ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 910/28580/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні

скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року

та на рішення господарського суду міста Києва від 15 грудня 2015 року

у справі № 910/28580/15

господарського суду міста Києва

за позовом Комунального підприємства "Київський Метрополітен"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 661 174,01 грн.

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Київський Метрополітен" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення суми основного боргу зі сплати орендної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 57 072,92 грн., пеню в сумі 8 626,26 грн., 3% річних - 474,83 грн., у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №166-Упр (ДВ)-07 від 25.12.2007р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15 грудня 2015 року (суддя Борисенко І.І.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року (судді Тищенко О.В., Куксов В.В., Тарасенко К.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Київський Метрополітен" 57 072, 92грн. заборгованості з орендної плати, 474,83 грн. 3% річних, 7797,57 грн. пені, 1 218, 00 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволені позову.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 25 грудня 2007 року укладено договір оренди №166-Упр(ДВ) - 07.

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 21 грудня 2006 року № 526/583-1 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Орендаря), що знаходиться за адресою: станція метро "Святошин", для торгівлі непродовольчими товарами.

Судами з з актів прийому-передачі майна в оренду 25 грудня 2007 року встановлено, що позивач передав відповідачу частину переходу станції метро "Святошин", визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) заг. площею 7,70м2.

Відповідно до п. 2.4 Договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен".

Відповідно до п. 5.2 Статуту КП „Київський метрополітен" майно комунального підприємства „Київський метрополітен" є комунальною власністю територіальної громади м. Києва і закріплене за ним на праві господарського відання.

Згідно з п. 9.1. Договору, даний Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 25 грудня 2007 року до 23 грудня 2008 року.

Сторонами укладено Додаткову угоду №(197) від 28 вересня 2011 року до договору оренди № 166-Упр(ДВ)-07 від 25 грудня 2007 року, якою внесено зміни до п. 9.1 Договору: викладено його у наступній редакції "Цей договір діє до 31 березня 2012 року включно".

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору жодних заяв від сторін про припинення або зміну умов Договору не було, на день подачі даної позовної заяви Договір є чинним.

Відповідно до п. 3.1 Договору за користування об'єктом оренди Орендар (Відповідач) сплачує Орендодавцю (Позивачу) орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 21 грудня 2006 року №526/583-1 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28 вересня 2006 року № 34/91 та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору становить 367,24 грн. за 1м2 орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на грудень 2007 року (з врахуванням індексу інфляції по листопад 2007 р.) складає 2 827,75 грн.

У відповідності до п. 3.6 Договору, орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок Орендодавця.

Згідно з п. 4.2. Договору встановлено обов'язок Відповідача вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 3.5. Договору оплата за договором проводиться Орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання відповідно до умов Договору, передав відповідачу об'єкт оренди - частину переходу станції метро "Святошин", визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) заг. площею 7,70м2, відповідно до акта приймання-передачі приміщення від 25 грудня 2007 року, який підписаний та скріплений печатками сторін, проте відповідач за період квітня 2015 року до жовтня 2015 року не сплачував орендну плату за Договором, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по орендній платі за Договором у розмірі 57072,92 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з прийнятими у справі рішенням та постановою з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначення поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з частиною 6 статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частиною 4 ст. 286 ГК України встановлено, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до п.п. 3.6, 4.2 орендар (відповідач) повинен сплатити позивачу орендну плату щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця. Заборгованість за оренду майна, відповідно до умов укладеного договору за період з квітня 2015 року до жовтня 2015 року становить 57 072,92 грн., які підлягають стягненню.

Позивач крім основної заборгованості просив стягнути з відповідача 474,83 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій в частині стягнення позивачем з відповідача 3% річних в розмірі 474,83 грн.

Крім того, з позовної заяви вбачається, що позивачем заявлена вимога про стягнення пені в розмірі 8 626,26 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до п. 6.2. Договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, в частині стягнення пені в розмірі 7797,57 грн. здійснивши перерахунок з урахуванням приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявників касаційних скарг про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року у справі № 910/28580/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков