ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 905/1861/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Прокопанич Г.К.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс", м. Ізюм Харківської області (далі - Товариство),

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.02.2016

зі справи № 905/1861/15

за позовом Товариства

до публічного акціонерного товариства "Дружківський машинобудівний завод", м. Дружківка Донецької області (далі - Завод),

про стягнення 142 724,96 грн. та

зустрічним позовом Заводу

до Товариства

про стягнення 51 429,69 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Товариства - Чумакова А.В.,

Заводу - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов було подано про стягнення: 79 028,32 грн. основного боргу; 4 382,48 грн. - 3% річних; 59 314,16 грн. "інфляційних витрат" у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо оплати за договором та витрат на оплату послуг адвоката у сумі 22 400 грн.

Зустрічний позов було подано про стягнення 51 429,69 грн. штрафу у зв'язку з несвоєчасною поставкою товару.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.11.2015 (суддя Огороднік Д.М.):

- первісний позов задоволено частково;

- із Заводу стягнуто на користь Товариства: 79 028,32 грн. основного боргу; 4 342,14 грн. - 3% річних; 56 834,36 грн. "інфляційних витрат"; 2 803,98 грн. судового збору та 10 000 грн. витрат на послуги адвоката;

- в іншій частині позову відмовлено;

- зустрічний позов задоволено частково;

- з Товариства стягнуто на користь Заводу 36 818,94 грн. штрафу та 1 218 грн. судового збору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.02.2016 (колегія суддів у складі: Скакун О.А. - головуючий, Колядко Т.М., Татенко В.М.):

- апеляційну скаргу Заводу задоволено частково;

- рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення первісного позову;

- в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін;

- з Товариства стягнуто на користь Заводу 871,99 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1 238,98 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі. Скаргу з посиланням на статті 13, 612, 613, 655, 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частину п'яту статті 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", пункт 3.8 Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, мотивовано порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

11.01.2013 Товариством як постачальником та Заводом як покупцем укладено договір № 59/13 (далі - Договір), за умовами якого:

постачальник зобов'язується передати в обумовлені даним договором строки покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього погоджену суму (пункт 1.1);

кількість, ціна та асортимент товару визначаються специфікаціями, які є складовими та невід'ємними частинами даного договору (пункт 1.2);

під узгодженою партією товару за цим Договором сторони розуміють кількість і асортимент товару, зазначені у конкретній узгодженій та підписаній специфікації на поставку партії товару (пункт 3.1);

базисні умови погодженої партії товару приймаються сторонами у відповідності з правилами "ІНКОТЕРМС-2000р."; конкретні умови та строки поставки по кожній партії товару сторони погоджують у специфікаціях до даного договору, яка є невід'ємною його частиною (пункт 3.2);

ціна товару за одиницю та по позиціях визначена у специфікаціях до договору; загальна сума Договору визначається загальною сумою всіх специфікацій (пункт 4.1);

порядок оплати: відстрочення платежу на 60 календарних днів з дати поставки кожної конкретної узгодженої в специфікації партії товару (пункт 4.3);

у разі порушення постачальником узгоджених сторонами строків поставки, а також порушення зобов'язань щодо якості, комплектності та/або кількості поставленого товару покупець має право в односторонньому порядку змінити умови оплати товару, передбачені цим договором, у відповідності з якими оплата партії товару (у тому числі поставленого постачальником) буде здійснюватися покупцем протягом 60 календарних днів від дати її поставки (після перевірки якості, комплектності та кількості поставленого товару). Про прийняття рішення щодо зміни умов оплати вартості партії товару покупець повідомляє постачальника письмово шляхом направлення останньому відповідного повідомлення за адресою, вказаною в реквізитах Договору (пункт 5.5);

будь-які зміни, доповнення і протоколи до Договору дійсні лише за умови, якщо вони зроблені в письмовій формі, підписані сторонами і є невід'ємною частиною Договору, про що повинно бути зазначено в цих документах (пункт 8.1);

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013, а в частині невиконання зобов'язань до повного та належного виконання цих зобов'язань (пункт 8.2).

Між сторонами підписані специфікації на загальну суму 1 001 300,02 грн.

На виконання умов Договору Товариство передало Заводу товар на загальну суму 864 933,59 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані двома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар та підтверджують факт отримання товару. Заводом жодних заперечень щодо отримання товару від Товариства на підставі Договору не надано.

Суд першої інстанції не прийняв заперечення Заводу щодо ненастання строку платежу, тому що останнє залежить від дати поставки узгодженої у специфікаціях партії товару; оскільки Товариство товар у повному обсязі не поставило, то строк оплати за фактично поставлений товар не настав. Заводом не надано жодного повідомлення про зміну умов оплати товару по жодній поставці; за таких обставин, відповідно до умов Договору, строк оплати сторонами погоджений та залежить від поставки конкретної партії товару з відстрочкою платежу на 60 календарних днів.

Заводом здійснено частковий розрахунок за отриманий товар у сумі 785 905,27 грн.; таким чином, умови пункту 4.3 Договору у повному обсягу Заводом не виконані, а саме не перераховано Товариству 79 028,32 грн.

Крім того, Заводом не надано жодного повідомлення про застосування оперативно - господарської санкції та про утримання з Товариства будь-яких сум.

Вимога про стягнення з Заводу 79 028,32 грн. основного боргу є обґрунтованою.

Судом першої інстанції було здійснено перерахунок 3% річних та "інфляційних втрат" і задоволено позовні вимоги Товариства частково, а саме 3% річних у сумі 4 342,14 грн. та "інфляційні витрати" у сумі 56 834,36 грн.

Задовольняючи частково, в сумі 10 000 грн., вимогу Товариства щодо відшкодування йому витрат на послуги адвоката, суд виходив з: того, що Товариство окремо компенсувало адвокату транспортні витрати; часткового задоволення позовних вимог; складності спору; кількості судових засідань.

Завод у зустрічному позові просив стягнути з Товариства штраф у сумі 51 429,69 грн. у зв'язку з несвоєчасною поставкою товару на суму 190 480,33 грн. Також Завод зазначив, що постачальник не виконав взяті на себе договірні зобов'язання з поставки товару по специфікаціях № № 1 - 11 "до теперішнього часу".

Сторонами підписані такі специфікації:

від 11.01.2013 № 1 на суму 140 700 грн., термін поставки - 5 календарних дати з дати підписання специфікації;

від 14.02.2013 № 2 на суму 140 700 грн., термін поставки - 5 календарних дати з дати підписання специфікації;

від 03.04.2013 № 3 на суму 140 700 грн., термін поставки - 5 календарних дати з дати підписання специфікації;

від 07.05.2013 № 4 на суму 140 700 грн., термін поставки - 5 календарних дати з дати підписання специфікації;

від 24.05.2013 № 5 на суму 140 700 грн., термін поставки - 5 календарних дати з дати підписання специфікації,

від 10.07.2013 № 6 на суму 5 280 грн., термін поставки - 5 календарних дати з дати підписання специфікації,

від 05.08.2013 №7 на суму 1 440 грн., термін поставки - 5 календарних дати з дати підписання специфікації,

від 30.09.2013 № 8 на суму 2 880 грн., термін поставки - жовтень 2013 року;

від 30.09.2013 № 9 на суму 140 700 грн., термін поставки - жовтень - листопад 2013 року;

від 23.10.2013 № 10 на суму 140 700 грн., термін поставки - листопад-грудень 2013;

від 29.11.2013 № 11 на суму 6 800,02грн., термін поставки - грудень 2013 року.

На виконання умов Договору Товариство передало Заводу товар на загальну суму 864 933,59 грн.

Суд першої інстанції не погодився з доводами Товариства щодо відсутності фіксованої суми поставки у специфікаціях, оскільки, дослідивши зміст Договору та специфікацій, суд встановив, що узгоджену партію товару сторони зазначають у конкретній специфікації, тому саме на погоджену сторонами в специфікаціях суму Товариство зобов'язане поставити товар. Підписання кожного місяця нової специфікації не звільняє Товариство від зобов'язань за раніше підписаними специфікаціями і не доводить зміни умов Договору щодо кількості товару.

Зменшення кількості узгодженого товару в специфікаціях між Заводом і Товариством не було. Таким чином, Товариство зобов'язане було здійснити поставку товару в кількості та на суму, погоджені сторонами у специфікаціях до Договору.

Оскільки сторонами підписано специфікації до Договору на загальну суму 1 001 300,02 грн., поставка товару згідно з видатковими накладними здійснена на суму 864 933,59 грн., то різниця між сумою специфікацій та видаткових накладних становить 136 366,43 грн., а не 190 480,33 грн., як вказував Завод.

Відповідно до пункту 5.1 Договору за порушення умов зобов'язань щодо якості, комплектності та кількості товару, що поставляється, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% вартості неякісного, некомплектного та/або недопоставленого товару.

Згідно з пунктом 5.2 Договору за порушення строків виконання зобов'язань за Договором (у тому числі строків поставок, термінів надання документів згідно з пунктом 3.3 Договору та інших зобов'язань за Договором) постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,1% вартості непоставленого товару (товару, за яким порушені терміни надання документів або порушені інші зобов'язання за Договором) за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості; штраф стягується за весь період прострочення.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу за різні порушення зобов'язань не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України штраф є формою неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Завод просив стягнути штраф у розмірі 38 096,07 грн. - 20% від непоставленого товару та штраф у розмірі 13 333,62 грн. - 7% як за прострочення поставки товару понад 30 календарних днів, хоча розрахунок здійснює від вартості непоставленого товару, який, за розрахунком Заводу, становить 190 480,33 грн.

Суд першої інстанції здійснивши перерахунок штрафу, стягнув його у сумі 36 818,94 грн. (136 366,43 грн. х 20% + 136 366,43 грн. х 7%).

Товариством подано заяву про зменшення суми неустойки.

Суд першої інстанції, врахувавши доводи Товариства і Заводу, наявність спору, ступінь виконання сторонами умов Договору, відмовив у задоволенні даної заяви Товариства.

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено таке.

З видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, не вбачається, на виконання якої специфікації було поставлено товар, а тому товар приймається до повного виконання умов чергової специфікації.

Поставка повної партії товару: за специфікацією № 1 на суму 140 700 грн. була здійснена 12.03.2013, а тому строк оплати спливає 13.05.2013; за специфікацією № 2 на суму 140 700 грн. була здійснена 12.04.2013, а тому строк оплати спливає 12.06.2013; за специфікацією № 3 на суму 140 700 грн. була здійснена 01.11.2013, а тому строк оплати спливає 31.12.2013; за специфікацією № 6 на суму 5 280 грн. була здійснена 15.07.2013, а тому строк оплати спливає 13.09.2013; за специфікацією № 7 на суму 1 440 грн. була здійснена 14.08.2013, а тому строк оплати спливає 15.10.2013; за специфікацією № 11 на суму 6 800, 02 грн. була здійснена 26.12.2013, а тому строк оплати спливає 24.02.2014.

З огляду на те, що поставка товару за специфікаціями № № 4, 5, 9, 10 не була здійснена у повному обсязі, за умовами Договору, у Заводу не виник обов'язок з оплати товару за цими специфікаціями.

Таким чином, загальна сума специфікацій, за якими у покупця виник обов'язок з оплати товару, становить 438 500, 02 грн.

Крім того, за наданими Товариству виписками з банківського рахунку, при здійсненні оплати товару Заводом не було вказане призначення платежу.

Оскільки умовами Договору сторони не врегулювали порядок зарахування коштів у разі незазначення періоду, за який здійснюється оплата, за Товариством закріплене право спрямувати кошти, які сплачуються Заводом без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Однак, враховуючи, що строк оплати за специфікаціями № № 4, 5, 9, 10 не настав, Товариство не має права зараховувати сплачені Заводом кошти в рахунок оплати товару, зазначеного у цих специфікаціях.

Грошові кошти, сплачені покупцем на виконання умов Договору, повинні зараховуватись у хронологічному порядку для оплати товару за специфікаціями, строк оплати яких настав.

Таким чином, у Заводу відсутня заборгованість за поставлений товар, а тому позовні вимоги Товариства в частині стягнення основного боргу не підлягають задоволенню. Вимоги про стягнення 3 % річних та "інфляційних втрат" є похідними від вимоги про стягнення основного боргу за Договором, тому задоволенню також не підлягають.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сума штрафних санкцій, заявлена Заводом на підставі пунктів 5.1, 5.2 Договору, повинна обраховуватися виходячи з суми 136 366, 43 грн. Таким чином, стягненню з Товариства підлягає штраф на підставі пункту 5.1 Договору у розмірі 20 % у сумі 27 273, 29 грн. та штраф на підставі пункту 5.2 Договору у розмірі 7 % у сумі 9 545, 65 грн.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника з відмовою у задоволенні первісного позову.

У відповідності до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як унормовано частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (статті 525, 526 ЦК України).

Частиною першою статті 664 ЦК України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на відповідні законодавчі приписи з висновками апеляційного господарського суду погодитися повною мірою не можна.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову повністю, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що поставка товару за специфікаціями № № 4, 5, 9, 10 не була здійснена у повному обсязі, тому у Заводу не виник обов'язок з оплати товару за цими специфікаціями.

Проте при цьому поза увагою та оцінкою суду залишилося те, що часткова поставка за цими специфікаціями відбулася та строк оплати її настав. Водночас судом не досліджено обставин, пов'язаних з належним виконанням Заводом відповідного обов'язку.

Не здійснивши з'ясування та оцінки відповідних доводів та обставин, суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, в тому числі ГК України і ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене оскаржуване судове рішення згідно з пунктом 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та відповідним доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір згідно із законом. За результатами такого розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

У решті прийняте по суті справи судове рішення відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.02.2016 зі справи № 905/1861/15 скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову.

Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

У решті згадану постанову залишити без змін.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя Г. Прокопанич