ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 року Справа № 904/5147/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Васищак І.М. і Харченко В.М.

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Коростенський завод хімічного машинобудування", м. Коростень Житомирської області (далі - Завод),

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2015 та

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.05.2015

зі справи № 904/5147/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвей Транс", м. Дніпропетровськ (далі - Товариство),

до: Заводу;

фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ (далі - Підприємець),

про стягнення 89 455,27 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Товариства - не з'яв;

Заводу - Плітман Н.А.

Підприємця - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано (з урахуванням подальших змін розміру позовних вимог) про стягнення 89 455,27 грн. у зв'язку з порушенням умов договору транспортного експедирування від 17.01.2014 № 3 (далі - Договір № 3).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2015 (суддя Ніколенко М.О.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 (колегія у складі: Прудніков В.В. - головуючий, Орєшкіна Е.В. і Широбокова Л.П.): позов задоволено; стягнуто із Заводу на користь Товариства 89 455,27 грн. боргу і 1 827 грн. судового збору; з Підприємця - 300 грн. боргу.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Завод просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано порушенням названими судовими інстанціями вимог статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи і правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Товариством (експедитор) і Заводом (клієнт) укладено Договір № 3, згідно з яким:

- експедитор зобов'язується від свого імені і за рахунок коштів клієнта здійснювати комплекс робіт з організації перевезень вантажів автомобілями в міських, міжміських та міжнародних повідомленнях, фрахтуючи для цих цілей автотранспорт третьої сторони - перевізника, а клієнт зобов'язується оплачувати ці послуги;

- експедитор організовує перевезення вантажів клієнта згідно з міжнародними конвенціями, законодавчими та нормативними актами України, а також враховуючи правила і вимоги країн, територіями яких здійснюються перевезення (пункт 1.2);

- власником товару в період перевезення є клієнт (пункт 1.3);

- Договір № 3 діє з моменту його підписання сторонами протягом 1 року. У випадку відсутності письмового звернення будь-якої із сторін за 30 днів до закінчення строку Договір № 3 вважається подовженим на наступний строк (пункт 9.1);

- платежі за послуги здійснюються у строки, за цінами та на умовах, визначених у заявці, яка є невід'ємною частиною Договору № 3 (пункт 6.1).

Товариство виконало свої зобов'язання за Договором № 3, про що свідчить відбиток печатки вантажоотримувача на міжнародній накладній СМR.

Сторонами відповідно до розділу 3 Договору № 3 було підписано заявку від 29.01.2014 № 20, згідно з якою: вартість послуг Товариства становить 27 200 євро; встановлено такий порядок оплати: 30% до дати завантаження, 30 % на дату завантаження, 40 % на дату прибуття.

Вартість послуг Товариства встановлена в євро. За пунктом 6.1 Договору № 3, пунктом 2 додаткової угоди від 14.03.2014 та заявкою сторонами у відповідності до вимог статей 524 і 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що вартість послуг (встановлена в євро) сплачується у гривнях за міжбанківським курсом на день платежу.

На виконання умов Договору № 3 Завод здійснив платежі: 17.02.2014 - 94 746 грн.; 28.02.2014 - 94 746 грн.; 23.05.2014 - 170 000 грн.

Згідно з довідками ПАТ "Ідея Банк" міжбанківський курс продажу євро станом на 17.02.2014 становив 12,1881грн. за євро; станом на 28.02.2014 - 15,30 грн. за євро; станом на 23.05.2014 - 16,60 грн. за євро.

Отже, Заводом всього сплачено еквівалент 24 207,16 євро з 27 200 євро вартості отриманих послуг. Заборгованість Заводу перед Товариством на час розгляду справи місцевим господарським судом становить еквівалент 2 992,84 євро.

Згідно з довідкою ПАТ "Ідея Банк" курс продажу євро станом на 09.02.2015 становив 29,99 грн. за євро. Отже, сума боргу Заводу складає 89 755,27 грн.

Позов заявлено про стягнення із Заводу лише частини боргу, в сумі 89 455,27 грн. Вимога про стягнення іншої частини боргу, 300 грн., позивачем до Заводу не заявлялася.

Відтак позовні вимоги про стягнення із Заводу на користь Товариства боргу в сумі 89 455,27 грн. є обґрунтованими.

Крім того, Товариством (кредитор) і Підприємцем (поручитель) укладений договір поруки від 23.04.2014 № 03/14, згідно з яким:

- поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Заводу (боржник) щодо виконання зобов'язань за договором, передбаченим статтею 2 цього договору (основний договір). У випадку порушення боржником обов'язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 1.2);

- поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк 10 днів шляхом перерахування заборгованості/штрафу боржника на користь кредитора в межах відповідальності розміром 300 грн. (пункт 3.1);

- цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

Товариством заявлено вимогу про стягнення 300 грн. лише з поручителя (Підприємця).

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Ухвалою названого суду від 20.03.2015 витребувано у сторін довідку Національного банку України про офіційний міжбанківський курс євро до гривні станом на 17.02.2014, 28.02.2014, 23.05.2014, тобто дати, коли Заводом здійснювалось перерахування коштів Товариству. Товариством таку довідку не надано. Заводом довідку подано станом на інші дати, ніж зазначалося в згаданій ухвалі. З урахуванням поданої Товариством довідки ПАТ "Ідея Банк" Заводом у рахунок вартості одержаних ним послуг сплачено: 17.02.2014 - еквівалент 7 773, 65 євро; 28.02.2014 - еквівалент 6 192, 55 євро; 23.05.2014 - еквівалент 10 240, 96 євро., а всього еквівалент 24 207, 16 євро; заборгованість складає 2 992, 84 євро.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 14.03.2014 кінцеві розрахунки між сторонами проводяться по курсу на день оплати.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача суми 89 455,27 грн.

Згідно з приписами ЦК України:

- сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статті 524);

- якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533).

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, сторони Договору № 3 визначили, що вартість послуг, яка встановлена в євро, сплачується в гривнях за міжбанківським курсом на день платежу.

Проте попередні судові інстанції у розгляді справи не з'ясували обставин, пов'язаних з визначенням міжбанківського курсу на день платежу. Натомість вони послугувалися довідкою, наданою ПАТ "Ідея Банк", з якої за її змістом, відображеним у згаданих судових рішеннях, не випливає, що зазначений у ній курс гривні щодо євро є саме міжбанківським, а не якимось іншим. Водночас дані обставини мали істотне значення для правильного вирішення спору зі справи з точки зору визначення як наявності заборгованості у заявленій до стягнення сумі, так і розміру такої заборгованості (якщо вона була наявна).

Не встановивши, таким чином, обставин, що входять до предмета доказування в даній справі, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування судами норм матеріального права, у тому числі ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, відповідно до пункту 3 статті 1119 і частини другої статті 11110 названого Кодексу оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, на підставі поданих сторонами, а за необхідності й додаткового витребуваними доказами встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір згідно з вимогами закону.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Коростенський завод хімічного машинобудування" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 зі справи № 904/5147/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя В. Харченко