ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року Справа № 14/264

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Барицької Т.Л.,

Кролевець О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Приватного підприємства "Домінус"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року

у справі № 14/264

господарського суду Рівненської області

за позовом Державно-комунального підприємства "Міське обєднання парків культури та відпочинку м. Рівного"

до Приватного підприємства "Домінус"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача Рівненської міської ради

про зміни договорів оренди нежитлового приміщення

за участю представників

позивача - ОСОБА_5

відповідача - ОСОБА_6

третьої особи - ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 05 червня 2007 року затверджено мирову угоду від 05 червня 2007 року між Державно-комунальним підприємством "Міське об'єднання парків культури та відпочинку м.Рівного" та Приватним підприємством "Домінус", провадження у справі припинено з посиланням на те, що зазначена мирова угода стосується прав і обов'язків сторін щодо предмету спору, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, а відтак підлягає затвердженню, а провадження у справі - припинено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду України від 14 березня 2016 року апеляційну скаргу Рівненської міської ради (не залученої особи) задоволено, а ухвалу господарського суду Рівненської області від 05 червня 2007 року у справі № 14/264 про затвердження мирової угоди - скасовано. Справу № 14/264 направлено до господарського суду Рівненської області для розгляду.

Постановою Вищого господарського суду України від 09 червня 2016 року касаційну скаргу Приватного підприємства "Домінус" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 березня 2016 року у справі № 14/264 задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 березня 2016 року у справі № 14/264 скасовано, справу № 14/264 направлено на новий апеляційний розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року (судді Саврій В.А., Мамченко Ю.А., Дужич С.П.) ухвалу господарського суду Рівненської області від 05 червня 2007 року у справі № 14/264 про затвердження мирової угоди скасовано, справу №14/264 направлено до господарського суду Рівненської області для розгляду.

Не погодившись з зазначеною постановою Приватне підприємство "Домінус" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року та залишити в силі ухвалу господарського суду Рівненської області від 05 червня 2007 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судом та апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору,і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вищезазначені приписи закону не виконав.

Так, одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Відповідно до пункту 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК). Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Отже, мирова угода це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, за для яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити.

У зв'язку з цим, укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних вище процесуальних нормах, є правом сторони, яке, згідно процесуального Закону, неможливо реалізувати тільки за наявності умов якщо такі дії суперечать законодавству, або це призводить до порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

З вищевикладеного вбачається, що звертаючись до суду із заявою про затвердження мирової угоди сторони усвідомлюють процесуальні наслідки затвердження зазначеної угоди та свідомо погоджуються із виникненням у сторін нових зобов'язань, які повинні виконуватись ними належним чином.

Як вже зазначалося вище, Державним-комунальним підприємством "Міське об'єднання парків культури та відпочинку м.Рівного" та Приватним підприємством "Домінус" до господарського суду Рівненської області 05 червня 2007 року було подано заяву про укладення та затвердження мирової угоди.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 05 червня 2007 року за заявою сторін було затверджено мирову угоду від в заявленій редакції та припинено провадження у справі.

Вищезазначена ухвала суду набрала законної сили.

Частиною 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, зокрема, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення, незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі.

Отже, за приписами вказаної норми подання державним органом або органом місцевого самоврядування апеляційної скарги після спливу річного терміну з дня оголошення оскаржуваного судового рішення виключає порушення та здійснення відповідного апеляційного провадження та є підставою для повернення апеляційної скарги - незалежно від поважності причин пропуску вказаного строку. Поновлення ж зазначеним органам встановленого нормами ч. 1 ст. 93 ГПК України строку на апеляційне оскарження допускається лише у межах річного терміну з дня оголошення оскаржуваного судового рішення та здійснюється за наявності підстав для поновлення цього строку.

Таким чином, апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених статтею 93 ГПК, повертається, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, а якщо апеляційну скаргу подано прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення, то відповідний строк як присічний не може бути поновлено і у таких випадках повернення апеляційної скарги здійснюється на підставі частини другої статті 93 ГПК.

Крім того, з урахуванням припису абзацу сьомого пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" під час апеляційного оскарження судових рішень місцевих господарських судів, прийнятих до набрання чинності цим Законом, застосовуються, зокрема, правила частини другої статті 93 ГПК (у редакції, яка була чинною на час прийняття таких рішень) щодо можливості відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги протягом трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного рішення. Це правило не поширюється на апеляційне оскарження прийнятих до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" судових рішень місцевих господарських судів особами, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, оскільки цим особам норми ГПК, до набрання чинності названим Законом, не передбачали право апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присічний тримісячний строк подання апеляційної скарги.

Оскільки скаржник - Рівненська міська рада є особою, яка не брала участі у справі і вважає, що господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки, то право на апеляційне оскарження їй було надано нормою ст. 91 ГПК України (в редакції Закону №2453-17 від 07 липня 2010 року), при цьому, присічний строк, визначений нормою ст. 93 ГПК України, встановлений лише з 15 січня 2012 року з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року №4176-VI, яким ч.2 ст.93 ГПК України була викладена в новій редакції із встановленням присічного річного строку для прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування.

Втім, Рівненською міською радою, яка є органом місцевого самоврядування, апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Рівненської області від 05 червня 2007 року подано 25 лютого 2016 року, тобто після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення, а також після закінчення річного строку з дня набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року №4176-VI.

Вищезазначені обставини були зазначені у постанові Вищого господарського суду України від 09 червня 2016 року, однак суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки вищезазначеним обставинам.

Приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін чи інших не залучених осіб не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Як вже зазначалось вище, ухвала господарського суду Рівненської області від 05 червня 2007 року набрала законної сили.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що суд апеляційної інстанції в ухвалі від 29 червня 2016 року взагалі не зазначив про відновлення строку на апеляційне оскарження натомість в оскаржувані постанові від 13 липня 2016 року суд апеляційної інстанції зазначив, що вищезазначена апеляційна скарга прийнята до розгляду ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду 29 лютого 2016 року.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року якою відновлено строк на апеляційне оскарження, фактично порушено принцип рівності сторін у процесі та надано суттєву перевагу доводам Рівненської міської ради, яка звернулась до суду із апеляційною скаргою лише через 9 років.

До того ж, приймаючи вищезазначену ухвалу суд апеляційної інстанції взагалі не обґрунтував причини поновлення такого строку, що є порушенням приписів Господарського процесуального кодексу України та судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 103 Господарського процесуального кодексу України визначені повноваження суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що під час нового розгляду даної справи апеляційний господарський суд повинен врахувати вищезазначене, а також повинен здійснити перегляд ухвали господарського суду таким чином, щоб забезпечити справедливу рівновагу між інтересами сторін, та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства.

Адже, відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Разом з тим, приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не забезпечив виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, оскільки не перевірили ґрунтовність юридичної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, виходячи, зокрема, з принципу їх належності та допустимості, що мало своїм наслідком порушення судом норм процесуального права, а саме можливість взагалі розгляду апеляційної скарги, що подана з порушенням вимог ст. 93 НПК України.

Враховуючи, що в силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає, що у розумінні статті 111-9 названого Кодексу усі вищевикладені обставини є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів, приймаючи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі Приватного підприємства "Домінус" дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Домінус" задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року у справі № 14/264 скасувати.

3. Справу № 14/264 передати до Рівненського апеляційного господарського суду для вирішення питання розгляду апеляційної скарги по суті.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Т. Л. Барицька

О. А. Кролевець