ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року Справа № 911/2645/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Грек Б.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоАльянс Київ", м. Київ,

на рішення господарського суду Київської області від 27.08.2015 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016

зі справи № 911/2645/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоАльянс Київ" (далі - Позивач)

до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта", м. Вишгород Київської області (далі - Відповідач),

про стягнення 243 564,76 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

Позивача - Гуласаряна Д.В.,

Відповідача - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 27.08.2015 (суддя Кошик А.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 (колегія суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий, Гончаров С.А. і Коротун О.М.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, стягнувши з Відповідача на користь Позивача 243 564,76 грн., з яких: 142 153,92 грн. основної заборгованості; 9 545,08 грн. пені; 78 575,50 грн. "інфляційних втрат"; 8 290,26 грн. - 3% річних; 5 000 грн. - оплата Позивачем юридичних послуг зі справи, а також відшкодувати витрати Позивача зі сплати судового збору. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами у розгляді справи норм матеріального і процесуального права, здійсненням її розгляду "з елементами упередженості та необ'єктивності", за неповного з'ясування обставин справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Позов було подано, зокрема, про стягнення заборгованості (142 153,92 грн.) за виконані роботи, пов'язані з відновленням (ремонтом) пошкоджених автомобілів, на підставі договору про співробітництво від 18.05.2011 № 0-18/05-01 (далі - договір про співробітництво).

Договір про співробітництво, наявний у матеріалах справи, підписаний лише зі сторони Позивача. За поясненнями Позивача, цей договір було підписано ним і направлено Відповідачу, який підписаний примірник договору не повертав. Відповідач, зі свого боку, зазначив, що не підписав договір про співробітництво.

За твердженням Позивача, між ним та Відповідачем існують довготривалі відносини співробітництва щодо здійснення відновлювального ремонту застрахованих у Відповідача автомобілів, який оплачувався в рахунок виплати страхового відшкодування власникам застрахованих Відповідачем автомобілів.

Позивачем також зазначається, що:

- передача на ремонт та оплата ремонту автомобілів здійснювалися Відповідачем шляхом надсилання гарантійних листів, які до певного часу своєчасно та в повному обсязі виконувалися;

- Відповідач не оплатив здійснений Позивачем ремонт автомобілів за 10 гарантійними листами, згідно з якими Відповідач направляв на ремонт та гарантував оплату такого ремонту.

Відповідач заперечував надання ним таких гарантійних листів, а також вказував, що вони підписані не уповноваженими на це особами.

На пропозицію апеляційного господарського суду Позивачеві надати оригінали гарантійних листів для огляду Позивач надав письмове пояснення, що такої можливості не має.

Позивачем не доведено суду взяття Відповідачем на себе зобов'язань з оплати ремонтних робіт, з приводу якої (оплати) виник даний спір.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми, яку Позивач вважає заборгованістю за виконані ним для Відповідача ремонтні роботи, а також відповідних сум "інфляційних втрат", річних, пені та судових витрат.

Згідно з приписами ГПК України:

- судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи (частина перша статті 47);

- доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (частина перша статті 32);

- господарський суд оцінює докази на основі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності (частина перша статті 43).

У розгляді даної справи попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування наведених норм процесуального права з урахуванням такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 названого Кодексу визначено, що: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином, за визначенням частини першої статті 202 того ж Кодексу, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Попередніми судовими інстанціями встановлено і скаржником не спростовано, що "договір про співробітництво" (як єдиний документ, підписаний обома сторонами) Позивачем і Відповідачем не укладено (не підписано). Це, однак, не виключає можливості виникнення між сторонами зобов'язань, пов'язаних, у даному разі, з виконанням Позивачем для Відповідача певних робіт та із здійсненням останнім оплати таких робіт, - за умови, що роботи виконані Позивачем та прийняті Відповідачем. Отже, пов'язані з цим обставини мали бути з'ясовані попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи. Однак ними цього належним чином не здійснено.

Так, судами, по суті, прийнято доводи Відповідача, який заперечував надання ним згаданих 10 гарантійних листів Позивачу, а також вказував, що вони підписані неуповноваженими на це особами. При цьому поза увагою судів залишилася внутрішня взаємна суперечливість таких доводів: адже якщо ці листи взагалі не надавалися Позивачу, то вони й не підписувалися ніякими особами Відповідача, - чи то уповноваженими, чи неуповноваженими, а якщо, натомість, підписувалися (хоча б і неуповноваженими особами), - отже, все-таки надавалися. Пов'язаних з цим обставин суди не з'ясували й не перевірили.

Водночас попередніми судовими інстанціями не з'ясовано наявності чи відсутності у сторін доказів фактичного виконання Позивачем робіт для Відповідача, про які йдеться в позовній заяві, і прийняття їх Відповідачем (із зауваженнями або без таких).

З урахуванням наведеного у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями у вирішенні спору норм матеріального права, в тому числі Цивільного кодексу України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, оскаржувані судові рішення відповідно до пункту 3 статті 1119 і частини першої статті 11110 ГПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоАльянс Київ" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 27.08.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 зі справи № 911/2645/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Грек

Суддя В. Палій