Постанова ВГСУ від 04.08.2016 року у справі №905/1502/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2016 року Справа № 905/1502/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівБожок В.С., Грейц К.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Лисий В.І.- дов. від 29.12.15, відповідача: Пихтін К.В. - дов. від 14.03.16, касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Судноремонтний завод"на постановуДонецького апеляційного господарського судувід20.01.16у справі№905/1502/15за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій областідо Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноремонтний завод"пророзірвання договору оренди та повернення майна

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноремонтний завод" про розірвання договору оренди №1055/03 від 17.06.03, укладеного між сторонами у справі, та зобов'язання відповідача повернути державне майно - цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Азовський судноремонтний завод", розташований у м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 2, до сфери управління Міністерства інфраструктури України. Позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов спірного договору, а саме: пунктів 3.1, 3.2, щодо сплати орендної плати за ставкою 20% від вартості основних засобів і нематеріальних активів за незалежною оцінкою на час оцінки об'єкта оренди та здійснення незалежної оцінки орендованого майна. При цьому він зазначав, що рішенням Господарського суду Донецької області від 13.06.13 у справі №5006/37/152пн/2012, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 24.04.14, було визнано укладеною додаткову угоду №5 до договору оренди №1055/03 від 17.06.03 та викладено її редакцію, проте відповідач ухиляється від виконання зміненого договору та не сплачує орендну плату у встановленому розмірі, і не здійснює інвентаризації орендованого майна, що унеможливлює здійснення оцінки об'єкта оренди. Наведене, на думку позивача, є підставою розірвання спірного договору оренди та повернення орендованого майна.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.10.15 (суддя Мальцев М. Ю.) позов задоволено. Розірвано договір оренди №1055/03 від 17.06.03, укладений між сторонами у справі, та повернуто державне майно - цілісний майновий комплекс ДП "Азовський судноремонтний завод", розташований у м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 2. Господарський суд установив наявність підстав для розірвання спірного договору у зв'язку з істотним порушенням відповідачем його умов, а саме: пунктів 3.1, 3.2 договору в редакції додаткової угоди №5, щодо сплати орендної плати за ставкою 20% від вартості основних засобів на нематеріальних активів за незалежною оцінкою на час оцінки об'єкту оренди та проведення незалежної оцінки вартості орендованого майна.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.01.16 (судді: Колядко Т.М., Радіонова О.О., Стойко О.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Судноремонтний завод", яке просить скасувати рішення і постанову у справі та відмовити у позові. Скаржник посилається на порушення судами приписів статті 129 Конституції України, статті 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статей 42, 43, 33, 35 Господарського процесуального кодексу України. Він вважає, що позивачем не доведено істотного порушення орендарем умов договору та заподіяння йому збитків. Скаржник наголошує на тому що строки проведення оцінки орендованого майна не установлені; що позивачем не було дотримано вимог статті 188 Господарського кодексу України, а тому він вважає звернення позивача з даним позовом до суду передчасним.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами норм законодавства, колегія суддів відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що Регіональне відділення Фонду держмайна України по Донецькі області - орендодавець та Товариство з обмеженою відповідальністю "Судноремонтний завод" - орендар 17.06.13 уклали договір оренди №1055/03 цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Азовський судноремонтний завод". За умовами цього договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс ДП "Азовський судноремонтний завод, склад і вартість якого визначені в акті оцінки (додаток №3), протоколі про результати інвентаризації та передавальному балансі підприємства, складеного станом на 30.04.03, вартість якого становить 56740,6 тис. грн. В розділі 3 договору сторони визначили, що орендна плата за перший місяць оренди - червень визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць (квітень - 172027 грн. без ПДВ) на індекс інфляції за травень, червень. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.2 договору). Розділом 5 договору визначені обов'язки орендаря. Так, зокрема, орендар зобов'язався своєчасно і повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету; щомісячно, до 25 числа, надавати орендодавцеві інформацію пор перерахування орендної плати до державного бюджету; щоквартально до 25 числа місяця наступного за звітним проводити звірку розрахунку та сплати орендної плати з орендарем за актом звірки (пункти 5.2, 5.6, 5.8 договору). Згідно з пунктом 10.4 договору за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством. Договір укладено строком на десять років; він діє з 17.06.03 до 17.06.13 (пункт 10.1 договору). В подальшому, сторонами неодноразово вносилися зміни до спірного договору шляхом укладання додаткових угод. Господарські суди також установили, що рішенням Господарського суду Донецької області від 13.06.13 у справі №5006/37/152пн/2012, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 24.04.14, за позовом ТОВ "СРЗ" до РВФДМУ по Донецькій області про укладання додаткової угоди до договору оренди державного майна №1055/03 від 17.06.03 було визнано укладеною з моменту прийняття рішення у справі додаткову угоду №5 до цього договору в редакції позивача, а саме: "1. Доповнено пункт 3.1 статті 3 договору абзацом 4 наступного змісту: "При визначенні орендної плати використовується ставка 20% від вартості основних засобів та нематеріальних активів за незалежною оцінкою на час оцінки об'єкту оренди." 2. Викладено пункт 3.2 статті 3 договору у такій редакції: "Орендар за власний рахунок здійснює незалежну оцінку вартості основних засобів та нематеріальних активів упродовж 45 днів з дня затвердження результатів інвентаризації. До дня затвердження результатів незалежної оцінки орендар сплачує орендну плату без змін. Після затвердження результатів незалежної оцінки упродовж 30 днів орендар зобов'язується сплатити різницю між сплаченою орендною платою (в т.ч. авансових оплат) та орендною платою, визначеною за правилами абзацу 4 пункту 3.1 статті 3 договору, за період з 18.06.13 до дня затвердження результатів незалежної оцінки без пені". 3. Пункт 10.1 статті 10 договору викладено в наступній редакції: "Цей договір укладено строком на тринадцять років, що діє з 17 червня 2003 року до 17 червня 2016 року включно." 4. Викладено пункт 10.2. статті 10 договору у такій редакції: "Умови цього договору зберігають силу упродовж всього терміну цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Припинення строку дії договору не звільняє орендаря від сплати орендної плати за період фактичного користування підприємством. 5. Інші положення договору оренди №1055/03 від 17.06.03 залишаються незмінними. 6. Ця додаткова угода складена в 4-х (чотирьох) примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу, - по два для орендодавця і орендаря." Суди також установили, що наказом Регіонального відділення Фонду держмайна України від 24.02.15 №00224 проведення інвентаризації орендованого майна призначено станом на 28.02.15; що орендодавець за зверненням орендаря продовжив термін проведення інвентаризації до 30.03.15 включно наказом від 16.03.15 № 00258. Установили суди і те, що відповідачем не було проведено інвентаризацію майна цілісного майнового комплексу в порядку, визначеному законодавством, та не здійснено незалежну оцінку вартості орендованого майна, як того вимагають положення спірного договору та Методики оцінки об'єктів оренди, порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №629 від 10.08.95; що орендна плата у визначеному договорі розмірі (20% від вартості основних засобів та нематеріальних активів), як то передбачено договором, відповідачем не вносилася. Отже, господарські суди установили, з підтвердженням матеріалами справи, що відповідачем було допущено істотне порушення умов договору оренди державного майна у розумінні частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України (несплата орендної плати згідно з умовами договору), і це, як визнали суди, є підставою для розірвання такого договору. Крім того, суди установили, що спірний договір оренди (з урахуванням додаткової угоди №5 до договору) закінчується 17.06.16. Як убачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справи є вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноремонтний завод" про розірвання договору оренди державного майна №1055/03 від 17.06.03, укладеного між сторонами у справі, та зобов'язання відповідача повернути державне майно. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість цих вимог. Відповідно до приписів статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. На відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває у державній власності, поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Згідно з частиною третьою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Статтею 783 Цивільного кодексу України унормовано, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача. При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, котрі є загальними для розірвання договору, та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. За приписами цієї норми однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 Цивільного кодексу України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Відтак встановленню підлягає не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, котра може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 18.09.13 у справі № 6-75цс13. Відповідно до приписів статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (статті 18, 19 цього ж Закону). У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина 2 статті 653 Цивільного кодексу України). У розумінні приписів наведеного законодавства істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.05.12 у справі №5021/966/2011, від 14.10.14 у справі №910/12023/13. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарські суди попередніх інстанцій установили факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором оренди державного майна зі змінами від 13.06.13 (строк дії якого з 17.06.03 до 17.06.16). Господарські суди установили, що відповідачем допущено порушення істотних умов договору оренди державного майна №1055/3 від 17.06.03 (пункти 3.1, 3.2) щодо сплати орендної плати за ставкою 20% від вартості основних засобів на нематеріальних активів за незалежною оцінкою на час оцінки об'єкта оренди; що така несплата позбавляє орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договору у разі належного виконання орендарем своїх зобов'язань. Отже, як установили суди, наявні підстави для розірвання спірного договору оренди державного майна у судовому порядку. Враховуючи установлений судами факт порушення відповідачем істотних умов спірного договору та те, що право на розірвання такого договору передбачено законом і його умовами, висновок судів про наявність підстав для задоволення позову є правомірним. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Довід скаржника пор недотримання позивачем вимог статті 188 Господарського кодексу України щодо порядку розірвання господарських договорів не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки він був предметом розгляду судом апеляційної інстанції та відхилений як необґрунтований. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.02 №15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Тому норми статті 188 Господарського процесуального кодексу України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору. Інші доводи касаційної скарги теж визнаються непереконливими, позаяк їм усім надавалася оцінка судом апеляційної інстанції і вони не спростовують наведеного та установленого судами. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови у справі та задоволення касаційної скарги.