ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Справа № 910/9237/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Воліка І.М.,

Кролевець О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 вересня 2015 року у справі № 910/9237/15 Господарського суду міста Києва за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш", м. Київ, до Міністерства оборони України, м. Київ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, м. Київ, про стягнення 3 055 546,61 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Власов М.Г. (дов. № 27/11-59Д від 10.03.15);

відповідача - Глазунов М.Ю. (дов. № 220/1003/д від 05.12.14);

третьої особи - не з'явився,

в с т а н о в и в:

У квітні 2015 року позивач Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" пред'явив у господарському суді позов до відповідача Міністерства оборони України про стягнення 3 055 546,61 грн.

Вказував, що 27.10.14 між Міністерством оборони України (замовник) та Державною компанією "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (постачальник) було укладено договір № 342/2/10-Д-87 про закупівлю за державні кошти, згідно якого він зобов'язався поставити у 2014 році замовнику вироби за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Специфікації, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1), а замовник - прийняти та здійснити оплату отриманих виробів.

Зазначав, що на виконання умов вказаного договору Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" було здійснено поставку виробів Міністерству оборони України на загальну суму 30 398 984,08 грн.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині оплати отриманого товару, позивач просив стягнути з відповідача 3 055 546,61 грн. боргу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 травня 2015 року (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 вересня 2015 року (колегія суддів у складі: Коршун Н.М. - головуючого, Алданової С.О., Калатай Н.Ф.), позов задоволено.

Постановлено стягнути з Міністерства оборони України на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" 3 055 546,61 грн. боргу та 61 110,93 грн. судового збору.

Судові акти мотивовані посиланнями на порушення відповідачем господарського зобов'язання в частині оплати отриманого товару, що є підставою до покладення на нього обов'язку по сплаті боргу.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 526, 612, 617 ЦК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про відмову в позові.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 27.10.14 між Міністерством оборони України (замовник) та Державною компанією "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" (постачальник) було укладено договір № 342/2/10-Д-87 про закупівлю за державні кошти, згідно якого постачальник зобов'язався поставити у 2014 році замовнику вироби за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Специфікації, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1), а замовник - прийняти та здійснити оплату отриманих виробів.

Пунктами 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що ціна договору складає 30 599 999,28 грн. та включає також всі витрати постачальника, які пов'язані з поставкою виробів (придбання, транспортні витрати, сплата митних зборів, банківські витрати, прибуток підприємства, тощо).

Остаточні розрахунки здійснюються шляхом перерахування замовником на рахунок постачальника коштів протягом 5 (п'яти) банківських днів моменту поставки виробів, їх приймання та отримання замовником рахунку (п. 4.1 договору).

Остаточні розрахунки здійснюються замовником на підставі Акту приймання поставлених виробів, рахунків на оплату виробів та фактичних витрат, наданих постачальником замовнику (п. 4.3 договору).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що на виконання умов договору сторонами підписано та затверджено Акт приймання поставлених виробів № 1 від 28.02.15 на загальну суму 28 229 569,51 грн., який складено на підставі акту приймання майна військової частини А1912 від 17.01.15 № 6, та Акт приймання поставлених виробів № 2 від 28.02.15 на загальну суму 2 169 414,57 грн., який складено на підставі акту приймання майна військової частини А3808 від 19.01.15 № 1/1.

03.03.15 позивач разом з листом № 27/10-2229 направив відповідачу документи для здійснення кінцевого розрахунку за поставлену продукцію за договором, а саме: акт виконаних робіт та документальної звірки взаємних розрахунків за поставлені вироби за договором № 342/2/10-Д-87 від 27.10.14 та рахунок на оплату № 27/16-3/442 від 02.03.15.

Вказаний лист був отриманий відповідачем 02.03.15 за вх. № 5004 ЦРАУ, проте був залишений останнім без відповіді та без задоволення.

В зв'язку з порушенням відповідачем договірного зобов'язання в частині оплати отриманих виробів, утворилась заборгованість в сумі 3 055 546,61 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач визнає існування заборгованості в сумі 3 055 546,61 грн., проте зазначає, що умовами договору термін його дії було встановлено до 31.12.14, тоді як поставку виробів позивач здійснив лише в 2015 році, тому кредиторську заборгованість замовника за договором у зв'язку з її відсутністю не було обліковано та в органах державної казначейської служби не було зареєстровано.

Заборгованість за поставлену продукцію в сумі 3 055 546,61 грн. є не бюджетною, у зв'язку з чим остаточне проведення розрахунків з позивачем за договором укладеним в 2014 році за рахунок видатків, виділених відповідачу на 2015 рік не можливе.

За приписами ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Відповідно ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, чиї права і свободи, викладені у Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 29.06.04 у справі "Войтенко проти України" та від 18.10.05 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" вказав, що відсутність відповідних асигнувань у Державному бюджеті не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 11128 ГПК України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 15.05.12 у справі № 11/446 за позовом ТОВ "Компанія "Тітал" до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, суд вказав, що на підставі ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.05 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на 2009 рік не виправдовує бездіяльність МНС і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Приписами ст.ст. 610, 614 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

В силу ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів виконання ним зобов'язання в частині оплати отриманих виробів, що стало обґрунтованою підставою до задоволення позову судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, яким судами попередніх інстанцій надавалась належна правова оцінка, тому їх слід залишити поза увагою суду.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до меж перегляду справи в суді касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 вересня 2015 року у справі № 910/9237/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г.Дунаєвська

Судді: І.М. Волік

О.А. Кролевець