Постанова ВГСУ від 04.08.2016 року у справі №903/1247/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2016 року Справа № 903/1247/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівГрейц К.В., Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Семенюк В.В. - дов. від 08.12.15, Вітовський П.Я.- дов. від 04.02.16, відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7 - дог. від 09.03.16, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуПриватного підприємця ОСОБА_8 на постановуРівненського апеляційного господарського суду від12.04.16у справі№903/1247/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Доменік"до третя особаПриватного підприємця ОСОБА_8 Приватний підприємець ОСОБА_9простягнення 1177572,69 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Доменік" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом (з урахуванням змін) про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_8 1075548,12 грн. збитків, 86147,04 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу та 6188,09 грн. - 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на порушення відповідачем зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування №ФВ/106/К від 10.09.15 щодо вчасної доставки вантажу та забезпечення його цілісності і схоронності. Позивач зазначав, що зобов'язання з перевезення вантажу не було виконано, оскільки вантаж було втрачено. Відтак, позивач вважав підставним покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення з нього збитків у розмірі вартості втраченого вантажу, як то передбачено пунктами 5.2, 7.8 договору, а також штрафу і річних. Позов обґрунтований приписами статей 22, 525, 526, 610, 611, 623, 625, 929, 935 Цивільного кодексу України, статей 193, 224, 225 Господарського кодексу України, статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.01.16 (суддя Дем?як В.М.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1075548,12 грн. збитків, 86147,04 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу та 6188,09 грн. - 3% річних. Господарський суд виходив з факту порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо забезпечення цілісності і схоронності переданого на перевезення вантажу, а відтак визнав останнього відповідальним за втрату вантажу у зв'язку з чим стягнув з нього збитки у розмірі вартості втраченого вантажу. Суд не установив підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання ним умов спірного договору. Водночас суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача спірних сум штрафу і 3% річних.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.16 (судді: Розізнана І.В., Грязнов В.В., Мельник О.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду було скасовано в частині стягнення з відповідача на користь позивача 86147,04 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу та 6188,09 грн. - 3% річних та відмовлено в позові в цій частині у зв'язку з його необґрунтованістю. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся Приватний підприємець ОСОБА_8, яка просить рішення і постанову у справі скасувати, та припинити провадження у справі. На думку скаржника, господарськими судами порушені приписи статті 9 Конституції України, статей 22, 611, 614, 623, 629, 909, 929, 1166 Цивільного кодексу України, статей 225, 307, 308, 316 Господарського кодексу України, статей 3, 4, 12, 13, 17, 18, 23, 36 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу, статей 9, 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статей 7, 8 Закону України "Про міжнародне приватне право", статей 4, 33, 33, 43, 82, 84, 101 Господарського процесуального кодексу України. Скарга мотивована тим, що відповідач не відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок втрати вказаного вантажу. Скаржник вважає, що судами невірно надано оцінку спірним правовідносинам та невірно оцінені докази у справі та встановлені обставини справи. На думку скаржника, сума збитків є недоведеною; що вантаж було передано перевізнику без участі відповідача, а тому саме перевізник має нести відповідальність за його втрату. Водночас скаржник вважає, що спірний договір не відповідає вимогам закону. Крім того, підприємець наголошує на наявності обставин непереборної сили, внаслідок яких він звільняється від відповідальності за втрату вантажу.

Від позивача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.09.15 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Доменік" - клієнтом та Приватним підприємцем ОСОБА_8 - експедитором був укладений договір на транспортно-експедиційне обслуговування №ФВ/106/К. За умовами цього договору клієнт (вантажовласник, відправник вантажу або їхні довірені особи) доручає експедитору за винагороду здійснювати організацію перевезення вантажу та пошук і підбір перевізників (або їх довірених осіб), укладення з перевізниками договорів з метою забезпечення відправки та одержання вантажів вантажоодержувачами клієнта (або його довіреним особам), у міжнародних чи міжміських (по території України) перевезеннях. Пунктами 1.2, 1.3 договору передбачено, що експедитор, діючи за дорученням клієнта, в межах договору надає послуги з пошуку і підбору транспортних організацій, власників транспорту чи їхніх довірених осіб, за дії яких експедитор несе відповідальність як за свої власні, укладення з перевізниками договорів перевезення, тобто організовує та забезпечує перевезення найманим вантажним транспортом, довіреною особою власника якого він є, вантажів вантажоодержувачів клієнта відповідно до чинного законодавства України, вимогам міжнародних конвенцій і угод в області міжнародних перевезень. Експедитор зобов'язується виконувати свої обов'язки на умовах договору, а клієнт зобов'язується прийняти надані послуги і оплатити їх. Згідно з пунктом 2.2 договору замовник надає заявку факсимільним зв'язком (на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1), яка повинна містити таку інформацію: адресу завантаження та розвантаження багажу, дату та час подачі автомобіля під завантаження та розвантаження, найменування вантажу, його вагу та вартість, відповідальні особи при завантаженні та розвантаженні та їх контактні телефони, підпис та печатку замовника. У разі необхідності замовник надає експедитору довіреність, якщо вона необхідна для виконання його зобов'язань за цим договором. При згоді експедитора виконувати заявку, він направляє замовнику її підтвердження факсимільним зв'язком з інформацією про автомобіль, прізвищем та телефоном водія, завіряє заявку підписом та печаткою (пункт 2.3). Пунктом 5.2 договору сторони обумовили, окрім іншого, що експедитор зобов'язується належним чином виконати прийняту заявку, своєчасно доставити ввірений вантаж у пункт призначення, передати у пункті призначення ввірений вантаж уповноваженій особі одержувача, зазначеного у супровідних документах, надавати інформацію на запит замовника про хід здійснення перевезення, у строки та у спосіб визначений замовником, а також відшкодовувати повну вартість втраченого або пошкодженого вантажу, прийнятого до перевезення, у строки та у спосіб визначений замовником. Разом з цим, у пункті 7.8 договору сторони передбачили, що експедитор несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу у розмірі ста відсотків його вартості зазначеній у накладній, з моменту прийняття його та до видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким експедитор фактично не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Отже, суди установили, що умовами спірного договору (пункти 1.2, 5.2, 7.8) встановлена повна матеріальна відповідальність експедитора (відповідача) за збереження вантажу, тобто обов'язок експедитора (відповідача) відшкодовувати повну вартість втраченого вантажу, прийнятого до перевезення, якщо він не доведе, що таке сталося внаслідок обставин непереборної сили; при цьому, покладення виконання обов'язку з перевезення на залучених осіб, не звільняє експедитора від відповідальності за неналежне виконання спірного зобов'язання. В процесі розгляду спору господарськими судами було установлено, що на виконання умов договору позивач надав відповідачеві заявку ФВ175 від 28.09.15 факсимільним зв'язком на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1. Суди установили, що вказана заявка була оформлена у відповідності до умов договору та узгоджена з відповідачем. Отже, відповідач взяв на себе зобов'язання зі здійснення організації перевезення за вказаною заявкою №ФВ175 від 28.09.15, а саме, зобов'язався організувати перевезення вантажу (товару) за маршрутом Андрушівка-Гоптівка-Нехотіївка-Атирау; тип вантажу: сир, вага 19 т., довжина - 13,6, ширина - 2,45, висота - 2,65, темп. режим - 0 +5. Дата і місце завантаження: 01.10.15, Україна, Житомирська обл., м. Андрушівка, Андрушівський масляний завод. Дата і місце замитнення: 02.10.15, Україна, м. Київ, згідно СМR. Погранперехід: Гоптівка-Нехотіївка. Дата і місце розмитнення: 12.10.15, Казахстан, м. Атирау, згідно з СМR. Дата і адреса вивантаження: 13.10.15, Казахстан, м. Атирау, згідно з СМR. Перевізник: ФОП ОСОБА_9, ЄДРПОУ НОМЕР_1. Номер автомобіля: Rеnо НОМЕР_2 п/пр. НОМЕР_3. Водій: ОСОБА_10, тел. НОМЕР_4, НОМЕР_5. Господарські суди установили, що передача вантажу на експедирування була здійснена позивачем 01.10.15 на підставі міжнародної товарно-транспортною накладної СМR №127900, підписаної та скріпленої печаткою перевізника, визначеного (підібраного) відповідачем згідно із заявкою. Вантаж, що підлягав перевезенню, поставлявся позивачем контрагенту - ТОО "Ак булак-Атирау" за контрактом поставки №090915/1 від 09.09.15, з урахуванням специфікації №2 від 28.09.15; загальна вартість товару склала 45245 доларів США. Суди також установили, що за цим контрактом ТОО "Ак булак-Атирау" було сплачено на користь позивача 45245 доларів США (виписка по рахунку 01.10.15); що 20.10.15 ТОО "Ак булак-Атирау" звернувся до позивача з вимогою повернути сплачені кошти у розмірі 45245 доларів США, у зв'язку з неодержанням товару (вантажу), що було відшкодовано. Господарські суди установили, з підтвердженням матеріалам справи, що вантаж, який був завантажений відповідно до заявки ФВ175 від 28.09.15 за маршрутом: Андрушівка - Гоптівка - Нехотіївка - Атирау до місця призначення не прибув та був втрачений. Суди не установили обставин для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання ним умов спірного договору. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Доменік" про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_8 1075548,12 грн. збитків, завданих внаслідок неналежного виконання останнім умов договору транспортної експедиції від 10.09.15, а також 86147,04 грн. штрафу, 6188,09 грн. - 3% річних. Позивач посилався на те, що прийнятий до перевезення вантаж не був доставлений отримувачу через його втрату. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення цих вимог. Зобов'язання, що виникають із договору транспортного експедирування як різновиду транспортних договорів унормовані Главою 65 Цивільного кодексу України. Поняття договору транспортного експедирування визначено статтею 929 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками. Аналогічними є приписи частини 1 статті 932 Цивільного кодексу України, які унормовують, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. При цьому частиною 2 вказаної статті визначено, що у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору. Стаття 934 названого Кодексу унормовує, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу, якою передбачено правові наслідки і відповідальність за порушення зобов'язання. Порушенням зобов'язання, згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли боржник не здійснив на користь кредитора дій, що становить предмет зобов'язання. Залежно від змісту відповідного обов'язку невиконання зобов'язання може полягати у тому, що боржник не передав річ, не виконує роботи, не надає послуги, не сплачує гроші тощо. Основною метою і результатом виконання боржником свого обов'язку є задоволення потреб кредитора. Тобто під невиконанням зобов'язання розуміється неодержання кредитором виконання обов'язку боржника. Згідно з частиною 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії. Такі положення було закріплено сторонами і в пунктах 1.2, 5.2, 7.8 договору. Відтак суди обох інстанцій установили, що саме відповідач є особою, яка відповідно до укладеного із позивачем договору транспортного експедирування несе повну відповідальність перед останнім за порушення його умов, що, між іншим, спростовує довід касаційної скарги про зворотнє. Як вже зазначалося, і це установили господарські суди, спірний вантаж був переданий до перевезення в порядку передбаченому договором та завантажений згідно із погодженою експедитором заявкою №ФВ175 від 28.09.15. Проте, суди установили, що вантаж був втрачений, до вантажоодержувача (покупця) не дійшов, тобто отриманий останнім не був. Статтею 623 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами статті 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний відшкодувати на вимогу суб'єкта завдані збитки у добровільному порядку в повному обсязі. Частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України унормовує, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. З огляду на передбачену повну відповідальність експедитора-відповідача, як організатора перевезення, за належне виконання договору експедирування щодо належної доставки вантажу, та відсутність (як установили суди) обставин для звільнення останнього від такої відповідальності, господарські суди обґрунтовано задовольнили позов про стягнення з відповідача вартості втраченого вантажу (збитків) у заявленій до стягнення сумі. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Виходячи із встановленого судами, у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування ухвалених у справі судових актів. Посилання скаржника на невідповідність спірного договору експедирування вимогам законодавства визнаються неспроможними, оскільки, як установили суди, з підтвердженням матеріалами справи, цей договір відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства; особи, які його уклали мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; договір вчинено у формі, встановленій законом; він спрямований на реальне настання правових наслідків, виконувався сторонами та недійсним у встановленому порядку не визнавався. Довід касаційної скарги про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за спірним договором через наявність обставин непереборної сили теж визнається неспроможним, позаяк, як вже зазначалося, господарські суди таких обставин не установили. Інші доводи касаційної скарги також не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки не спростовують встановленого судами; їм усім надавалася оцінка судами та вони ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, скаржник просив припинити провадження у справі. Проте, підстави припинення провадження у справі передбачені статтею 80 Господарського процесуального кодексу України і їх перелік є вичерпним. З огляду на вимоги процесуального закону у даному випадку відсутні підстави для припинення провадження у справі.

В частині відмови у стягненні з відповідача спірних сум штрафу і 3% річних судові акти у справі відповідачем не оскаржені, а тому колегією суддів не переглядалися.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України