ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2015 року Справа № 917/2348/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Перемога"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід08.04.2015у справі№917/2348/13Господарського судуПолтавської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Докучаєвські чорноземи"доПриватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Перемога"простягнення суми,
В С Т А Н О В И В:
Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Докучаєвські чорноземи" (далі - позивач) просило з урахуванням уточнення позовних вимог стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Перемога" (далі - відповідач) 400 339,63 грн. заборгованості за поставлені позивачем товарно-матеріальні цінності та надані послуги.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач не розрахувався за товарно-матеріальні цінності та надані послуги.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.12.2014 (суддя Кульбако М.М.) позов задоволено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., судді Горбачова Л.П., Істоміна О.А.) це рішення суду першої інстанції в частині стягнення 166 279,41 грн. скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог у вказаній частині відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті судами рішення в частині стягнення з нього 233 860,22 грн. заборгованості, і прийняти нове рішення, яким в позові в цій частині відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги, але не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами у справі протягом 2011-2013 років існували як договірні так і позадоговірні господарські правовідносини, у ході яких позивач надавав відповідачу грошові кошти та матеріально технічні засоби, послуги сільськогосподарською технікою, купував сільськогосподарську продукцію, а відповідач поставляв позивачу сільськогосподарську продукцію, орендував сільськогосподарську техніку та здійснював продаж і відгодівлю ВРХ, телиць, коней.
Предметом даного господарського спору була матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 400339,63 грн., яка утворилась, як зазначав позивач під час розгляду спору судами попередніх інстанцій по суті, у зв'язку із виконанням сторонами взаємних господарських зобов'язань у сфері поставки, оренди, надання послуг за період з 2011 по 2013 рік.
Таким чином позов обґрунтовано тим, що вказана сума заборгованості виникла як у позадоговірних господарських правовідносинах, так і на підставі укладених договорів оренди.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно накладних: №12 від 08.11.2011 на суму 33480,00 грн.; №7 від 19.03.2012 на суму 31127,50 грн.; №1/2 від 19.03.2012 на суму 3200,00 грн.; Акту виконаних робіт №189 від 31.03.2012 на суму 15992,00 грн.; накладних: №180 від 31.03. 2012 на суму 343000,00 грн.; №186 від 31.03.2012 на суму 6600,00 грн.; №181 від 31.03.2012 на суму 556739,30 грн.; №35/31 від 31.03.2012 на суму 12750,00 грн.; №4/4 від 04.04.2012 на суму 46710,00 грн.; №24 від 20.04.2012 на суму 52584,00грн.; №27 від 20.04.2012 на суму 24000,00грн.; №47 від 23.04.2012 на суму 113998,00 грн.; №48 від 23.04.2012 на суму 11400,00 грн.; №26 від 28.04.2012 на суму 174479,87 грн.; №95 від 30.04.2012 на суму 4552,69 грн.; №27 від 30.04.2012 на суму 1182,00 грн.; Акту виконаних робіт №105 від 30.04.2012 на суму 17395,93 грн.; накладних: №13 від 03.05. 2012 на суму 2197,81 грн.; №3/4 від 05.05.2012 на суму 8100,00 грн. №4/4 від 05.05.2012 на суму 120,00 грн.; №45 від 10.05.2012 на суму 161423,45 грн.; №50/31-5 від 11.05.2012 на суму 270000,00 грн.; №66 від 30.05.2012 на суму 4696,80 грн.; №72 від 31.05.2012 на суму 5335,88 грн.; №34 від 31.05.2012 на суму 71250,00 грн.; №28 від 31.05.2012 на суму 264 064,20 грн.; №70 від 31.05.2012 на суму 108816,76 грн.; №30 від 31.05.2012 на суму 97025,00 грн.; №31 від 31.05.2012 на суму 25858,25 грн.; №35 від 31.05.2012 на суму 177450,00 грн.; №32 від 31.05.2012 на суму 53000,00 грн.; №81 від 31.05.2012 на суму 8041,23 грн.; №5/7 від 18.06.2012 на суму 33180,00 грн.; №61 від 27.06.2012 на суму 13719,84 грн.; №1/3 від 30.06.2012 на суму 68746,99 грн.; Акту виконаних робіт №73 від 31.07.2012 на суму 17108,84 грн.; накладної №7 від 05.04.2013 на суму 86236,00 грн.; платіжних доручень: №3264 від 28.12.2011 на суму 500000,00 грн.; №322 від 30.01.2012 на суму 500000,00 грн.; №378 від 31.01.2012 на суму 200000,00 грн.; №556 від 13.02.2012 на суму 200000,00 грн.; №683 від 17.02.2012 на суму 50000,00 грн.; №877 від 01.03.2012 на суму 60000,00 грн.; №3697 від 20.03.2012 на суму 300000,00 грн.; №1193 від 27.03.2012 на суму 200000,00 грн.; №1541 від 28.04.2012 на суму 100000,00 грн.; №175 від 08.05.2012 на суму 300000,00 грн.; №773 від 02.07.2012 на суму 100000,00 грн.; №941 від 24.07.2012 на суму 100000,00 грн.; №1112 від 31.07.2012 на суму 20000,00 грн.; №1317 від 21.08.2012 на суму 200000,00 грн.; №1514 від 03.09.2012 на суму 300000,00 грн.; №1841 від 06.09.2012 на суму 300000,00 грн.; №2779 від 10.10.2012 на суму 300000,00 грн.; №3313 від 14.11.2012 на суму 200000,00 грн., позивач за період із 08.11.2011 по 05.04.2013 поставив відповідачу товарно-матеріальні цінності, надав послуги (крім надання в оренду сільськогосподарської техніки) на загальну суму 6874993,15 грн., які на час звернення із позовом у даній справі відповідачем були сплачені повністю.
Крім того, судами встановлено, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору №15/234 від 21.10.2011 позивач передав відповідачу в строкове платне користування трактор Chellenger МТ658С вартістю 1800000,00 грн., за умовами розділу 5 якого орендар зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату з розрахунку 10000,00 грн. в місяць.
Також відповідно до умов договору №15/235 від 21.10.2011 позивач передав відповідачу в строкове платне користування глибокорозпушувач CASE Ekolo-tiger 530C вартістю 500000,00 грн., за умовами розділу 5 якого орендар зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату з розрахунку 3000,00 грн. в місяць.
Факт передачі вказаної сільськогосподарської техніки відповідачу підтверджується актом від 22.10.2011, а її повернення підтверджується актом від 21.04.2013, що не заперечується відповідачем.
Позивачем були виставлені відповідачу рахунки за користування сільськогосподарською технікою на загальну суму 234060,22 грн., а саме: рахунок №29 від 22.04.2013 на суму 23225,81 грн.; рахунок №30 від 22.04.2013 на суму 120000,00 грн.; рахунок №30 від 22.04.2013 на суму 36666,67 грн.; рахунок №32 від 22.04.2013 на суму 6967,74 грн.; рахунок №33 від 22.04.2013 на суму 36000,00 грн.; рахунок №30 від 20.04.2013 на суму 11200,00 грн., які відповідачем залишились не сплаченими.
Повністю задовольняючи позов місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що на підставі як договірних так і позадоговірних господарських правовідносин, що склались між сторонами, у відповідача існує перед позивачем заборгованість в сумі 400 339,63 грн., яка підлягає стягненню у даному спорі.
Скасовуючи це рішення суду в частині стягнення заборгованості та залишаючи його без змін в іншій частині, суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що несплаченою залишилась заборгованість за договорами оренди сільськогосподарської техніки №15/234 від 21.10.2011, та №15/235 від 21.10.2011 у розмірі 234060, 22 грн., яка і підлягає стягненню із відповідача.
Звернувшись із касаційною скаргою відповідач обґрунтовував її тим, що судами порушено норми матеріального і процесуального права щодо повного встановлення судами усіх обставин справи та правильного визначення правовідносин сторін.
Однак з доводами відповідача повністю погодитись не можна виходячи із наступного.
Згідно із приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1). Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2).
Статтею 11 наведеного кодексу передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч.1).
Відповідно до положень статті 759 вказаного кодексу за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1).
Згідно статті 762 цього кодексу плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму (ч.2). Частиною п'ятою цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено судами, відповідно до розділу 5 договорів оренди №15/234 від 21.10.2011 та №15/235 від 21.10.2011, сторони визначили, що орендна плата за погодженням сторін може вноситись в натуральній або змішаній формі - продуктами харчування, товарами, послугами.
Отже, для зарахування вартості поставлених відповідачем товарно-матеріальних цінностей позивачу в рахунок оплати орендної плати необхідним є погодження іншою стороною такої форми оплати орендної плати.
Із встановлених судами обставин справи не вбачається, що відповідачем доведено такий факт погодження і ці висновки судів відповідачем не спростовані. Натомість позивач, як встановлено судами, в листі від 08 січня 2014 відмовив відповідачу у його пропозиції зарахувати поставлену продукцію в рахунок його заборгованості.
Тому доводи відповідача у цій частині висновків судів не спростовують.
При цьому судами встановлено, що доказів, які б підтверджували виконання відповідачем своїх зобов'язань із оплати за вказаними договорами оренди, надано не було.
Відтак, з урахуванням наведеного та тієї обставини, що, як встановлено судами і не заперечувалось відповідачем, на підставі позадоговірних господарських правовідносин, що склались між сторонами, відповідач поставляв позивачу сільськогосподарську продукцію, то відвантажена відповідачем продукція на загальну суму 396487,40 грн., про яку зазначено у касаційній скарзі, за відсутності посилання у супровідних документах про її поставку як розрахунок за наведеними договорами оренди сільськогосподарської техніки, не може вважатися платою за користування майном на підставі цих договорів, та не звільняє відповідача від виконання свого обов'язку із оплати за користування сільськогосподарською технікою.
Крім того, безпідставними є посилання у касаційній скарзі на порушення судами норм процесуального права у зв'язку із прийняттям ними рішення по суті спору за наявності при цьому, як зазначав заявник, заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та скарги на бездіяльність органу державної виконавчої служби.
Так, із матеріалів справи вбачається, що на виконання судового рішення, прийнятого у даній справі, яке у подальшому було скасовано, видано наказ господарського суду, який був частково виконаний боржником.
Відповідно до положень статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника, зокрема, визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом (ч.2).
Згідно статті 122 цього кодексу якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.
Приписами статті 1212 наведеного кодексу передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена (ч.1). Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги (ч.2). За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку (ч.3).
Положеннями чинного процесуального законодавства не передбачено що особа може набувати прав на майно на підставі скасованого рішення суду, напроти наведеними приписами передбачено обов'язок повернути все те, що з стягнуто з такої особи, а передбачені наведеними нормами судові процедури є самостійним процесуальним діями і цими нормами не передбачено, що вчинення зазначених у них дій чи настання певних подій перешкоджає розгляду спору, що виник між сторонами, по суті.
З наведених підстав незаконними є доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, стосовно того, що судом повторно стягнуто із нього на користь позивача 62461, 25 грн., які вже були примусово стягнуті з нього органом державної виконавчої служби на виконання судового рішення, яке у подальшому було скасовано. При цьому із наявної у справі ухвали місцевого господарського суду від 20.08.2015, прийнятої у межах цієї ж справи, вбачається, що за результатами розгляду заяви відповідача попередньо виданий наказ господарського суду визнано таким, що не підлягає виконанню, а у зв'язку із поданими відповідачем доказами із 62461, 25 грн. на виконання наказу суду із останнього на користь позивача було стягнуто 55790,72 грн., за результатами чого приймаючи зазначену ухвалу від 20.08.2015 місцевий господарський суд дійшов до висновку про стягнення із позивача на користь відповідача 55790,72 грн. безпідставно одержаних коштів за наказом від 10.02.2014.
Крім того, як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі (п.11 абз.3).
Разом з тим слід зазначити, що доводи, викладені у касаційній скарзі, стосуються усіх правовідносин сторін, і правові висновки судів щодо цих усіх правовідносин, у тому числі і у тій частині, у якій у позові судом апеляційної інстанції було відмовлено, особа, що звернулась із касаційною скаргою оспорює у касаційному порядку, та оспорювала у судах попередніх інстанцій.
З огляду на приписи частини першої статті 101, статей 47, 32- 34, 43 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повинен був дослідити всі обставини справи в їх сукупності, і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Між тим, вирішуючи спір у даній справі суд апеляційної інстанції виходив із того, що наявність господарської операції має підтверджуватись первинними бухгалтерськими документами, однак відмовляючи у частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі166 279,41 грн., не перевірив доводів позивача про те, що на підставі первинних бухгалтерських документів, наведених у акті звірки, складеному та підписаному сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем складає 400 339,63 грн., при цьому у своїй постанові не зазначив що позивачем не доведено первинними бухгалтерськими документами наявність заборгованості, зазначеної у акті звірки, чи її частини, чи про неналежність таких документів як доказів, не навів первинних бухгалтерських документів, зазначених у вказаному акті звірки, підписаному обома сторонами, якими така заборгованість не підтверджується, тому доводів обох сторін про наявність чи відсутність вказаного розміру заборгованості не спростував шляхом належного дослідження доказів.
Таким чином цей суд не перевірив належним чином доводи відповідача, які були викладені в апеляційній скарзі, про відсутність заборгованості.
Враховуючи що суд апеляційної інстанції не виконав у повному обсязі покладених на нього процесуальним законом обов'язків у вказаній частині, а доводи, викладені у касаційній скарзі, стосуються усіх правовідносин сторін, і правові висновки судів щодо цих усіх правовідносин, у тому числі і у тій частині, у якій у позові судом апеляційної інстанції було відмовлено, особа, що звернулась із касаційною скаргою оспорює у касаційному порядку, а також те, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями суду апеляційної інстанції, постанова цього суду, з урахуванням статей 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, у вказаній частині підлягає скасуванню з направлення справи до суд апеляційної інстанції для виконання приписів статті 101 вказаного кодексу.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.п.1, 3, 11110 ч.1, 11111 11112, Господарського процесуального кодексу України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Перемога" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 у справі Господарського суду Полтавської області №917/2348/13, в частині скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 08.12.2014 та прийняття нового рішення у цій частині про відмову у позові щодо стягнення 166 279,41 грн., скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.
В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 залишити без змін.
Головуючий суддя А.Г. Полянський
Судді Г.А. Кравчук
Г.М. Мачульський