ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2016 року Справа № 910/11039/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів:Є.Борденюк, Д. Кривди, Б. Грека,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора міста Києва на постановувід 02.03.2016Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/11039/14за позовомДочірнього підприємства "Нафком-Агро"доАграрного фондуза участюпрокурора міста Києвапростягнення 55 443 718,98 грн, у судове засідання прибули представники:позивачаСергєєв П.О. (дов. від 30.05.2014 № 3), Шульга А.В. (дов. від 30.05.2014 № 3),відповідачаПідтинна О.І. (дов. від 16.05.2016 № 562),прокурорЗбарих С.М. (посв. від 05.09.2014 № 028 728),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін, прокурора та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство "Нафком-Агро" звернулось до господарського суду з позовом до Аграрного фонду про (з урахування уточнення позовних вимог) стягнення 45 492 871,82 грн основного боргу, 7 855 887,51 грн інфляційних втрат, 2 094 959,65 грн 3% річних, з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати послуг позивача зі зберігання зерна за договором складського зберігання зерна №194 від 25.03.2009 (далі - Договір), а також про зобов'язання відповідача, після оплати у повному обсязі вартості послуг із зберігання зерна, забрати зерно пшениці 4 класу, строк зберігання якого закінчився, протягом 30 днів з дня повної оплати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 (суддя М. Якименко) позов задоволений у повному обсязі.
Судове рішення мотивоване наступним.
25.03.2009 між ДП "Нафком-Агро" (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) укладений Договір складського зберігання зерна №194, за умовами якого (п. 1.1 Договору) поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці (об'єкт державного цінового регулювання), якість якого відповідає ДСТУ 3768:2004 (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим Договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством.
Відповідно до п. 3.1.9 Договору, зерновий склад зобов'язаний повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений Договором строк зберігання не закінчився.
Згідно з п. 3.3.2 Договору, поклажодавець зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані додаткові послуги в порядку визначеному підпунктом 3.1.4 цього Договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору, розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Оплата послуг зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.
Згідно з п. 4.3 Договору (із врахуванням змін внесених Додатком від 10.09.2010), розмір плати (тариф) за надання послуг: зберігання, за тону за 30 календарних днів пшениці 4 класу становить 17,50 грн з ПДВ.
Пунктом 7.1 Договору визначено, що строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.
На виконання даного Договору поклажодавець передав зерновому складу на зберігання зерно пшениці 4 класу урожаю 2008 року у загальній кількості 128 094,183 тонн, що підтверджується наступними складськими документами:
складська квитанція на зерно серії АС № 379273 за №108 від 26.03.2009 - 65 000,00 тонн;
складська квитанція на зерно серії АС № 379278 за №113 від 26.03.2009 - 60 000,00 тонн;
складська квитанція на зерно серії АС № 379302 за №142 від 23.04.2009 - 1 000,00 тонн;
складська квитанція на зерно серії АС № 379306 за №146 від 12.05.2009 - 800,00 тонн;
складська квитанція на зерно серії АС № 379307 за № 147 від 12.05.2009 - 1 294,183 тонн.
Протягом строку дії Договору зерновим складом на підставі відповідних Дозволів поклажодавця на переоформлення відвантажено на адресу осіб, зазначених останнім як одержувачів, відвантажене зерно пшениці 4 класу урожаю 2008 року у загальній кількості 105 159,522 тонн, що підтверджується актами приймання-передачі та накладними (копії накладних та актів приймання-передачі містяться в матеріалах справи).
У позовній заяві позивачем зазначено, а відповідачем не спростовано, що станом на дату звернення до суду із позовом на зерновому складі ДП "Нафком-Агро" знаходиться на зберіганні 21 900,979 тонн зерна, з урахуванням природного убутку зерна.
Внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти внесення плати за отримані послуги зі зберігання зерна відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 45 492 871,82 грн за період з листопада 2009 року по жовтень 2014 року включно (далі - спірний період).
На підтвердження позовних вимог позивач надав суду акти виконаних робіт за спірний період, та докази їх надсилання відповідачу для підпису, однак відповідач ухилявся від підписання вказаних актів та не надав суду жодного доказу наявності законних причин для відмови від прийняття послуг.
Відповідач в установленому порядку обставини, які наведені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 45 492 871,82 грн підлягають задоволенню.
Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 7 855 887,51 грн - інфляційних втрат, 2 094 959,65 грн - 3% річних, нормативно та документально доведені, а тому також підлягають задоволенню.
Водночас, відповідно до п. 4.5 Договору, відвантаження зерна поклажодавцеві здійснюється після оплати послуг за зберігання зернового складу у повному обсязі.
Згідно з п. 3.2.1 Договору, зерновий склад має право вимагати від поклажодавця забрати зерно у разі закінчення строку його зберігання.
Згідно з ч. 3 ст. 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред'явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк.
Позивач звертався до відповідача з вимогами про необхідність оформлення відвантаження зерна та оплати послуг із зберігання зерна, які залишені відповідачем без задоволення.
З огляду на вказане, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача після оплати в повному обсязі вартості послуг із зберігання зерна, забрати зерно пшениці 4-класу, строк зберігання якого закінчився, протягом 30 днів з дня пової оплати, є також нормативно та документально доведеними, а тому підлягають задоволенню.
З посиланням на вказане вище, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення у повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 (колегія суддів: Р. Федорчук, О. Лобань, А. Майданевич) рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 залишене без зміни.
Апеляційний господарський суд підтримав мотиви задоволення позову місцевим господарським судом.
При цьому, судом апеляційної інстанцій зазначено також наступне.
Щодо заяви прокуратури про пропущення позивачем строку позовної давності.
Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Однак, відповідачем заява про застосування позовної давності не заявлялась. Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності.
Щодо посилання апеляційної скарги на наявність кримінального провадження № 22014270000000032 від 08.07.2014 за ознаками кримінального правопорушення ст.191 ч.5 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).
З урахуванням положень ч.4 ст.35 ГПК України, п.2.6. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", обов'язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою (в даному випадку чи має місце нестача (розтрата) та чи вчинена вона позивачем) є виключно вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, а не факт існування кримінального провадження.
Водночас, умовами Договору, з якими погодився і який підписав відповідач, не передбачено обов'язку позивача зберігати зерно у конкретно визначеному складі (складах). Сам позивач визначений в тексті вказаного договору як "Зерновий склад".
З врахуванням зазначеного, посилання прокурора і відповідача на матеріали перевірок щодо нестачі (відсутності) зерна на окремих складах позивача, до того ж з врахуванням факту відвантаження позивачем частини зерна (в загальній кількості 105 159,522 тонн), яке перебувало у нього на зберіганні на користь третіх осіб визначених відповідачем, за відсутності інших доказів, не може свідчити про невиконання позивачем своїх обов'язків за договором.
Крім цього, перебування у позивача на зберіганні зерна підтверджують і наявні в матеріалах справи акти перевірки кількісних та якісних показників зерна (т.2 а.с. 123-182) та акти встановлення нестачі зерна (т.2 а.с.184-205).
У той же час, аналіз висновків, що містяться у зазначених документах свідчить про те, що їх зроблено на підставі візуального обстеження, а в частині актів висновки взагалі викладені у формі припущень, що не свідчить про правильність і точність відображених у них обставин та викликає сумніви у їх достовірності як доказів.
Відповідачем до суду апеляційної інстанції подано, крім письмових пояснень, також ряд документів в копіях, серед яких довідки сільських рад щодо наявності на їх території складських приміщень позивача та діяльності останнього, службова переписка відповідача з цього приводу, службова документація відповідача щодо інвентаризації зерна переданого позивачеві на зберігання (запит про проведення інвентаризації, наказ № 1 від 26.01.2015 з додатками, акти і довідки щодо обстеження складських приміщень позивача, акти проведення інвентаризації на окремих складах датовані січнем-лютим 2015року та ін.), довідка Держфінінспекції в м.Києві від 13.02.2015 (т. 3, а.с.162-258, т.4 а.с.9).
Щодо вказаних документів, то відповідач не обґрунтував причини їх неподання до суду першої інстанції, крім цього, переважна частина вказаних документів додатково поданих до суду апеляційної інстанції виготовлено вже після винесення 02.12.2014 місцевим господарським судом рішення у справі.
З посиланням на вказане вище, апеляційний господарський суд залишив рішення місцевого господарського суду без зміни.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, прокурор посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.
Позивачем заявлені вимога про стягнення заборгованості за Договором зберігання та вимога про зобов'язання відповідача, після оплати у повному обсязі вартості послуг із зберігання зерна, забрати зерно пшениці протягом 30 днів.
Вимога про стягнення заборгованості за зберігання зерна за Договором у період з листопада 2009 по травень 2014 року заснована, зокрема, на тому, що позивачем, як зберігачем, відвантажено зерно у кількості 105159,522 тонн у період з 29.07.2009 по 19.12.2012 (акт № 12, т. 1 а.с. 162) на користь третіх осіб та позивача за дозволами, наданими Аграрним фондом; залишок зерна на зберіганні у позивача з урахуванням природного убутку зерна складає 21900,979 тонн.
Аграрний фонд підтверджує факт відвантаження зерна на користь третіх осіб та позивача, однак вказує на іншу кількість зерна - 100 184,182 тонн.
Різниця у кількості зерна між даними, що надані позивачем та відповідачем, обумовлена тим, що Аграрним фондом не враховане відвантаження зерна на користь ЗАТ "Васильківхлібпродукт" у кількості 3042,39 тонн за період з 01.08.2011 по 10.08.2011 та ВАТ "Білоцерківський елеватор" у кількості 1932,95 тонн за період з 12.08.2011 по 15.08.2011.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відвантаження зберігачем зерна (з дозволів поклажодавця) у вказаний вище період, за відсутності заперечень при його прийманні щодо якості, може свідчити про належне виконання зберігачем обов'язку щодо зберігання товару та може обумовлювати правову підставу для стягнення заборгованості за зберігання відвантаженого зерна.
При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлений факт відвантаження 105 159,522 тонн зерна, яке включає у собі і зерно, що відвантажене ЗАТ "Васильківхлібпродукт" у кількості 3042,39 тонн (дозвіл Аграрного фонду на відвантаження зерна від 22.07.2011 № 41-09/226 та відповідні видаткові накладні) та ВАТ "Білоцерківський елеватор" у кількості 1932,95 тонн (дозвіл Аграрного фонду від 16.08.2011 № 41-09/298 та відповідні видаткові накладні).
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до складських квитанцій на зерно, позивач, як зерновий склад, прийняв на зберігання зерно у кількості 128 094,183 тонн за місцем зберігання: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Дружби народів, 46.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 957 Цивільного кодексу України письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
Якщо товарний склад має право розпоряджатися речами, визначеними родовими ознаками, до відносин сторін застосовуються положення про договір позики, а час та місце повернення товарів визначаються загальними положеннями про зберігання (стаття 958 ЦК України).
Згідно з п. 5.1 Договору зберігач не має права розпоряджатись зерном поклажодавця.
Зважаючи на те, що складські квитанції, як невід'ємна частина Договору, визначають місце зберігання зерна як істотну умову договору (ч. 1 ст. 945 ЦК України) і зберігачу не надане право розпоряджатись зерном поклажодавця, зберігач зобов'язаний зберігати зерно за визначеним складськими квитанціями місцем.
Актом від 07.05.2014 про проведення перевірки наявності зерна у ДП "Нафком-Агро" (т.3, а.с.69) встановлено, що нерухоме майно за адресою Чернігівська область, м. Прилуки, в. Дружби народів, 46 реалізоване ТОВ "Нафком" (дочірнім підприємством якого є позивач) Товариству з обмеженою відповідальністю "АгроКІМ" за договором купівлі-продажу від 14.08.2013, при цьому, у акті прийому-передачі за вказаним договором зерно не зазначене.
Вказані обставини позивачем не спростовуються.
Відповідно до ч.1 ст. 945 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь.
Відчуживши нерухоме майно, яке визначене місцем зберігання зерна (відповідно до складських квитанцій), не повідомивши про це поклажодавця та не отримавши його відповідь (згоду), позивач порушив наведені вище вимоги закону та Договору, а тому слід дійти висновку про те, що з 14.08.2013 позивачем обов'язок зі зберігання зерна не виконувався, а наслідком відсутності зерна на зерновому складі, який за складськими квитанціями визначений як місце зберігання зерна, є висновок суду про втрату зерна у обсязі 22 934,661 тонн (128 094,183 - 105 159,522) або у обсязі 21900,979 тонн за відомостями позивача.
Отже, враховуючи вказане вище, позивачем, з посиланням на факти відвантаження зерна з дозволів поклажодавця, обґрунтоване виконання ним обов'язку зі зберігання відвантаженого зерна у період з 29.07.2009 по 19.12.2012 у кількості 105 159,522 тонн зерна.
З огляду на вказане, за послуги зберігання зерна в обсязі 105 159,522 тонн за період з 01 листопада 2009 по 19.12.2012 заборгованість нарахована обґрунтовано, однак, враховуючи те, що судами вказаний період нарахування заборгованості не визначений та, відповідно, не здійснений розрахунок заборгованості за вказаний період зберігання зазначеної кількості зерна, рішення та постанову у цій частині слід скасувати, а справу направити на новий розгляд для проведення відповідного розрахунку до місцевого господарського суду.
Водночас, з огляду на те, що колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про втрату зерна, яке не було відвантажене, підстав для задоволення вимоги про оплату послуг зі зберігання такого зерна не вбачається.
Відповідно, не підлягає до задоволення вимога про зобов'язання відповідача забрати зерно зі зберігання.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне вказати на таке.
Вимога позивача про зобов'язання поклажодавця забрати зерно у зв'язку зі спливом звичайного строку зберігання, яка підтримана господарськими судами попередніх інстанцій як обґрунтована, заснована на ч. 3 ст. 938 Цивільного кодексу України. Однак, як позивач, так і суди попередніх інстанцій не визначають звичайного строку зберігання. Такий строк може бути оціненим як строк, протягом якого зерно не втрачає своїх властивостей і, зокрема, щодо здатності відтворення себе.
Відповідно до ч. 2 ст. 945 ЦК України якщо річ пошкоджена або виникли реальна загроза її пошкодження чи інші обставини, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину.
Тобто, суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача забрати зерно у зв'язку зі спливом строку його зберігання, не надали оцінку можливого стану речі як і не встановили факту дати звернення зберігача до поклажодавця з вимогою про повернення зерна у зв'язку з можливим закінченням строку зберігання.
А також слід зазначити, що за умовами Договору зберігання періодом плати за надані послуги сторони визначають місяць. Однак, Договір не містить строку оплати послуг. Незалежно від відсутності такої умови, можна оцінювати такий строк як місяць. Такий же строк сприймається і позивачем, яким до позовної заяви додані копії актів виконаних робіт помісячно. Водночас, такі акти надсилались зберігачем лише 19.09.2011, 04.10.2011 та 29.05.2014.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 у справі №910/11039/14 скасувати.
У частині вимоги про присудження до стягнення заборгованості за послуги зберігання зерна відповідно до договору № 194 від 25.03.2009 у кількості 105159,522 тонн за період з 29.07.2009 по 19.12.2012 справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.
У решті позовних вимог прийняти нове рішення: у позові відмовити.
Доручити Господарському суду міста Києва здійснити розподіл судових витрат за результатами нового розгляду справи.
Судді: Є. Борденюк
Д. Кривда
Б. Грек