ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2016 року Справа № 907/1292/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Грейц К.В.розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства "Колос"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016у справі№ 907/1292/15 Господарського суду Закарпатської областіза позовомФермерського господарства "Колос"доФермерського господарства "Евріка"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПриватного нотаріуса Виноградівського районного нотаріального округу Богаш Наталії Яношівнипровизнання договору купівлі-продажу недійсним
Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.
ВСТАНОВИВ:
Фермерське господарство "Колос" звернулося з позовом до Фермерського господарства "Евріка" про визнання договору купівлі-продажу від 21.11.2006 недійсним. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що спірний договір купівлі-продажу навісу для сушки сіна, що розташований в м. Виноградів по вул. Партизанській, укладений з порушенням вимог статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки на момент вчинення цього правочину жодна із сторін не мала наміру на настання правових наслідків, що обумовлені ним. На думку позивача спірний договір купівлі-продажу є фіктивним, а тому має бути визнаний недійсним. При цьому позивач посилався на приписи статей 215, 234, 662, 659, 692 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.03.2016, ухваленим суддею Русняк В.С., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з відсутності обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного договору недійсним. Водночас суд установив, що оспорюваний правочин не є фіктивним та виконувався сторонами, оскільки на підставі спірного договору купівлі-продажу за відповідачем зареєстровано право власності на придбаний навіс для сушки сіна, а зі змісту самого договору вбачається, що оплату за придбане майно відповідач провів перед підписанням договору. При цьому суд керувався приписами статей 234, 640 Цивільного кодексу України.
Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Зварич О.В. - головуючий, Хабіб М.І., Юрченко Я.О., постановою від 30.05.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Фермерське господарство "Колос" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами того, що спірний договір купівлі-продажу є фіктивним, незважаючи на те, що він нотаріально посвідчений, а право власності за цим договором зареєстровано в РБТІ, оскільки з часу його укладення у обох сторін не було наміру створити правові наслідки на підставі договору. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статті 234 Цивільного кодексу України.
На адресу Вищого господарського суду України від Фермерського господарства "Евріка" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.11.2006 між Фермерським господарством "Колос" (продавець), в особі голови Терека Т.І., що діє на підставі статуту, зареєстрованого розпорядженням голови Виноградівської райдержадміністрації № 331 від 26.06.2000, та Фермерським господарством "Евріка" (покупець), в особі голови Палько І.Ю., що діє на підставі статуту, зареєстрованого розпорядженням голови Виноградівської райдержадміністрації № 670 від 22.12.1998, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність навіс для сушки сіна, що розташований по вул. Партизанській (без номеру) у м. Виноградів, Закарпатської області, і сплатив за нього обумовлену грошову суму. Відповідно до пункту 2 договору навіс для сушки сіна, позначений на плані під літерою "А", в цілому з бетонних стовпів, загальною площею 692,4 кв.м, та належить продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на навіс для сушки сіна, виданого Виноградівською райдержадміністрацією від 09.07.2001, зареєстрованого у Виноградівському державному підприємстві технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 2 під № 444, реєстраційний номер 16592217. Пунктами 3, 4 договору визначено, що продаж навісу для сушки сіна сторонами вчиняється за суму 1 751 грн., яку покупець сплатив до підписання цього договору. Сторони встановили, що умови договору, в тому числі щодо сплати ціни договору, застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (частина 3 статті 631 Цивільного кодексу України). Відповідно до пункту 6 договору продавець стверджує, що відчужуваний навіс для сушки сіна на момент укладення договору нікому іншому не проданий, не подарований, не відчужений іншим способом, до статутного фонду юридичних осіб не внесений, як місцезнаходження юридичної особи (юридична адреса) не використовується, не заставлений, під податковою заставою, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває. Прихованих недоліків, сервітуту, а також прав щодо нього у третіх осіб, в тому числі за договорами найму чи оренди, як в межах, так і за межами України, немає. Згідно з пунктом 8 договору право власності на навіс для сушки сіна виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Сторони підтверджують, що цей правочин не є фіктивним чи удаваним, тобто не є таким, що передбачено статтями 234, 235 Цивільного кодексу України (пункт 9 договору). В пункті 10 договору зазначено, що відчужуваний навіс для сушки сіна візуально оглянутий покупцем до підписання цього договору. Недоліків чи дефектів, які б перешкоджали його використанню за призначенням, на момент огляду покупцем виявлено не було. Продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти зазначений навіс для сушки сіна і пов'язані з його експлуатацією документи по акту прийому-передачі (пункт 11 договору). Пунктом 15 договору передбачено, що цей договір підлягає державній реєстрації (стаття 657 Цивільного кодексу України). Право власності на відчужуваний навіс для сушки сіна підлягає державній реєстрації (стаття 182 Цивільного кодексу України). Судами установлено, що договір купівлі-продажу від 21.11.2006 підписаний, скріплений печатками сторін та 21.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Богаш Н.Я., особи громадян, які підписали договір встановлено, їх дієздатність, а також правоздатність та дієздатність Фермерського господарства "Колос" та Фермерського господарства "Евріка, повноваження представників і належність на праві власності Фермерському господарству "Колос" навісу для сушки сіна, що відчужується, перевірено. Спірний договір зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.11.2006. Також судами установлено, що 23.06.2015 позивач надіслав відповідачу претензію за № 56 від 20.06.2015, в якій просив визнати недійсним та розірвати в добровільному порядку фіктивний договір купівлі-продажу, за яким Фермерське господарство "Колос" передало, а Фермерське господарського "Евріка" прийняло у власність спірний навіс для сушки сіна. Вказану претензію відповідач залишив без відповіді та задоволення, що слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Фермерського господарства "Колос" до Фермерського господарства "Евріка" про визнання договору купівлі-продажу від 21.11.2006 недійсним. Підставою позову визначено те, що спірний договір носить фіктивний характер. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. При цьому обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Отже, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. При цьому ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не є фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що оспорюваний правочин вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, адже, при розгляді даної справи, суди установили як факт реєстрації на підставі спірного договору права власності за відповідачем на придбаний навіс для сушки сіна, так і факт оплати придбаного майна до укладення договору, що вбачається зі змісту останнього. Виходячи з того, що судами на підставі повного та всебічного розгляду даного спору не установлено обставини, з якими законодавство пов'язує визнання спірного договору недійсним, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову визнається правомірним. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фермерського господарства "Колос" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 у справі № 907/1292/15 Господарського суду Закарпатської області залишити без змін.
Головуючий суддя: В. Швець
Судді: Т. Гоголь
К. Грейц