у зобов'язанні.

У зв'язку з укладенням договору факторингу, припинення основного зобов'язання не відбулось, а лише було передано зобов'язання та замінено сторону у зобов'язанні.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку про припинення основного зобов'язання, оскільки на дату укладення договору про відступлення прав за договорами іпотеки - 16 грудня 2011 року, кредитні зобов'язання та зобов'язання які забезпечують кредитні зобов'язань не припинилися.

Відтак, помилковими є висновок суду апеляційної інстанції, що на момент укладання Договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 16 грудня 2011 року права Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" як кредитора/іпотекодержателя припинилися і банк не міг відступити права вимоги за вищезазначеними договорами іпотеки.

Крім того, у п. 3.7. Договору факторингу сторони погодили, що Банк і новий кредитор зобовязуються протягом 5 календарних днів з дня оплати Ціни відступлення здійснити за рахунок банку всі дії, необхідні для заміни іпотекодержателя за всіма договорами іпотеки.

Зважаючи на те, що позивачі не довели правомірності своїх позовних вимог, які спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, судом першої інстанції вірно встановлено відсутність порушення прав та законних інтересів позивачів, спірний договір укладено відповідно до умов договору факторингу від 29 листопада 2011 року, відповідає приписам ст.ст.512, 514 Цивільного кодексу України та не порушує норми Закону України "Про іпотеку", відтак у задоволенні позову судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Щодо клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності до даного виду правовідносин суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пунктів 2-4 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз'яснено Вищим господарським судом України у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки судом першої інстанції з висновком якого погодилась колегія суддів Вищого господарського суду України встановлено відсутність порушення прав та законних інтересів позивачів, тому підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленою господарським судом. Проте постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з залишенням в силі рішення господарського суду Львівської області.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 березня 2016 року скасувати.

3. Рішення господарського суду Львівської області від 14 грудня 2015 року у справі №914/3841/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков