ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 року Справа № 925/2231/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого, Алєєвої І.В., Рогач Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Черкаської областіна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.06.2015у справі№ 925/2231/14господарського суду Черкаської областіза позовомЗаступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Свидівоцької сільської радидо третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-оздоровчий заклад "Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр "Світанок" Державне підприємство "Черкаське лісове господарство" простягнення 3488316 грн. втрат лісогосподарського виробництва за участю представників: прокурорРоманов Р.О. - посв. № 014714;позивачане з'явився (про час і місце судового засідання повідомлені належно);відповідача третя особаТатаринов О.С. - дов. від 09.12.2014; Зубов В.С. - дов. від 27.07.2015; не з'явився (про час і місце судового засідання повідомлені належно);

ВСТАНОВИВ:

05.12.2014 до господарського суду звернувся заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Свидівоцької сільської ради з позовом про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-оздоровчий заклад "Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр "Світанок" відшкодувати 3488316 грн. втрат лісогосподарського виробництва шляхом їх зарахування на розрахунковий рахунок Свидівоцької сільської ради (з врахуванням уточнень від 22.12.2014, т.1, а.с.52). Позов ґрунтується на приписах статей 207, 208, 209 Земельного кодексу, не виконанні відповідачем, який набув права власності на лісові земельні ділянки, обов'язку відшкодувати втрати лісогосподарського виробництва, що виникли внаслідок вилучення земельної ділянки для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським та лісогосподарським виробництвом, обчислені відповідно до нормативно встановленої формули. При цьому прокурор визначив, що моментом, коли виникло порушене право, є 2014 рік, коли господарський суд визнав, що державні акти на право власності на землю видані відповідачу правомірно.

Відповідач у відзиві на позов вказав, що набута ним у власність земельна ділянка з користування не вилучалась, доказів використання даної земельної ділянки лісовим господарством немає; також просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення втрат лісогосподарського виробництва.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.01.2015 (суддя Скиба Г.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (судді: Новіков М.М. - головуючий, Тищенко О.В., Зубець Л.П.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, заступник прокурора Черкаської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить ухвалені по справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: не застосували статті 1, 17, 47 Лісового кодексу України, частину 1 статті 55 Земельного кодексу України, відповідно до яких визначаються землі лісогосподарського призначення; не врахували наявність підстав, передбачених статтею 207 Земельного кодексу України для сплати відповідачем втрат лісогосподарського виробництва в силу вибуття земельної ділянки з лісогосподарського обігу, незалежно від наявності (не знищення) лісів на земельній ділянці; не взяли до уваги положення постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279 "Про розміри та порядок визначення втрат лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню"; суди не надали оцінку способу, у який в даному випадку відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки (за рішенням суду, без розроблення проекту відведення земельної ділянки), а також фактам, установленим у рамках розслідування кримінального провадження відносно посадових осіб органів виконавчої влади.

Позивач та третя особа не подали відзивів на касаційну скаргу та не скористалися правом на участь представника в судовому засіданні.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу, в судовому засіданні відхилив її доводи, як необґрунтовані.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, та представників відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР від 19.08.1966 № 1005-р Черкаському обласному міжколгоспному будинку відпочинку та піонерському табору „Світанок" під будівництво будинку відпочинку та піонерського табору відведено 20 га вкритих лісом земель у кварталі № 3 Свидівського лісництва Черкаського лісгоспзагу. Також за змістом доводів прокурора рішенням Черкаського облвиконкому № 364 від 16.06.1967 Черкаському обласному об'єднаному міжколгоспному будинку відпочинку та піонерському табору „Світанок" під будівництво піонерського табору було відведено 5 га лісових земель у кварталі № 3 Свидівського лісництва Черкаського лісгоспзагу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.05.2008 у справі № 11/550 задоволено позов Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувально-оздоровчий заклад „Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр „Світанок" до Черкаської районної державної адміністрації про визнання права власності на земельну ділянку площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області в межах розробленої технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель ТОВ „Світанок" в межах с. Свидівок Свидівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Державне підприємство „Черкаське лісове господарство" про визнання права власності на земельну ділянку; визнано за ТОВ „Світанок" право власності на земельну ділянку площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок Черкаського району у межах розробленої технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель.

Вказана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2008 та є чинною на час розгляду даної справи.

13.03.2009 на підставі постанови Вищого господарського суду України від 30.10.2008 відповідачу видано 3 державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області для обслуговування лікувально-оздоровчого закладу „Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр „Світанок". Суди вказали, що процедура відведення землі санаторію не проводилась, оскільки межі ділянки та її призначення не змінені, а ділянка отримана санаторієм у власність за набувальною давністю.

Суди також встановили, що згідно з лісотаксаційними характеристиками спірні ділянки із 08.02.2006 (дата прийняття нової редакції Лісового кодексу України) до видачі відповідачу державних актів, відносились до рекреаційно-оздоровчих; зазначена земельна ділянка площею 38,12 га перебувала тривалий час (з 60-х років 20 століття) в постійному користуванні відповідача як рекреаційна зона та зона відпочинку в санаторії; відповідач не проводить ніяких робіт на спірній ділянці та не перешкоджає діяльності Державного підприємства „Черкаське лісове господарство", не чинить перешкод у відпочинку на спірній ділянці громадянам. Санітарні рубки на спірній ділянці проводяться виключно за погодженням та з дозволу Державного підприємства „Черкаське лісове господарство", що вбачається, зокрема, з акта обстеження від 17.12.2014, складеного державними інспекторами охорони навколишнього природного середовища Черкаської області та громадським інспектором охорони довкілля в присутності представника ТОВ „Світанок", а також акта обстеження № 28-03 від 10.01.2008, підписаного директором ДП „Черкаське лісове господарство".

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор вказав на обов'язок відповідача компенсувати державі збитки від втрат лісогосподарського виробництва, оскільки земельна ділянка лісового фонду з багаторічними зеленими насадженнями сумарною площею 38,12 га до видачі державних актів на право власності на земельні ділянки загальною площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок відповідно до даних планово-картографічних матеріалів перебувала в постійному користуванні спеціалізованого підприємства ДП „Черкаське лісове господарство", а внаслідок зміни цільового призначення спірна земельна ділянка використовуватиметься для потреб, не пов'язаних з лісогосподарським виробництвом; розрахунок збитків від втрат лісогосподарського виробництва визначено відповідно нормативів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279.

При цьому прокурор визначив початок перебігу позовної давності щодо заявлених вимог з 2014 року, коли правомірність видачі відповідачу державних актів на право власності на земельні ділянки була встановлена судовими рішеннями.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що судовим рішенням у справі № 11/550 встановлено обставини перебування спірної земельної ділянки у добросовісному та відкритому володінні відповідача з 60-х років минулого століття, вказані обставини не потребують повторного доказування; прокуратурою та позивачем не доведено, що режим використання цих земельних ділянок та їх цільове призначення було змінено внаслідок отримання відповідачем державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, оскільки як до отримання відповідачем державних актів про право власності на ці ділянки, так і після, вони використовувалися у рекреаційно-оздоровчих цілях для обслуговування санаторію; відсутні обґрунтування, правові підстави, вихідні дані виконаного ДП "Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розрахунку втрат.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, погодившись з встановленими місцевим господарським судом обставинами справи та застосуванням чинного законодавства, відхилив також доводи прокуратури про те, що у ході розгляду кримінальних проваджень по обвинуваченню колишнього голови Черкаської районної адміністрації Полудня І.І. та начальника управління Держкомзему у Черкаському районі Марченка В.Г. підтверджено факт зміни цільового призначення земель лісового фонду без сплати відповідних втрат лісогосподарського виробництва, вказавши, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою; в іншій частині вироки у кримінальних провадженнях не мають преюдиційного значення для вирішення господарського спору.

Судова колегія зазначає, що статтею 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого права; за частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини 4 та 5 статті 267 Цивільного кодексу України. Таким чином, зі змісту наведених положень законодавства вбачається, що позовна давність визначається та застосовується до сторони у спорі, до особи, що є учасником спірних правовідносин. Натомість, за змістом статей 2 та статті 29 Господарського процесуального кодексу України; прокурор звертається до господарського суду з позовом в інтересах держави, обґрунтовуючи наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною 3 статті 25 Закону України "Про прокуратуру"; тобто, прокурор за своїм правовим статусом є не стороною спору (в матеріально-правовому аспекті), а є процесуальною фігурою, що бере участь у розгляді справ та може бути безпосередньо позивачем - стороною в судовому процесі в розумінні статті 21 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, прокурор невірно вказав на момент початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що за визначенням, наведеним у статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом у випадках, коли судами встановлено наявність порушеного права, що підлягає судовому захисту, з огляду на що суди вірно з'ясовували наявність самого порушеного права, що підлягало б захисту в межах даної справи.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Цільове використання (використання за цільовим призначенням) земельної ділянки вважається одним із принципів земельно-правового регулювання згідно зі статтями 19, 96 Земельного кодексу України.

Земельний кодекс України визначає юридичні факти, з настанням яких мають бути відшкодовані втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також закріплює умови та регулює порядок відшкодування таких втрат, порядок використання одержаних коштів.

Відповідно до положень статті 207 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками в зв'язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також не для потреб лісогосподарського виробництва, неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі у зв'язку із встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Закріплені в Земельному кодексі норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду в інші категорії земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Пунктом 4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279, передбачено, що відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок.

За пунктом 2 зазначеного вище Порядку втрати лісогосподарського виробництва, спричинені вилученням лісових угідь (вкритих лісовою рослинністю земель, незімкнутих лісових культур, лісових розсадників, плантацій, рідколісся згарищ, згиблих насаджень, зрубів, галявин, лісових шляхів, просік, протипожежних розривів тощо) для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства визначаються на основі нормативів втрат за відповідною формулою; кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва зараховуються відповідно до вимог пункту 4 частини 2 статті 69 Бюджетного кодексу України.

Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначені угіддя. Важливим є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарстві та вибувають з господарського обороту, або ж погіршується їхня якість чи встановлюється обмежений режим їхнього використання за цільовим призначенням.

Відповідна правова позиція зі спірних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 № 21-313а13.

Статтею 55 Земельного кодексу України передбачено перелік земель лісогосподарського призначення, до яких належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Згідно з статтею 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним та комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства (стаття 57 Земельного кодексу України); разом з тим, за частиною 1 статті 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами, врегульовано Лісовим кодексом України; за статтею 1 Лісового кодексу України лісовий фонд України становлять усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них; лісовою ділянкою в розумінні цієї статті є ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Відповідно до статті 6 Лісового кодексу України до лісових ресурсів, належать корисні властивості лісів (зокрема, здатність зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихованню), що використовуються для задоволення суспільних потреб.

Статтею 39 Лісового кодексу України ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій розподілено на такі категорії: 1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції); 2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції); 3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо); 4) експлуатаційні ліси. Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

За частиною 1 статті 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи; згідно з частиною 4 статті 17 Лісового кодексу України право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. У відповідності до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Судова колегія зазначає, що за приписами статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

В підтвердження зміни цільового призначення лісових земель, набутих у власність відповідачем, прокурор надав лист міськрайонного управління Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області, за змістом якого земельна ділянка площею 36,5763 га до визнання права власності на неї обліковувалась як землі лісового фонду (ліси 1 групи), разом з тим матеріалів лісовпорядкування, організація ведення якого віднесена до функцій Державного агентства лісових ресурсів України, матеріали справи не містять.

Водночас судами вірно відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України взято до уваги встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду по справі № 11/550 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-оздоровчий заклад "Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр "Світанок" обставини перебування спірної земельної ділянки у добросовісному та відкритому володінні відповідача з минулого століття та використання її у рекреаційно-оздоровчих цілях для обслуговування санаторію; вказані обставини не потребують повторного доказування.

Таким чином, прокуратурою та позивачем не доведено, що режим використання земельної ділянки та їх цільове призначення було змінено; отримання відповідачем державних актів на право власності на спірні земельні ділянки здійснено в межах оформлення права власності, визнаного судовим рішенням в силу існуючого в попередній період використання земельної ділянки та є зміною правового титулу підстав володіння, а не зміною режиму використання земельної ділянки відповідачем.

Згідно із частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою; суди вірно вказали, що обставини, встановлені у ході кримінальних проваджень, на які посилається прокуратура, не мають преюдиційного значення в частині, що стосується дослідження питання наявності підстав для стягнення з відповідача лісогосподарських втрат, з огляду на правовідносини, що склалися в ході використання спірних земельних ділянок, та виходячи із суті таких втрат.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що господарськими судами правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що прокурор та позивач не довели наявності свого порушеного права і необхідності його захисту судом.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають статтям 43, 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 925/2231/14 Господарського суду Черкаської області та рішення Господарського суду Черкаської області від 20.01.2015 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді І. Алєєва

Л. Рогач