Постанова ВГСУ від 04.08.2016 року у справі №923/70/16

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2016 року Справа № 923/70/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівГрейц К.В., Мачульського Г.М.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуДержавного підприємства "Херсонський морський торговельний порт"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 23.03.16у справі№923/70/16 Господарського суду Херсонської областіза позовомДержавного підприємства "Херсонський морський торговельний порт"доДержавного підприємства "Скадовський морський торговельний порт"простягнення

Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Скадовський морський торговельний порт" 85541,11 грн. пені. Позивач посилався на прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором договору позики №106Р від 01.09.14, а відтак вважав підставним стягнення спірної суми пені з відповідача, як то передбачено пунктом 7.4 договору.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.02.16 (суддя Закурін М.К.) у позові відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з того, що додатковою угодою №1 від 01.07.15 до договору позики №106Р від 01.09.14 сторонами були змінені строки виконання зобов'язання з повернення позики, а тому нарахування позивачем пені за спірний період (з 31.01.15 до 30.06.15) є безпідставним. Судове рішення обґрунтована приписами статей 530, 653 Цивільного кодексу України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.16 (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Головей В.М.) перевірене рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та задовольнити позов. Скаржник посилається на порушення судами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 231 Господарського кодексу України та наголошує на наявності підстав для стягнення спірної суми пені. Скаржник зазначає, що у даному випадку мало місце прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань з повернення позики за спірним договором, що згідно з пунктом 7.4 договору є підставою для стягнення з нього неустойки за період з 31.01.15 до 30.06.15.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами норм чинного законодавства, колегія суддів відзначає наступне.

В процесі розгляду спору господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.09.14 між Державним підприємством "Херсонський морський торговельний порт" - позикодавцем та Державним підприємством "Скадовський морський торговельний порт" - позичальником був укладений договір позики №106Р. За умовами цього договору позикодавець передає позичальнику позику у розмірі 500000 грн., а позичальник зобов'язується повернути вказану суму позики до 30.04.15. Пунктом 4.1 договору сторони обумовили, що позичальник зобов'язується повернути суму позики позикодавцю в строки, передбачені погодженим графіком погашення, а саме: до 30.01.15 - 125000 грн., до 27.02.15 - 125000 грн., до 27.03.15 - 125000 грн., до 30.04.15 - 125000 грн. У випадку порушення строків повернення отриманої позики, позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочки платежів від суми простроченого платежу (пункт 7.4 договору). Строк дії договору сторонами визначений у розділі 5 договору (пункт 5.1), яким передбачено, що договір вступає в силу з моменту надання позичальником суми позики позикодавцеві та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Господарські суди також установили, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу обумовлену договором позику, перерахувавши йому 500000 грн. за платіжними дорученнями №9134 від 09.09.14, №9278 від 16.09.15. Установили господарські суди і те, з підтвердженням матеріалами справи, що, в подальшому, між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 01.07.15 до договору позики №106Р, яка є невід'ємною його частиною та котрою були внесені зміни у спірний договір. Вказаною додатковою угодою, окрім іншого, сторонами було змінено строки повернення позики. Так, сторони погодили та визначили наступний графік повернення спірної позики: до 29.01.16 - 125000 грн., до 26.02.16 - 125000 грн., до 30.03.16 - 125000 грн., до 29.04.16 - 125000 грн. Отже, господарські суди попередніх інстанцій установили, що строк виконання зобов'язання з повернення позики був змінений за взаємною згодою обох сторін, тобто відбулася зміна зобов'язання, що унеможливлює за умовами договору стягнення з відповідача пені за спірний період. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" про стягнення з Державного підприємства "Скадовський морський торговельний порт" 85541,11 грн. пені за прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором договору позики №106Р від 01.09.14. Ухвалюючи судові акти у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість позову та відсутність підстав для його задоволення. Згідно з приписами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до приписів статті 1049 цього ж Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 651 Цивільного кодексу України). Правові наслідки зміни або розірвання договору унормовані статтею 653 Цивільного кодексу України. За приписами наведеної норми у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. У розумінні наведених приписів змінений зміст договору, а саме змінені його умови: предмет договору, місце виконання, строки виконання тощо, призводить до зміни зобов'язання (зміни його змісту). Зміна змісту зобов'язання може полягати як у зміні змісту існуючих прав, так і у зв'язку із тим, що певні права та обов'язки, що охоплюються змістом зобов'язання припиняють свою дію, а інші виникають. Зміна договору не тягне за собою припинення зобов'язання, що ним породжене, таке зобов'язання змінюється відповідно до змінених умов договору. Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як вже зазначалося, сторони у спірному договорі (пункт 7.4) обумовили, що у випадку порушення строків повернення позики позичальник сплачує позикодавцеві пеню. Між тим, як установили господарські суди, та це підтверджено матеріалами справи, додатковою угодою №1 від 01.07.15 до договору позики №106Р сторони змінили строки повернення позики (тобто відбулася зміна зобов'язання у вказаній частині). Отже, суди установили, що строк виконання зобов'язання з повернення спірної позики був змінений за взаємною згодою обох сторін, та, відповідно, договір має виконуватися з урахуванням змінених його умов; що відповідачем не було порушено зобов'язання за договором щодо строків повернення позики, а відтак відсутні підстави для стягнення з нього неустойки за прострочення грошового зобов'язання. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Враховуючи встановлені судами обставини справи та зважаючи на приписи наведених норм, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів про необґрунтованість позову. Доводи, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції; норми матеріального права до встановленого застосовані вірно. Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.