ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 1/53/5022-578/2012

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Прокопанич Г.К.

розглянув касаційну скаргу першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, м. Тернопіль (далі - Відділ),

на ухвалу господарського суду Тернопільської області від 25.03.2015 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2015

зі справи № 1/53/5022-578/2012

за скаргою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз", м. Тернопіль (далі - Товариство), на дії Державної виконавчої служби України, м. Київ (далі - Служба), та Відділу

за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ (далі - Компанія),

до Товариства

про стягнення 20 485 546,89 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

Компанії - Шаркова О.О.,

Товариства - не з'яв.,

Служби - не з'яв.,

Відділу - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення суми 20 485 546,89 грн., яка включає в себе основну заборгованість, пеню, "інфляційні", 3 % річних.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 05.09.2012 позов задоволено, з Товариства стягнуто на користь Компанії відповідну суму, а також судовий збір у сумі 64 380 грн.

Ухвалою названого суду від 07.07.2014 затверджено укладену сторонами мирову угоду, за якою вони погодили, що сума боргу, яка склалася на момент укладення мирової угоди, погашається згідно із затвердженим сторонами графіком, у зв'язку з чим провадження у справі припинено на підставі пункту 7 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Товариство звернулося до того ж господарського суду зі скаргою від 04.02.2015 (надійшла 09.02.2015) на дії ДВС, а саме про: визнання незаконними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Пінського Ю.В. у винесенні постанови про арешт коштів боржника від 24.04.2014 № 34710161 (далі - Постанова № 34710161); визнання недійсною Постанови № 34710161; визнання незаконними дій Відділу по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.09.2014 № 44642259 та постанови про арешт коштів від 29.01.2015; визнання недійсною згаданої постанови Відділу № 44642259; визнання недійсною постанови Відділу від 29.09.2015 № 44642259 про арешт коштів боржника; зобов'язання Відділу повернути суму виконавчого збору 2 054 992,69 грн. на розрахунковий рахунок Товариства. Останнім також подано заяву від 04.02.2015 про поновлення строку оскарження дій ДВС.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 25.03.2015 (суддя Стадник М.С.): скаргу Товариства задоволено частково; визнано недійсною Постанову № 34710161; визнано незаконними дії Відділу по винесенню постанови від 29.01.2015 № 44642259 про арешт коштів боржника; визнано недійсною постанову Відділу від 29.01.2015 № 44642259 про арешт коштів боржника; Відділ зобов'язано повернути суму виконавчого збору 2 054 992,69 грн. на розрахунковий рахунок Товариства.

Ухвалою того ж суду від 25.03.2015 попередню ухвалу доповнено таким чином: "Визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної служби України Пінського Ю.В. у винесенні постанови про арешт коштів боржника № 34710161 від 24.04.2014 р."

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (колегія суддів у складі: Костів Т.С. - головуючий, Марко Р.І. і Желік М.Б.): ухвалу місцевого господарського суду від 25.03.2015 залишено без змін, з Відділу стягнуто в доход державного бюджету України 609 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділ просить скасувати оскаржувані ухвалу та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким "визнати дії Першого ВДВС ТМУЮ законними". Скаргу мотивовано прийняттям даних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суди у розгляді зазначеної скарги Товариства на дії органів Державної виконавчої служби виходили з такого.

Стягувач (Компанія) звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень ДВС України із заявою від 03.10.2012 (одержана 09.10.2012) про прийняття до виконання наказу господарського суду від 18.09.2012 у справі № 1/53/5022-578/2012 та про одночасне винесення постанови про накладення арешту на всі рахунки боржника, посилаючись на стратегічне значення стягувача для економіки держави.

Названим відділом винесено Постанову № 34710161 із встановленням 7-денного строку для самостійного її виконання боржником. Постанова про арешт коштів боржника за заявою стягувача не виносилася.

Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України винесено постанову від 24.04.2014 № 34710161 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 2 054 993,69 грн. у зв'язку з невиконанням ним рішення в зазначений строк.

Постановою відділу примусового виконання рішень ДВС України від 24.04.2014 № 34710161 накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках у банківських установах, на суму виконавчого провадження - 22 604 919,58 грн., у тому числі 2 054 993,69 грн. виконавчого збору. Отже, державний виконавець розпочав застосовувати заходи примусового виконання 24.04.2014.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 24.12.2015 у цій же справі, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2015, задоволено скаргу Товариства на дії Державної виконавчої служби України, а саме: визнано недійсною постанову відділу примусового виконання рішень ДВС України від 24.04.2014 № 34710161 про стягнення з Товариства виконавчого збору в сумі 2 054 993,69 грн.; визнано незаконними дії головного державного виконавця цього відділу Пінського Ю.В., які полягали у винесенні постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 24.04.2014 № 34710161 у сумі 2 054 993,69 грн.

Постанова про стягнення виконавчого збору винесена передчасно, оскільки за станом на день її винесення строк для добровільного виконання рішення суду не закінчився, а, отже, відсутні були підстави для здійснення заходів з примусового виконання наказу суду, та не підтверджено документально примусове виконання рішення суду, оскільки сторони на стадії самостійного виконання рішення суду уклали мирову угоду, яка затверджена судом та на підставі якої закінчено виконавче провадження з виконання рішення суду.

За таких обставин постанова про арешт коштів боржника також винесена державним виконавцем передчасно.

Тому скарга Товариства в частині визнання незаконними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної служби України Пінського Ю.В. у винесенні постанови про арешт коштів від 24.04.2014 № 34710161 та в частині визнання недійсною постанови про арешт коштів від 24.04.2014 № 34710161 підлягає задоволенню.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України прийнято 07.08.2014 низку постанов, а саме:

- № 34710161 про закінчення виконавчого провадження,якою закінчено виконавче провадження по виконанню наказу господарського суду від 18.09.2012 у цій справі на підставі статей 49, 50 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку із затвердженням мирової угоди та вирішено виділити в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору від 24.04.2014 на підставі пункту 7 статті 28 названого Закону;

- № 44330562 про відкриття виконавчого провадження, якою відкрито провадження з виконання постанови від 07.08.2014 № 34710161, виданої відділом примусового виконання рішень ДВС України про стягнення 2 054 992,69 грн. виконавчого збору, яка набрала чинності 24.04.2014, - тобто відкрито виконавче провадження з виконання неіснуючої постанови;

- № 44330562 про закінчення виконавчого провадження на підставі статей 20, 21, пункту 10 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", якою закінчено виконавче провадження з примусового виконання постанови від 07.08.2014 № 34710161, копію постанови з оригіналом виконавчого документа вирішено направити на виконання до Відділу.

Постанова про виправлення помилки щодо дати прийняття виконавчого документу про стягнення виконавчого збору не виносилася.

Державним виконавцем Відділу Фидрик Р.В. без виправлення помилки винесено постанову від 10.09.2014 № 44642259 про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання постанови від 24.04.2014 № 34710161 про стягнення виконавчого збору в сумі 2 054 992,69 грн.

Скарга Товариства в частині визнання незаконними дії Відділу з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.09.2014 № 44642259 та в частині визнання недійсною постанови Відділу від 10.09.2014 № 44642259 про відкриття виконавчого провадження відхиляється.

Скарга ж у частині визнання незаконними дій Відділу з винесення постанови про арешт коштів від 29.01.2015 та в частині визнання недійсною постанови Відділу від 29.09.2015 № 44642259 про арешт коштів боржника підлягає задоволенню.

Як зазначалося, ухвалою суду від 24.12.2014 було визнано недійсною постанову відділу примусового виконання рішень ДВС України від 24.04.2014 № 34710161 про стягнення з Товариства виконавчого збору в сумі 2 054 993,69 грн.

Відділ був учасником судового процесу при розгляді відповідної скарги, його представники були обізнані щодо предмета оскарження. Проте державним виконавцем Бойко О.Д. замість здійснення заходів із закінчення виконавчого провадження винесено постанову від 29.01.2015 № 44642259 про арешт коштів боржника на примусове виконання постанови від 24.04.2014 № 34710161, якою накладено арешт на кошти боржника у межах суми 2 054 993,69 грн., а підставою арешту зазначено рішення суду.

Меморіальним ордером від 02.02.2015 № 21 з рахунку Товариства на підставі платіжного доручення від 31.01.2015 № 21 стягнуто на рахунок Відділу 2 054 993,69 грн.

Державним виконавцем Бойко Д.О. винесено постанову від 06.02.2015 № 44642259 про закінчення виконавчого провадження, якою припинено чинність арешту коштів, що містяться на рахунках боржника, згідно з постановою про арешт коштів боржника, виданої відділом примусового виконання рішень ДВС України від 24.04.2014 у межах суми 2 054 993,69 грн. виконавчого збору, при цьому постановою не знято арешт з коштів боржника, накладеного постановою державного виконавця від 29.01.2015 № 44642259.

Отже, державним виконавцем "умисно та упереджено" винесено постанову про здійснення заходу з виконання недійсного виконавчого документа, що є порушенням чинного законодавства.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника (Відділу) з частковим задоволенням господарським судом скарги Товариства на дії органів Державної виконавчої служби.

Відповідно до приписів статті 1212 ГПК України: скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена; за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень і яку може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

У розгляді відповідної скарги Товариства попередні судові інстанції виходили, зокрема, з того, що Відділові було відомо про існування (наявність) ухвали господарського суду Тернопільської області від 24.12.2014 з цієї справи, якою було визнано недійсною постанову відділу примусового виконання рішень ДВС України від 24.04.2014 № 34710161 про стягнення з Товариства суми виконавчого збору, оскільки цей Відділ був учасником судового процесу при розгляді скарги, "його представники були обізнані щодо предмета оскарження".

З таким висновком погодитися не можна, оскільки він не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Сама лише участь Відділу у судовому процесі не означає обов'язкової обізнаності його з усіма вчиненими в судовому розгляді процесуальними діями та прийнятими в такому розгляді судовими актами. З жодної норми процесуального права презумпція такої обізнаності не випливає. Натомість Відділ у розгляді скарги Товариства послідовно заперечував (і заперечує в касаційній скарзі) проти того, що йому (Відділу) було відомо про існування (наявність) згаданої ухвали господарського суду від 24.12.2014, і наголошував, що саме у зв'язку з відсутністю в нього відповідних відомостей він правомірно, на його думку, здійснював заходи із здійснення виконавчого провадження. Проте відповідні доводи Відділу і подані ним з цього приводу докази не знайшли належного дослідження та оцінки господарськими судами, а відтак останні й не встановили обставин, пов'язаних з обґрунтованістю (чи необґрунтованістю) відповідних доводів і належністю відповідних доказів. Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями наведених положень статті 1212 ГПК України та норм матеріального права, в тому числі Закону України "Про виконавче провадження".

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому згідно з пунктом 3 статті 1119 та частини другої статті 11110 названого Кодексу оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та відповідним доводам учасників судового процесу і поданим ним доказам належну правову оцінку і розглянути скаргу на дії органів Державної виконавчої служби відповідно до закону.

Що ж до інших доводів касаційної скарги, то вони Вищим господарським судом України не приймаються.

Так, не можна погодитися з твердженням скаржника (за касаційною скаргою) про те, що "ухвала від 24.12.2014 якою оскаржено постанову про стягнення виконавчого збору була оскаржена в апеляційному порядку і постанова за наслідками розгляду апеляційної скарги була винесена 19.02.2015 і саме в цей день ухвала від 24.12.2014 набрала законної сили". Ухвали господарського суду, якщо інше прямо не встановлено законом, набирають законної сили в день їх винесення, а не за результатами їх апеляційного перегляду; і в пункті 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом (зокрема, частинами п'ятою та шостою статті 12211 ГПК України).

Так само не береться до уваги твердження скаржника (Відділу) про те, що "приймати до розгляду дану скаргу (тобто скаргу Товариства на дії органів Державної виконавчої служби) Господарський суд не мав права". Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження у справі № 1/53/5022-578/2012 здійснювалося на виконання рішення, прийнятого господарським судом, і виконавчого документа, виданого тим же судом. Отже, згідно із зазначеною статтею 1212 ГПК України скарга на дії органів Державної виконавчої служби також підлягала розгляду господарським судом.

З огляду на викладене та керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 25.03.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 зі справи № 1/53/5022-578/2012 скасувати.

Справу в частині розгляду скарги публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз" на дії органів Державної виконавчої служби передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя Г. Прокопанич