ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2016 року Справа № 922/2626/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

ТОВ "Інститут Харківпроект" - Прокопченка С.В.,

ПАТ "УкрСиббанк" - Гончарова Ю.М.,

ТОВ "Інвестиційна компанія Бестселлер" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016

та на рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2015

у справі № 922/2626/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект"

до 1) Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Бестселлер"

про визнання поруки за договором припиненою

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія Бестселлер" про визнання поруки припиненою (з урахуванням заяви про зміну предмету позову)..

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.12.2015 (суддя Жельне С.Ч.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 (колегія суддів у складі: суддя Терещенко О.І. - головуючий, судді Сіверін В.І., Тихий П.В.), позов задоволено. Визнано поруку за договором № П2-7-06-мв/840-хркц від 21.03.2007, укладеним ТОВ "Інститут Харківпроект" та ПАТ "УкрСиббанк", припиненою.

У касаційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк" просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 23.12.2015, постанову апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 32, 43 ГПК України, ст.ст. 3, 13, 16, 257, 261, 267, 509, 553, 559, 651, 653 ЦК України. Так, на думку скаржника, господарські суди дійшли помилкового висновку про те, що у зв'язку з укладенням додаткових угод до кредитного договору відбулося збільшення відповідальності поручителя без його згоди. Крім того, господарськими судами не враховано, що позивач звернувся з позовом з пропуском строку позовної давності, оскільки про обставини порушення його прав він мав знати ще у 2009 році.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Інститут Харківпроект" просить рішення господарського суду першої інстанції від 23.12.2015 та постанову апеляційного господарського суду від 16.02.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку позивача, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що внаслідок укладення боржником і банком до договору поруки додаткової угоди № 9 відбулося збільшення відповідальності поручителя.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 21.09.2006 Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ТОВ ТОВ "Інвестиційна компанія Бестселлер" уклали кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц (далі - кредитний договір) з додатковими угодами до нього, які є його невід'ємними частинами;

- з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 21.03.2007 відповідач та ТОВ "Інститут Харківпроект" уклали договір поруки № П2-7-06-мв/840-хркц (далі - договір поруки);

- 16.04.2007 відповідач та позичальник уклали додаткову угоду № 7 до кредитного договору, відповідно до п. 2.2 якої визначено, що за використання кредитних коштів за кредитним договором встановлюється процентна ставка в розмірі 12,5% річних за кредитами в доларах США; 16,3% річних за кредитами в українській гривні; 8,99% річних за кредитами в швейцарських франках, якщо не встановлена інша ставка згідно з умовами договору;

- 29.11.2007 відповідач та позичальник уклали додаткову угоду № 8 до кредитного договору, відповідно до п. 3 якої визначено, що позичальник сплачує банку комісію за внесення цих змін до кредитного договору у розмірі 7575,00 грн. Комісія нараховується в день підписання цієї додаткової угоди до кредитного договору в національній валюті і сплачується в день нарахування на рахунок № 3739511143265 в банку;

- 05.01.2009 банк та позичальник уклали додаткову угоду № 9 до кредитного договору, відповідно до п. 1 якої сторони домовились викласти Графік встановлення ліміту кредитування (Додаток № 1 до кредитного договору) в редакції Додатку № 1 до цієї додаткової угоди. Відповідно до Додатку № 1 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 9 банк та позичальник домовились на період з січня по квітень 2009 року включно, зменшити розмір щомісячного платежу по тілу кредиту з 44 643,00 доларів США до 10 000,00 доларів США, а починаючи із травня 2009 року встановити щомісячний платіж з погашення тіла кредиту в розмірі 46 199,81 доларів США.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що банк не визнає його права на припинення поруки, яка припинилась внаслідок укладання без згоди позивача додаткової угоди № 7 від 16.04.2007, додаткової угоди № 8 від 29.11.2007 та додаткової угоди № 9 від 05.09.2009 до кредитного договору. На думку позивача, додатковими угодами збільшено розмір процентів в грошовому виразі, що підлягали нарахуванню та сплаті боржником на користь банку у разі одержання боржником траншу кредиту у гривнях; банк та позичальник передбачили нову суму комісій, яка раніше не була передбачена основним договором кредиту; банк надав позичальнику відстрочення виконання зобов'язання по сплаті тіла кредиту, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами. Також, як зазначає позивач, збільшення обсягу відповідальності доводиться тим, що банк у 2012 році звернувся до нього із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором і сума стягнення включає в себе збільшену додатковою угодою № 9 суму відсотків.

Переглядаючи в касаційному порядку прийняті господарськими судами рішення, Вищий господарський суд України дійшов наступних висновків:

За змістом ч. 1 ст. 546 та ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ст. 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (постанова Верхового Суду України від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11).

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (постанова Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15).

З матеріалів справи вбачається, що у даній справі господарськими судами тричі призначалася економічна експертиза.

Так, судовим експертом, у висновку № 8789 від 23.11.2015 останньої призначеної у справі експертизи зазначено, що розмір зобов'язань боржника перед кредитором по сплаті процентів за користування кредитними коштами в доларах США, у зв'язку з укладенням додаткової угоди № 9 від 05.01.2009 до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006 за період 01.02.2009 по 28.02.2010 збільшився на 16 351,30 доларів США; збільшена в такий спосіб сума процентів за користування кредитними коштами в доларах США входить до суми стягнення, яка є предметом позову банку до поручителя по справі № 5023/4717/12; загальний розмір зобов'язань боржника перед кредитором по сплаті процентів за користування кредитними коштами в доларах США, у зв'язку з укладенням додаткової угоди № 9 від 05.01.2009 до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006 за період 01.07.2007 по 20.09.2016 збільшився на 68 085,14 доларів США.

Враховуючи викладені обставини, господарські суди дійшли правильного висновку про те, що обсяг відповідальності позивача, визначений п. 1.3. спірного договору, збільшився у зв'язку з укладенням додаткової угоди № 9 від 05.01.2009 до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006.

Встановивши, що додатковою угодою № 9 від 05.01.2009 до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006 було збільшено розмір основного зобов'язання без згоди поручителя, врахувавши відсутність доказів, які б свідчили, що поручитель був обізнаний із умовами додаткової угоди № 9, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що порука ТОВ "Інститут Харківпроект" припинилась на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Щодо заяв банку про застосування позовної давності господарські суди зазначили наступне:

Так, в обґрунтування своєї позиції щодо пропуску позивачем строку позовної давності, ПАТ "УкрСиббанк" зазначає про те, що банк протягом 2009 року неодноразово звертався до позивача з листами в яких інформував про заборгованість позичальника (03.09.2009 № 112/134-4-1-2; 14.09.2009 року № 1172/134-4-1-2; 14.10.2009 № 1313-1/134-4-1-2; 04.12.2009 № 1737/134-4-1-2). А тому, на думку банку, факт не визнання банком права поручителя на припинення поруки став відомий позивачу із вказаних вище листів, а саме з 2009 року.

Відповідно до приписів ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права.

Приписами ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Частина 1 зазначеної норми пов'язує початок перебігу строку позовної давності лише з обізнаністю тієї особи, якій належить порушене право.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, господарськими судами надано відповідну оцінку кожному листу банку до поручителя. Відповідно до змісту вказаних листів банку просив поручителя виконати зобов'язання ТОВ "Інвестиційна компанія "Бестселер" перед АКБ "УкрСиббанк" у відповідних розмірах, вказаних у листах. При цьому, у цих листах банку не зазначалося ні період заборгованості позичальника, ні угоду, на підставі якої ним було розраховано суми заборгованості відсотків.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Водночас, розділом 11 кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006, сторони погодили, що термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку.

Як встановлено господарськими судами, 24.04.2012 банк звернувся до поручителя з вимогою про погашення заборгованості ТОВ "ІК "Бестселлер" за кредитним договором у сумі 3 663 404,96 доларів США та пеню у сумі 621 062,38 грн. Вказана вимога була отримана позивачем 27.04.2012.

Приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Враховуючи викладене, господарські суди правомірно зазначили про те, що факт не визнання ПАТ "УкрСиббанк" права ТОВ "Інститут Харківпроект" на припинення поруки за договором № П2-7-06-мв/840-хркц від 21.03.2007 став відомий ТОВ "Інститут Харківпроект" лише 27.04.2012, а тому, звернувшись з позовом у даній справі у червні 2013 року, позивач звернувся за захистом свого права в межах строку встановленого ст. 257 ЦК України.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що в силу положень ст. 1117 ГПК України знаходиться поза компетенцією суду касаційної інстанції, а тому відхиляються, як безпідставні.

Отже, висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 23.12.2015 у справі № 922/2626/13 залишити без змін.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко